Ревіталізація мов: Перші короткі висновки

12 квітня 2018
Влодко

Ми розглянули кілька прикладів відродження національних мов (каталанська, іврит, ірландська, литовська, шотландська). Далеко не всі: за підрахунками автора, новочасна європейська історія знає близько 20 прецедентів більш чи менш успішного мовного відродження. Приблизно такою ж є кількість прикладів ґрунтовної зміни мовної ситуації в певних країнах (мовна реформа Ататюрка в Туреччині, змагання за фламандську мову в Бельгії, "війна мов" у Норвегії та Греції тощо) – не бувши відродженням у прямому сенсі, ці випадки теж істотно збагатили вселюдський досвід мовних реформ. Поза межами Старого Континенту приклади "класичного" відродження мов нам не відомі (Ізраїль, погодьмося, є країною радше європейської культури), проте й тут можна зробити чимало цікавих спостережень за мовною політикою і динамікою розвитку міжмовних взаємодій.

Які висновки випливають із нашого розгляду?

По-перше, пік відродження національних мов припадає на ранньобуржуазну "ліберальну" добу, хронологічні рамки якої – приблизно від Великої французької революції до Першої світової війни. Нині та доба найбільш інтенсивних мовних змагань лишилася далеко позаду. Атмосфера сучасної епохи просякнута зовсім іншими флюїдами: глобалізація, експансія електронних ЗМІ та соціальних мереж, комерціалізація, деідеологізація, масові міграції населення тощо. Проте процеси мовного відродження тривають (Каталонія, Країна Басків, Уельс), деінде набуваючи другого дихання (Ірландія, почасти Прованс), й навіть підйом нової хвилі цих змагань (серед можливих кандидатів на Ренесанс – галісійська, шотландська, нижньонімецька та інші мови) не видається нині таким же малоймовірним, як кілька десятиліть тому. 

По-друге, геть усі випадки успішного мовного і, ширше, національного відродження тісно пов'язані з економічним піднесенням відроджуваного соціуму. Це пояснюється не лише тим, що відродження саме по собі є високовитратним процесом (створення нових шкіл, освітніх програм, видавництв, театрів, кіностудій, телеканалів, підготовка й перепідготовка фахівців тощо), а й тим, що воно потребує відкритості до змін та готовності ризикувати. Натомість в умовах стагнації й занепаду в масовій свідомості беруть гору прагнення ізоляції від змін та заховання, наскільки можливо, попереднього status quo, зокрема в мовній царині.

Поточне українське відродження стартувало з безпрецедентно глибокої економічної кризи. Українофільські чинники виявилися неготовими діяти за такої ситуації, а тим більше – долучитися до її змінення на краще. "Криза незалежності", яка з різною інтенсивністю триває вже понад чверть століття, зібрала з українських угідь на диво "щедрий" врожай деморалізації та зневіри, змусила мільйони носіїв українського слова перейнятися насамперед проблемою власного виживання, знищила переважну більшість базових для відродження структур та організацій.

По-третє – й, можливо, найголовніше в українській ситуації… В усіх випадках успішного мовного відродження нації-суб'єкти цього процесу долали його вирішальні стадії ще в додержавному стані! Цей безсумнівний висновок підважує головний постулат новітнього відродження української мови, заледве не всі діячі якого воліють бачити державу деміургом цього процесу.

Між тим правдива роль держави полягає лише в тому, щоб оформити в законах та інститутах країни ту зміну мовної ситуації, яка реально вже відбулася. Це приблизно відповідає ролі реєстратора РАГСу, який зобов'язаний документально оформити факт народження дитини, але, перепрошую, не мусить підміняти батьків у делікатному процесі створення нового життя… Ревіталізація мови не розпочинається з офіційного підняття прапору нової держави та інавгураційної промови її першого президента; вона ніколи не буде успішною, якщо стартуватиме з парламентської трибуни чи міністерських коридорів!.. Такі уявлення, хоч як поширені серед адептів українського слова, не мають під собою доказової бази й не спираються на жодні прецеденти.

По-четверте – про медії, роль яких у відродженні рідного слова в наш час майже неможливо переоцінити. Натхненні досвідом минулих століть, звиклі до практик радянського "самвидаву" ("сам пишу, сам друкую, сам сиджу…"), борці за українську мову майже не намагалися опанувати цю стратегічно важливу царину.

Відома "табірна" сентенція В. Чорновола про те, що в незалежній Україні він волів би бути редактором опозиційного видання… Однак в незалежній Україні В'ячеслав Максимович пішов у "велику політику", натомість створені з його та його однодумців участю видання швидко зазнали підозрілих "комерціалізаційних" метаморфоз і зійшли на пси. На виході з кризи більш пристосованими та медійно активними виявилися російськомовні чинники, внаслідок чого та новітня культурно-інформаційна інфраструктура, на яку мало би спиратися національне відродження, de facto була розбудована під прямо протилежну мету.

