Повернення каталанської мови - місія не завершена...

30 березня 2018
Влодко

На поч. VIII ст. завойований маврами Піренейський півострів став частиною ісламського світу. На теренах майбутньої Каталонії владарювання мусульман виявилося нетривалим – вже наприкінці VIII ст. більша їх частина була відвойована франками та перетворена на т. зв. Іспанську марку. Її землі було поділено між християнськими графствами, які успішно боронились від маврів і щодалі то більше проводили незалежну від Франкської держави політику.

Поволі серед цих володінь намітилася гегемонія Барселонського графства, геральдичним символом якого стала саньєра ("сигнальний прапор", див. заставку цього тексту). В ІХ-ХІІ ст. воно переживало економічний та культурний розквіт, політично тяжіючи радше до сусіднього Провансу, ніж до християнських королівств Північної Іспанії. Проте наприкінці ХІІ ст. графство, зберігши широку автономію та доволі демократичні закони й традиції, вступило в союз із Королівством Арагон. У цьому ж столітті в текстах вперше зустрічаються терміни "Каталонія, каталонський"…

Аж до сер. ХІV ст. тривали економічне й культурне піднесення та демографічний розріст, каталонці заселяли нові терени, ба навіть провадили заморську експансію. Кінець процвітанню поклали страшна епідемія чуми та наступна смуга політичної нестабільності. Поступово основним політичним партнером Арагону стала сусідня Кастилія. Прагнучи скоріше завершити тривалу й виснажливу Реконкісту, Фердинанд Арагонський у 1469 р. узяв шлюб з Ізабеллою Кастильською, що стало прелюдією до утворення Іспанської монархії (1516). Наслідком встановлення політичної стабільності стало нове зростання добробуту, проте одночасно відкриття Америки змінило географію торговельних шляхів, що спричинило маргіналізацію Каталонії, її культури й мови. Від кінця ХVІ ст. негативні моменти почали дедалі більше переважати, надто із посиленням зазіхань мадридської влади на права й статки каталонців.

По нещасливому завершенні довгої смуги війн іспанський монарх у 1659 р. мусив поступитися французькому колезі теренами Північної Каталонії. Угода між двома державами передбачала збереження місцевого самоуправління, однак новий суверен скасував його вже наступного року, а в 1700-му Людовік ХІV спеціальним указом зобов'язав усі державні установи краю вживати винятково французьку мову.

Подальша доля Північної Каталонії, згодом перетвореної на французький департамент Східні Піренеї, багато чим нагадує долю української Кубані… Сьогодні з-поміж каталонських країн політичний та культурний каталонізм є найменш активним саме у цьому департаменті.

(Ареал каталанської мови завжди був і залишається нині адміністративно та політично поділеним – як, утім, різними є ступінь поширення цієї мови та погляди на її статус. До т. зв. каталонських країн нині належать автономні області Каталонія, Валенсія, Балеарські острови та окремі регіони Арагону й Мурсії в складі Іспанії, Князівство Андорра, вже згаданий французький департамент Східні Піренеї й м. Алге (іт. Альгеро) на італійському острові Сардинія. Наша подальша розповідь стосуватиметься переважно теренів сучасної АО Каталонія, хоча на решті своїх посілостей каталонське слово пережило багато в чому такі самі злети й падіння.)

Особливо руйнівною та злощасною для Каталонії та її питомої мови виявилася т. зв. Війна за іспанську спадщину (1705-1714 рр.), в якій каталонці мали нещастя підтримати "не того" кандидата на мадридський престол. В ході війни скасовано всі особливі права та привілеї каталонських земель. Мову було вигнано з установ та шкіл, аж до початкових, представники еліт масово переходили на кастильську*. Згодом всенародний опір французьким загарбникам під час наполеонівських війн посилив іспанський патріотизм каталонців і, відповідно, відсунув на задній план їхні самостійницькі інтенції.

Проте загальноєвропейські процеси національного пробудження докотилися й до Каталонії. Початком Renaixença [rənəˈʃɛnsə], себто Відродження вважають публікацією в 1833 р. "Оди до Батьківщини" Б. Карлеса Арібау. Крига скресла: поезія, проза, драматургія враз почали користуватися мовою, про існування якої цивілізований світ перед тим майже забув. Порив національної інтелігенції жваво підхопили трудящі класи – в маленькій країні було створено понад 600 (!) робітничих хорів; постав потужний профспілковий рух, на прапорах якого, поряд із суто класовими, були накреслені національні гасла.

