Вже стало доброю традицією напередодні фестивальних днів зустрічатися з організатором українського поетично-музичного фестивалю "
Віршень" - письменником, видавцем, громадським діячем
Сергієм Пантюком, якому завжди є що розповісти і про цей багаторічний захід, і про самих учасників.
10 лютого знову збере своїх постійних і нових митців та шанувальників "Віршень". Скільки років виповнюється цій події і що найголовнішим, як організатор, в його існуванні бачите для себе?
Це буде 22-й фестиваль. І відбувається він 22-й рік поспіль. Для людини – це молодість, а для фестивалю – мабуть, зрілість. І коли я озираюся назад, сам дивуюся: скільки талановитих, яскравих, неординарних людей виступило на його сцені!
Я свідомий того, що в межах загального культурно-мистецького процесу в Україні "Віршень" є лише незначним епізодом. Але важливим є те, що кожен, хто хоч раз занурився у невимушену "віршневу" ауру, несе її далі – у своє місто чи село, у своє мистецьке оточення, у свою родину. А це поступово і невпинно розширює такий важливий для нас духовний простір. Наголошу – український простір.
Якщо брати до уваги рівень виступів тих, хто був на початках, і аналізувати твори з якими учасники виступають сьогодні – різниця в чому? Чи є вона взагалі? Розвивається українське слово, чи пасує перед митцями минулих років?
Ключове слово "рівень". Він має бути високим. Коли все починалося – далекого 1996 року – я інтуїтивно відчував: випадкових людей на такому фестивалі бути не може. І не помилився. Всі учасники першого фесту – ще не "Віршня", він тоді мав назву "Під знаком Водолія", – є на сьогодні письменниками першого ряду. Іван Андрусяк, Юрій Бедрик, Михайло Бриних, Сергій Жадан, Василь Кожелянко, Андрій Кокотюха – хто не чув сьогодні цих імен?
Майже кожен рік фестиваль відкривав якесь яскраве ім'я, тому я впевнений, що наймолодші учасники, яких я вишукую по всіх усюдах і запрошую на "Віршень", за кілька років стануть відомими авторами.
Отже, різниця між учасниками може бути в ідейній чи естетичній царині, але всі вони обдаровані й перспективні. І українське слово розвивається в усіх напрямках. А це не може не радувати.
Організаційні питання – вони не легкі. Хто з цим мав справу, знає, що будь-яка творча подія потребує певної підготовки і підтримки, як моральної так і матеріальної. А це ж фестиваль з історією! Ніколи не виникало бажання залишити все у вчора? Що надихає на те, що "Віршень" продовжує бути? Які найбільші проблеми в організації, якщо вони є?
Таке буває, що довготривалі проекти стають тягарем. Я це пережив двічі. 7 років тому я публічно оголосив, що "Віршень" (тоді в мистецьких колах за ним закріпилася неформальна назва "Сліва-фест") припиняє своє існування, оскільки ідея його вичерпалася і 15-й за рахунком стане останнім. І що ви думаєте? На мене посипалось стільки докорів, відмовлянь та переконань, першочергово – від найближчих друзів та колег, що я зрозумів: фестиваль вже існує окремо від мене і вбивати його я не маю права.
Те ж саме повторилося у 2014-у, коли ми багато часу віддавали війні. Я сказав: люди гинуть, а ми фестивалитимемо? Але знову ж друзі наполягли: а хіба розвиток нашої культури не є частиною війни? І ми зробили тоді доволі камерний, але цілком благодійний захід, і саме тоді виникла ідея волонтерського видавничо-популяризаторського підпроекту "Рядки з передової", без якого "Віршень" тепер не обійдеться аж до остаточної нашої перемоги – підтримуючи письменників, долю яких опалила війна.
Організаційні питання – завжди клопіткі, але якби все давалося легко, то й працювати було б нецікаво. Цього року, наприклад, виникла зовсім неочікувана проблема: постійні добродії фестивалю (наголошую саме на слові "добродії", бо "спонсори", як правило, вимагають навзамін піару, а ці люди бажали залишатися публічно анонімними) не змогли підтримати нас фінансово. Тому, щоб відбулося все як належить, мені доводиться "колядувати" у нашій ФБ-спільноті. І добрі люди відгукуються. На сьогодні вже зібрано 6030 грн, це трохи більше третини загальної потреби.