Автор пригадує, як на поч. 90-х рр. редактор західноукраїнського "патріотичного" видання з невимовною гордістю розповідав про те, що йому вдалося "передати на Схід" 300 примірників видрукованої ним книжки... Тим часом русифікатори неквапно, але методично розгортали важку артилерію преси, телеканалів, інформаційно-дезінформаційних агенцій, кіновиробництва, "творчих проектів" тощо. Вже невдовзі ця важка артилерія відкрила "вогонь по площах", випалюючи там всі паростки українського слова.

По-п'яте… Ми повною мірою могли переконатися, що поточне відродження українського слова не є явищем одиноким та безпрецедентним. Цим шляхом перед нами пройшли чимало народів, нагромадивши, не раз дорогою ціною, величезний практичний досвід. Чи становить цей досвід цінність для нас тут і тепер – а чи маємо, ігноруючи його, почати винаходити свій власний велосипед?

Ще на початку 90-х автор цих рядків з власної ініціативи підготував був окрему розвідку, присвячену мовному відродженню народів світу, однак опублікувати її вдалося лише у вигляді окремих статей у малотиражній пресі. Майже всі переговори з видавцями розгорталися за єдиною схемою. "Ця тема є для нас далекою та малоцікавою, - відповідали мені, - дослідження з української тематики має більше шансів побачити світ. Напишіть, приміром, щось про УНР, ОУН-УПА, шестидесятників..." - Але, перепрошую, ОУН і шестидесятники ніколи не займалися практичним відродженням мови! А ось ірландці й каталонці — займалися... "Знаєте, нам треба спочатку навести лад у власній хаті, відродити забуті імена, спотворену історію тощо".

Відомо, що будь-яка наукова чи інженерна розробка обов'язково включає т. зв. літературну частину з детальним аналізом попередніх робіт у відповідній царині. Але своєї "літературної частини" український мовний проект довший час фактично не мав! Фіаско моєї спроби не супроводжувалося виходом в світ інших, кращих, більш кваліфікованих та ґрунтовних досліджень теми мовного відродження. Здавалося б елементарна річ, яка напрошувалася бути зробленою – налагодити моніторинг ситуації в країнах, які постали після розпаду СРСР і мають мовні проблеми, багато в чому схожі з українськими. Дотепер, однак, нічого не доводилося чути про такий моніторинг.

Лише від поч. 2000-х в україномовних медіях спостерігається пожвавлення інтересу до світового досвіду відродження мов. Почали виходити оригінальні чи перекладені статті про мовну ситуацію в Ірландії, Каталонії, інших країнах. З'явився, приміром, надзвичайно цікавий сайт chumova.com, цілком присвячений цій темі, проте спроби генералізації згаданого досвіду фактично відсутні дотепер.

Утім, навіть така обмежена аналітика, як виглядає, залишається "нецікавою" для партій, організацій, спільнот та окремих діячів, яких видно на авансцені мовних змагань. Борці за мову апелюють до імен Мазепи, Петлюри, Шевченка, Франка, Бандери, Донцова, Чорновола, Ліни Костенко тощо – людей, які, за всіх їхніх заслуг, до відродження мови не мали прямого стосунку, натомість імена й праці, скажімо, таких провідних світових фахівців у царині ревіталізаційної лінгвістики, як Д. Крістал, Г. Цукерман чи Н. Доріан залишаються для них невідомими й ними незапотребуваними…

З повищого природно випливає той висновок, що новий етап мовних змагань, аби виявитися більш результативним, конче має бути радикально відмінним від попереднього етапу цих змагань, який від початків "демократизації" триває дотепер. Ми ж продовжимо наразі займатися самоосвітою… Звернімося тепер до історії українського слова – не в сенсі лінгвістичної еволюції, а в сенсі його пов'язання, як побачимо теж доволі неоднозначного, із загальною історією українського соціуму.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

5 причин завітати на "Київські Контракти. Незалежність"
До Дня Незалежності у Києві на Контрактовій площі вже вдруге цього року пройде Великий Подільський Ярмарок "Київські Контракти". 24-25 серпня гості свята відчують справжню атмосферу традиційного українського ярмарку - із безліччю ексклюзивних товарів, смачних наїдок та розваг. У цій статті ми зібрали п’ять переконливих причин, чому варто у ці дні завітати на Контрактову.
Читати більше
Модним бути зручно: про бренд Birkenstock в Ostriv
Американський модельєр домініканського походження Оскар де ла Рента писав: "Ходіть завжди так, ніби за вами йдуть троє чоловіків". Сьогодні поговоримо про бренд із кількасотлітньою історією - Birkenstock. Його заснували ще в 1774 році.
Читати більше
Як біоритми впливають на продуктивність впродовж дня
Якщо правильно вибудувати графік активності та відпочинку, можна значно підвищити свою продуктивність впродовж дня. Для цього достатньо прислухатися до власних потреб і ритмів сну.
Читати більше