О́рган вищий чи найвищий?

Третього січня 2017 року президент Порошенко підписав законопроєкт № 5180 "Про Вищу раду правосуддя". Створюється та й створюється собі — не про те мова. Мова про те, що вона вища.

Донині в Україні існувала Вища рада юстиції. А ще є різні вищі кваліфікаційні комісії, вищі суди, вищі навчальні заклади, навіть вище командування, вищий пілотаж тощо.

Щоби помітити щось незвичне у цих словосполученнях, багато не потрібно — варто тільки бути українцем, в якого незмосковщений мозок і в якого освіта хоч трішки вища, ніж у пересічного громадянина нашої багатостраждальної країни.

Отже, згадаймо шкільний курс української мови.

В українській мові існують два ступені порівняння якісних прикметників та прислівників. Ну, що таке прикметник чи прислівник, до того ж якісні, пояснювати не буду — Ґуґл у поміч. А от про ступені не зайве нагадати українцям, котрі постійно (ось уже триста з лишком років) перебувають у вкрай аґресивному російськомовному середовищі.

Вищий ступінь прикметника (це так само стосується і прислівника) показує, що в одному предметі ознака проявляється більшою або меншою мірою, ніж в иншому: нині сонце світить яскравіше (більш яскраво), ніж учора; Порошенко багатший (більш багатий), ніж Пашинський; Путін нижчий (більш низький) на зріст од Наполеона.

Вищий ступінь, як бачимо, може мати як про́сту, так і складену форми: більш яскравий, більш багатий, більш високий, менш низький тощо. Українцям варто запам’ятати, що утворення складного ступеня порівняння ось таким чином: більш яскравіший, більш багатший, менш нижчий — є хибним і свідчить про неосвіченість мовця (незважаючи на те, який він посідає пост; а ось тут сьогодні спостерігаємо таку картину: чим вища посада, тим "менш освіченіший" посадовець).

Найвищий ступінь прикметника показує, що в якомусь предметі ознака виявляється найбільшою або найменшою мірою порівняно з иншими предметами: Дніпро — найдовша (найбільш довга) річка України; Джомолунґма — найвища (найбільш висока) гора у світі; атом — найменша (найбільш мала) частинка речовини; рівень життя пересічного українця найнижчий (найбільш низький) у світі.

Повертаючись до того твердження, що чимало українців з молоком матері всотують і російські слова та конструкції, порівняймо все викладене про ступені порівняння прикметників (прислівників) з російською мовою.

В російській мові ці ступені мають зовсім инші назви.

Сравнительная степень відповідає нашому вищому ступеневі: нынче солнце светит ярче (более ярко), чем вчера; Порошенко богаче (более богатый), чем Пашинский; Путин ниже (более низкий) по росту, чем Наполеон.

Превосходная степень відповідає українському найвищому ступеневі: Днепр — длиннейшая (самая длинная) река в Украине; Джомолунгма — наивысшая (самая высокая) гора в мире; атом — наименьшая (самая малая) частица вещества; уровень жизни обычного украинца... Гаразд, тут і зупинимося з прикладами.

Варто зазначити, що в українській мові ступені порівняння утворюються дуже просто: вищий ступінь — за допомогою суфіксів -ш- або -іш-, а найвищий — за допомогою додавання префікса най- до форми у вищому ступені.

У московитській мові все набагато складніше: сравнительная степень від прикметника дивним чином перетворюється на... прислівник, хоч офіційна наука про це мовчить. Порівняйте:

— українською — твій портфель (ставимо питання "який?") важчий (таки відповідає на питання "який?"), ніж мій;

— російською — твой портфель (ставимо питання "какой?") тяжелее (це вже незмінюване слово, яке відповідає на питання "КАК?", отже, перетворилося на ПРИСЛІВНИК!!!), чем мой.

При цьому росіяни ЩИРО ВІРЯТЬ у те, що їхній прикметник (у простій формі), перетворившись на прислівник (у вищому ступені), залишається прикметником!

Превосходная степень (найвищий ступінь) має також дві форми: про́сту і складену. Проста форма найвищого ступеня в російській мові утворюється, як наш вищий ступінь: высший (по-нашому найвищий), низший (найнижчий), богатейший (найбагатший) тощо. Зате складена форма цілком скалькована з української мови: наиболее высокий (найбільш високий), наиболее богатый (найбільш багатий) тощо. Так і хочеться запитати: звідки взялося оце наи-?

* * *

Тож як сталося, що в українській мові з’явилися російські мовні покручі, як-от: "вища освіта", "вища рада", "вище командування", "вищий пілотаж" та багато иншого "вищого"?

З освітою можна сяк-так погодитися, хоча б через те, що інститут або університет дає вищу (більш високу) освіту, ніж середня школа. Проте погодитися можна з натугою, бо середня освіта також є вищою, ніж початкова. Тож правильним були би терміни "висока школа", "висока освіта". До речі, 1945 року в Мюнхені була заснована Українська Економічна Висока Школа. Ось так, по-українському, говорили колись українці (наші нинішні чиновники, звісно, назвали б її вищою).

А от пілотаж повинен бути найвищим. Рада правосуддя — теж найвищою або навіть головною. Та й "вище" командування теж мало б бути верховним або головним (є ж верховний головнокомандувач, от він і командує).

Ось тепер поговорімо про словосполучення, виправдане вживанням вищого ступеня порівняння, — це "вища математика". У свідки візьмемо англійську мову, в якій цей термін звучить так: "further mathematics" або "higher mathematics", що перекладається як "подальша" або "вища математика". Саме в цьому випадку в російській мові й не проходить фокус зі "сравнительной степенью" прикметника (який, як пам’ятаємо, перетворюється на прислівник): "более высокая математика" чи "выше математика"... не звучить. Тож у росіян подальший розвиток математичної науки перетворився на її найвищий розвиток! Хоча межі наукового пізнання, як відомо, не існує...

Такий московсько-церковнослов’янський підхід до ступенів порівняння, як не дивно, знаходимо і в українській церковній термінології. Приміром, главу Української греко-католицької церкви називають Блаженнішим. Питання (з погляду граматики): блаженніший, ніж хто? А в Українській православній церкві зустрічається й таке сполучення: "Святіший Патріярх Київський і всієї Руси-України". Теж саме запитання: від кого святіший?

Тож, шановні українці, блукати мовними лабіринтами не найкращого північного сусіди чи повертатися до призабутого чи й геть забутого рідного — вирішувати вам.

Для цього ж багато не треба, як на мене: потрібна, як нині модно казати, політична воля. Але воля українська. Чи діждемось колись?

(Автор користується нормами Проєкту українського правопису 1999 року.)