Художниця Світлана Омельченко: чудеса й неможливе – мають право на життя

Що для вас означає «чудо» у повсякденному житті?

Світлана Омельченко: Чудо? Це якась подія, яка не завжди співпадає із творчістю. Якісь події, знамениті люди, що з’являються у моєму житті. Удачні співпадіння, це теж частина того, як я відчуваю «чудо».

Тобто, чудо для мене – це не щось казкове чи недосяжне, а радше тонка зміна реальності – до матеріальності, яку ми часто не помічаємо. Воно може проявлятися у випадковій зустрічі, світлі, що падає інакше, ніж учора, або в раптовому відчутті гармонії. Я переконана, що чудеса живуть поруч із нами, просто ми розучилися їх бачити. Як художниця, я намагаюся зафіксувати ці моменти на полотні. Й для мене теж чудо, якщо я можу відтворити свою роботу так, як я хочу. У цьому сенсі мистецтво – це спосіб повернути людині здатність дивуватися.

Чи були у вашому житті події, які ви могли б назвати незвичайними або навіть містичними?

Світлана Омельченко: Так, одного разу знайшла 500 грн (сміється). Але насправді, іноді це бувають дивні збіги, які змінюють мій творчий шлях. Наприклад, я могла довго шукати образ, і він з’являвся раптово.

Тобто, Ви бачили образи й втілювали їх на полотні?

Світлана Омельченко: Так, бували моменти, коли картина «сама себе писала», ніби я лише провідник. Такі стани важко пояснити логічно, але вони дуже реальні. Я не називаю це містикою в класичному сенсі, але в цьому точно є щось більше, ніж просто раціональність. Або, наприклад, такий абсолютно «матеріальний» випадок. Якось у ФБ мій допис лайкнув відомий митець Кость Гнатенко. Й неочікуванно його коментар отримав багато лайків та підтримку інших знаменитих людей. Мені це було приємно. Чи не чудо це такий збіг обставин, чи це алгоритми соціальної мережі? (сміється)

Як тема чудес відображається у ваших роботах?

Світлана Омельченко: У моїх картинах чудо проявляється через атмосферу і настрій. Це може бути нереалістичне світло, незвичні поєднання кольорів або символи, які не мають однозначного трактування. Хоча, насправді, я не люблю залишати простір для глядача. На моїх роботах все зрозуміло, треба тільки подумати. Я не нав’язую сенс – я лише відкриваю двері.

Зараз, наприклад, працюю над роботою, де мої персонажі Арнольд та Луческа прийдуть на виставку художниці. Й поки що не вирішила, на яку виставку, може мою?

Чи вважаєте ви, що сучасна людина втратила віру в чудеса?

Світлана Омельченко: Розумієте, це питання не до всіх. Воно дуже персональне. Хтось вірить у те, що доля прописана наперед від початку, до кінця. Хтось – ні. Ми живемо у світі, де все прагнуть пояснити і розкласти по поличках. Раціональність стала домінуючою, і це добре в багатьох аспектах, але вона витіснила інтуїцію. Люди часто бояться довіряти своїм відчуттям, якщо їх не можна підтвердити фактами. Але чудо не потребує доказів – воно потребує відкритості. Я думаю, що віра у незвичне, чудеса не зникла, вона просто захована десь у глибинах душі. Але точно бувають моменті, коли не можна нічого справити чи змінити.

Чи може мистецтво повернути людині здатність бачити незвичайне?

Світлана Омельченко: Так, і це одна з його головних функцій. Мистецтво не просто відображає реальність – воно трансформує її. Коли людина дивиться на картину і раптом відчуває щось незрозуміле, це вже маленьке чудо. Воно зупиняє час і змушує задуматися. Я вірю, що через емоцію можна відкрити новий спосіб бачення світу. І це вже змінює людину.

Що б ви хотіли сказати людям, які не вірять у чудеса?

Світлана Омельченко: Я б не намагалася їх переконувати. Кожен приходить до цього по-своєму і у свій час. Але я б порадила іноді зупинитися і подивитися навколо без поспіху. Приходьте на мою виставку, яка відкриється з 25 квітня по 8 травня цього року у нижній залі музею Марії Заньковецької у Києві. Сподіваюся, що ви зможете персонально відчути у моїх картинах цей момент – чудо та гармонію всесвіту у наївній казці від Арнольда та Лучески.