В 1914-1925 рр. каталонські провінції Іспанії були об'єднані в т. зв. Каталонську Співдружність, яка однаково активно займалася як модернізацією інфраструктури регіону (дороги, порти, телефонні лінії тощо), так і розбудовою нації (створення Інституту каталонських студій; реформа національної орфографії). Ліквідована диктатором М. Примо де Ріверою співдружність стала прообразом майбутньої автономії.

В 30-х роках уже ХХ ст. республіканський уряд надав Каталонії довгоочікувані автономні права, включно з правом використання рідної мови в усіх інституціях та царинах життя провінції. Під час Громадянської війни 1936-39 рр. каталонці перетворили свій край на неприступний бастіон республіки, який одним з останніх припинив опір бунтівникам. Ціна поразки виявилася страшною – режим Ф. Франко категорично вимагав від усіх громадян країни бути "правдивими іспанцями", не визнаючи жодних національних меншин та їхніх особливих мовних потреб.

Долею каталонських політиків, громадських діячів, учених, літераторів та митців стали масові страти, ув'язнення, вигнання з країни, або, в "кращому випадку", політичне та творче мовчання. Каталанську мову було заборонено використовувати в будь-яких публічних практиках, навіть побутова розмова цією мовою в стінах офісу могла коштувати чиновникові посади. Влада всіляко уникала вживати самі слова "каталонський", "Каталонія". Було припинено реєстрацію каталонських імен, зазнала кастилізації історична топоніміка краю. 

Режим наводнив край тисячами приїжджих чиновників та "силовиків". Економічні мігранти з нужденних провінцій Півдня, масами прибуваючи у відносно заможну Каталонію, утворили більшість населення в основних промислових центрах**. Влада підтримувала переконання прибульців у тому, що вони приїхали в "таку саму Іспанію", де треба не опановувати говірку "місцевих", а, навпаки, якомога скоріше замінити її на правильну іспанську. Категорична вимога: "Говори по-людськи, не цявкай!", адресована тим каталонцям, які не поспішали відмовлятися від мови своїх батьків, не раз лунала тепер в магазинах, кав'ярнях чи навіть просто на вулицях.

Опір режимові набував розмаїтих форм: від партизанського руху – до національних танців на дискотеках чи каталонського прапору, який зринав над процесіями в дні церковних свят. Зрештою, франкізм у пізній стадії сам ішов на деякі поступки. Але безприкладний етно- та лінгвоцид лишив по собі вкрай тяжкі наслідки.

Так, по відновленню демократії наприкінці 70-х рр. уміння писати каталанською мовою задекларували лише 11% опитаних громадян! Для перших активістів каталонізації важкою проблемою було навіть видрукувати ресторанне меню рідною мовою – бракувало питомих кулінарних термінів, непросто було знайти типографію з каталанським шрифтом, та й власники закладів часто не розуміли сенсу запропонованої новації і боялися втратити через неї своїх клієнтів. Що вже там казати про судочинство каталанською мовою (закони ж написані іспанською!) чи викладання нею в університетах?

Багатьом здавалося, що "двері сараю зачинили вже після того, як кінь устиг утекти". Демократизація, включно з відновленням національної автономії, не виглядали спроможними зупинити подальшу кастилізацію краю, де уроджені каталонці перетворилися на меншину, й то значною мірою асимільовану...

(закінчення буде)

* Всередині Іспанії прийнято йменувати "іспанськими мовами" всі питомі мови країни, себто й каталанську теж. Натомість ту мову, яку за кордонами країни знають та вивчають як "іспанську" (la lengua español, або ж el idioma español), в самій країні іменують "кастильською" (la lengua castellana).

** За підрахунками демографів, суто природне зростання збільшило чисельність населення Каталонії з 2 млн у 1900-му лише до 2,4 млн у 1980-му. Однак в 1980-му в краї мешкали 6,1 млн осіб! Інакше кажучи, по відновленні демократії й національних прав каталонців більшість населення країни вже становили прибульці ззовні, чиєю мовою переважно була кастильська.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Миколай, якого ви не знали
Уже вночі ти будеш копирсатися під подушкою у пошуках подарунків від Миколая. А чи знаєш, як це свято відзначали наші предки? Зможеш похвалитися знанням легенд про Чудотворця? Тобі відома його історія? Ні? Тоді мерщій читати статтю, аби не отримати різки замість солодощів!
Читати більше