Вітаймось по-українському!

Як приємно почути слова вітання! А ще більше до душі – якщо вони сказані щиро, піднесено радісно і – твоєю рідною мовою! Проте форми вітання і прощання нерідко звучать у нашому повсякденні, м’яко кажучи, змодернізовано, до того ж – перетворено, змінено без потреби. Особливо у розмовній мові. Їх, такі неправильні форми вітань-прощань, можна почути і з засобів масової інформації, і від посадових осіб, і від педагогів. Але ж насамперед усі вони, позаяк є публічними людьми, повинні нести до громади літературну мову.

Цьому, звісно, є пояснення, проте нема виправдання. Довговікове насадження іншої мови, а заборона рідної дало свої, негативні, наслідки. І тому чуємо й самі, не задумуючись, повторюємо: "Добрий ранок!", "Добрий день!", "Добрий вечір!" Або – на нинішній кшталт (а для когось це – мода): "Доброго ранку!", "Доброго дня!", "Доброго вечора!", цебто щодо кожної пори доби слово "добрий" уживають у формі Родового відмінка. Проте, як стверджують сучасні мовознавці, зокрема, професор, академік Олександр Пономарів, ув українській літературній мові усталилися такі форми вітань: "Доброго ранку! Добрий день! Добрúдень! Добрий вечір! Добрúвечір!"...

На підтвердження – коментар самого мовознавця на його сайті: "Щодо формул вітання я вже неодноразово писав: доброго ранку, добрий день (добридень), добрий вечір (добривечір), добраніч (на добраніч) – це давно усталені формули. Гадаю, їх не варто міняти на штучні: доброго дня, доброго вечора. Так можна казати, коли при цих сполуках маємо ще дієслово: бажаю вам (тобі) доброго дня, доброго вечора".

Дехто прощається словами: "Всього вам доброго!". Але "Всього доброго (найкращого)!" –  це калька з московинської, себто дослівний переклад. А українською – "На все добре!".

Ще зверну увагу на заголовок, зокр, слово "по-українськОМУ" в ньому. Форму "по-українському" мовознавці дозволяють. Дозволяють навіть найбільш уживану і найменш правильну "по-українськи", хоча якраз її, на мою думку, краще уникати. А в ЦЬОМУ випадку доречніше сказати "по-українськОМУ", себто ЯК? Тут мається на увазі не якою мовою (ми ж українською вітаємось), а ЯК вітаємось, якою формою: літературно, а не суржиком).

Цю низку різних форм вітань можна і продовжити, українська мова ними пребагата. Наші питомі слова і форми вітань-прощань не загубилися, вони – у вічно живих творах українських класиків, вони – ще на вустах старшого покоління або в пам’яті тих, хто чув їх не спотвореними. Їх відроджують активні громадяни суспільства, справжні борці за українську мову. Бо ж звучать так природно, гарно і чисто! Звучать достоту по-українському: мелодійно, органічно й милозвучно: