|
28 січня 2020
В'ячеслав Гук |
КОРОВИ
Коли на бойню гнали їх гуртом –
рябих і чорних, сірих і червоних –
шерсть їхня пахла свіжим молоком,
та жах в очах чаївся безборонних;
я бачив тих приречених корів,
що повагом ішли в сухому світлі,
і Божий день у кронах в’язів тлів,
немов слова, даровані молитві;
я був тоді звичайним дитинчам,
яке жаліло сплакану тварину,
здавалося, що я навік втрачав
дитинство й поринав у драговину;
так небеса горішні ждуть яси
і пообіддя меркне в тиховоді,
і час боронить залишки краси
осінніх барв, як письмена Господні;
їм не дозволили напитися води
з озерця, що живило спраглих поруч,
лише блукали дикі голуби
на черепичних крівлях зерносховищ.
В'ячеслав Гук, нові вірші, 2020
Фото: https://www.flickr.com
| 0 | 877 |
Умови використання матеріалів сайту
Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку
Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com
