Які форми слів рідні, українські, а які нав'язані радянською владою?

Нині ЧИННІ морфологічні норми сучасної літературної мови, які утворилися під впливом політики асиміляції (уподібнення) української мови до російської (тобто не властиві, нав'язані українській мові):

1. Іменники жіночого роду третьої відміни в родовому відмінку однини мають закінчення -і замість уживаного раніше -и (хоча це -и є природним, відповідно -і – нав'язаним російською мовою):

щедрості замість щедрости,

любові замість любови,

Русі замість Руси.

2. Іменники четвертої відміни із вставним суфіксом -ен у непрямих відмінках (на зразок плем’я – племені ) мають у родовому відмінку однини закінчення -і замість уживаного до 1946 р. -и:

імені замість імени,

племені замість племени,

тімені замість тімени.

3. Запозичені іменники з кінцевим -о після приголосного з часів Правопису 1933 р. (антиукраїнського) перестали змінюватися, всупереч умотивованій споконвічній практиці відмінювання:

на табло замість на таблі,

в кіно замість в кіні,

їхати авто замість їхати автом.

Два аргументи, які підкреслюють необхідність відмінювання цих запозичених іменників (за І. Фаріон):

1) аналогічні власне українські іменники змінюються: село – в селі, відро – у відрі;

2) ці запозичення відмінюються в інших слов'янських мовах, зокрема в польській, чеській, словацькій, сербській, хорватській.

Винятком є лише російська мова, яка скопіювала незмінність цих запозичень з французької.

Варто додати, що за чинним нині правописом є два слова-винятки, які таки відмінюються: пальто – в пальті, блюдо – на блюді. Щоправда, логічність саме цих запозичень-винятків складно пояснити.