Тому принагідно звернуся до читачів вашого сайту: якщо є бажання допомогти фестивалю, то моя картка Приватбанку 5168 7456 0047 4685. Все відбувається прозоро, кожна сума, яка надійшла, фіксується на моїй сторінці у ФБ.
Найцікавішими фестивальними моментами попередніх років поділитеся?
Власне, я не можу пригадати нецікавих фестивалів. Основне – це творче та неформальне спілкування, але митці – народ веселий і позитивно авантюрний, тому і без курйозів не буває. Навіть минулого року стався випадок, коли хтось із веселих гостей заснув, зачинившись у туалеті, що створило низку веселих і не дуже клопотів.
Був випадок, коли на одному з фестивалів ми робили фуршет у стилі "ностальжі" – стіл студентів кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття. Багато сала, цибуля, квашена капуста, чорний хліб, "братська могила" (кілька в томаті), картопля в мундирах тощо – і все це на розстелених газетах того часу. А на куті стола створили жартівливий "Куточок комуніста" – білий батон, пачка масла і бляшанка червоної ікри. Так ось, спочатку всі зневажливо ставилися до "комуністичних страв", а потім сталося як в анекдоті – на якусь хвилину зникло світло (чи хтось вимкнув спеціально), а коли знову з'явилося, "Куточок комуніста" виявився порожнім. Я спочатку думав, що то друзі пожартували, але ж ні… Так і досі не знаю, хто "причепив ноги" тій ікрі з маслом.
Не планували ніколи видати книгу спогадів учасників про "Віршень" чи своїх власних про самих учасників?
Це дуже хороша ідея. Я давно про неї думаю. Як і про "Поетичну антологію "Віршня", до якої увійшло б хоча би по кілька віршів кожного учасника. Але для таких проектів потрібні тиша і спокій, а їх у мене немає. Хіба, якщо Бог дасть до старості дожити, впорядкую.
Мушу тут сказати про сумне. Минулого року наша спільнота зазнала важкої втрати – раптово помер учасник майже всіх попередніх фестивалів, відомий бард, поет, музикант (гітарист і голос акустичного дуету "Образ"), багаторічний організатор Всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії "Срібна підкова" Андрій Саєнко. Ми були не лише друзями і кумами, а й співавторами, адже Андрій написав на мої слова близько тридцяти пісень, найвідоміші з яких – "Арій прощається" та "Місто без парасолі". Цього року ми згадаємо Андрія на "Віршні", а 28 лютого у Львові відбудеться великий вечір його пам'яті…
Фестиваль відбудеться традиційно чи будуть якісь зміни, нововведення?
Будь-які нововведення "Віршня" одразу ж стають традицією. Цього року фестиваль стартує під гаслом "Віршень" об'єднує міста" і
відбудеться 10 лютого (в день мого народження) у Києві, у приміщенні видавництва "Смолоскип" (вул. Межигірська, 21), а 14-15 лютого в Кам'янці-Подільському в залі готелю "Рейкарц" (вул. Старобульварна, 2).
Далі в планах і вже в роботі – відновлення формату "Мандрівний "Віршень". Вже скажу, що першою в черзі є Чернігівщина.
Одне із цьогорічних нововведень – співпраця з Кам'янець-Подільським кіноклубом "АтмоСфера", який взяв на себе виготовлення візуальної реклами фестивалю, проведення 14 лютого в кінотеатрі "Сінема" показу для кам'янчан художнього фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" та організацію екскурсії місцями зйомок цієї чудової стрічки.
Інше нововведення – фестивальний "Щедрий горщик" – заклик до всіх учасників принести з собою на подію щось їстівне у форматі будь-якої страви, але до останнього тримати це в таємниці. Потім має виявитися чимало сюрпризів. Ну і "Кров ворожа" не почуватиме себе такою самотньою :).
А так – будуть презентації книжок, пісень, просто нових творів і нових цікавих авторів.
Хто може стати учасником фестивалю "Віршень-2018"?
Усі талановиті поети, барди та акустичні гурти, які мають бажання поринути на кілька годин у насправді творчу і теплу атмосферу. Впевнений – у нас все вдасться. "Віршнюймо", друзі, бо ми того варті!
Розмовляла Тетяна Череп-Пероганич
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
