Як Швейцарія за 20 років вирішила проблему зі сміттям

Зазвичай, туристи, котрі побували у Швейцарії, захоплюються чистотою міст і сіл країни, але рідко цікавляться, яким чином мешканцям вдалося цього досягти.

Система сортування сміття, що практикується вже в багатьох країнах світу, у Швейцарії доведена до крайності. Майже до абсурду.

Сортують все, що піддається сортуванню. Ця система не знає винятків - абсолютно всі зобов'язані розкладати сміття по різних контейнерах. Це повна демократія, у якій беруть участь всі. І це повна відсутність демократії, де нічиї заперечення і дискусії не приймаються: не згоден - плати штраф. Що вдієш, такий менталітет. Всім подобається жити чисто.
  Якщо ви багаті, це не піднімає вас над законом. Нерідко можна побачити громадян, котрі виходять з дорогої машини і без комплексів вивантажують порожні пляшки в пункт здачі тари.

Швейцарія лідирує у світі за кількістю зданих пляшок - більше 90% тари повертається на заводи по вторинній переробці скла. Програма з прийому та переробки використаного скла почалася в 1972 році і до цих пір успішно реалізується.

Тільки при поверненні деяких пивних пляшок в магазин, можна отримати назад свою заставу. В інших випадках, ті, хто здають пляшки, нічого за це не отримують. Але при цьому ще повинні зняти кришки і відсортувати пляшки і банки в залежності від кольору скла. Біле, коричневе, зелене - окремо.
  Папір переробляється окремо від картону (його переробка дорожча), тому від громадян вимагають здавати одне окремо від іншого. Майже третина друкарської продукції, виробленої в країні, повертається в пункти прийому вторсировини.

Нікому в голову не прийде викидати в сміття використані батарейки. Тому, 60% усіх проданих в Швейцарії батарейок здаються назад і не викидаються у відро для сміття.

Окремо здаються РЕТ-пляшки, окремо - старі електричні прилади та побутова техніка, окремо - будівельне сміття, окремо - лампи денного світла, окремо - консервні банки (швейцарці зобов'язані самостійно спресувати їх за допомогою магнітного преса), окремо - трупи тварин (за це треба платити, але закопувати їх забороняється), окремо - залишки рослинної олії, окремо - залишки моторної оливи (змінювати її у власному автомобілі категорично заборонено - це за вас зроблять на тех.станціі за 50 франків). Від одного тільки списку стає страшно.
  Можна цього і не робити, а викидати все у відро для сміття, скажете ви. Можна, але тоді доведеться розоритися на податок, який стягується з кожного кілограма відходів. На кожен сміттєвий пакет наклеюється марка, котра свідчить про сплату податку. Викинути 5 кг сміття коштує 2-3 франка (ціна варіюється в залежності від кантону). Тому більшість місцевих жителів несуть все, що можна, в пункти прийому вторсировини, де здати старий комп'ютер або стару дитячу коляску можна задарма.

Існує навіть перебільшений приклад про те, як правильно викидати використаний чайний пакетик: етикетку - до картону, сам пакетик - до старого паперу, заварку - в компост, скріпку - до використаного металу, а ниточку - в маркований сміттєвий пакет. Можна було б сказати, що це жарт... але не в Швейцарії.
  Були і є умільці, які намагаються позбутися відходів, не наклеюючи марку, але і для таких знайшли вирішення - сміттєва поліція. Фахівці за допомогою сучасних технологій аналізують сміття, залишене не в тому місці або без оплати податку - знаходять порушника (це не жарт) і штрафують. Штрафи значні. Нова газета Цюриха писала про випадок, коли людина дорогою до роботи просто викинула з вікна автомобіля домашнє сміття в паперових мішках. Поліція знайшла порушника.

Його судили і зобов'язали сплатити штраф: 6000 франків за утилізацію сміття і очищення траси, 3000 франків за порушення закону і 530 франків судових витрат. Разом, 9530 франків за витівку! Це дуже жорстоке покарання за швейцарськими мірками. Такий менталітет.

У 80-ті роки, коли маркування сміття було введене тільки на південному сході країни, почало поширюватися явище, так званого, сміттєвого туризму. На вихідні люди брали свої сім'ї, забивали багажники накопиченими за тиждень відходами і їхали в іншу частину країни на пікнік. І країною подорожували і сміття безкоштовно викидали. Тільки до Цюріха звозили понад 3000 тонн "нелегальних" пакетів з відходами в день. Тому, всім кантонам і громадам довелося ввести мито на сміття.
  Ще у 80-ті роки ХХ століття екологічна ситуація в Швейцарії була катастрофічною - всі річки та озера забруднені фосфатами і нітратами, земля - ​​важкими металами, біорізноманітність стрімко зменшувалася, а зростаюче "суспільство споживання" виробляло величезну кількість сміття. Дуже скоро жителі стали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських забруднень. На такій маленькій території не було великих площ, щоби можна було скинути відходи і забути про них.

Тоді й постало питання вироблення нової екологічної політики, яку почали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершив всі очікування. Швейцарія зараз - одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвиненим громадським транспортом і чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, природно, з-під крана можна без побоювань пити воду.

У чому причина такого успіху? Причина в тому, що держава - це вони. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну, і досягли успіху. Решта було лише справою часу.

Висновок простий... люди захотіли - люди зробили! Поділіться публікацією з друзям і організуйте разом екологічні групи, які стежать хоча б за власним сміттям.

Лінь? Розумію! Але на смітнику жити ще більше не хочеться. Тому, до справи!
  (via)