Три цікаві книжки для дітей та їхніх батьків

Ці книжки можуть стати справжнім містком між дитячим читанням і майбутнім знайомством із класичною літературою, а також іншими моделями формування людської ідентичності у підлітковому віці.

Ольга Вовк. Мишолосіє. – Л.: СПОЛОМ, 2025

Чи це сон? Чи це світ, який назавжди змінить серця героїв цієї чарівної книжки? Казка сплітає вигадку з реальністю: у ній звучить колискова, яку написала Олена Пчілка, світиться гасова лампа, що приховує майбутнє, та приходять листи від дядька з далекого вигнання. Тож «Мишолосіє» Ольги Вовк — це історія про ніч, у яку звичайні діти раптом стають мандрівниками між світами, а лісова галявина відкриває двері до таємного королівства ельфів. Леся й Михайлик ще не знають, що їхні дитячі ігри колись проростуть у поезію, музику й великі відкриття. Поки що вони лише бережуть свою дружбу, свій човник на озері й прапор Мишолосія — маленької країни, де живе уява. Та одного разу зоряний пил падає просто на їхню галявину, і серед лілеї народжується світ, у якому кожна квітка має серце, кожна мрія — крила, а кожна дитина — свою Музу.

«Пил покрив озеро, на якому діти любили гратися, навіть їхній кораблик став золотавого відтінку. Але наскільки фантастично було, коли скрізь, просто на їхніх очах, почали виростати лілеї. Жовті та білі бутони виринали з-під землі, кожна пелюстка розкривалися, немов у танці. На небі з’явилося мільйон спалахів, ніби зорі спускалися з нього і перетворювалися на маленьких ельфів, які мерщій кидались шукати свою квітку, адже ельф, який не знаходив своєї лілеї, міг загинути». Разом із новими друзями діти вирушають у нічну пригоду, рятують маленького ельфа, зустрічають загадкового Променя, знаходять вихід із підземного царства пана Оха й дізнаються, що справжні скарби — це не золото, а любов, сміливість і здатність мріяти. Але чи вистачить їм сили зберегти цей чарівний світ, коли зникне один із ельфів і разом із ним може згаснути чиясь мрія?  Це казка про світло дитинства, про силу серця і про ті перші кроки, з яких починається велика дорога Лесі Українки — дорога слова, натхнення і віри в диво, що завжди живе поруч із нами.

Володимир Нікітенко. Нікчеми. – К.: ДІПА

У цій книжці розповідається про моделі формування людської ідентичності у підлітковому віці. Адже чому, як-то каже народна мудрість, «у чужого й шило голить, а нашого й бритва не бере»? І хтось змалечку називає дитину «нездарою», а хтось вихваляє на весь світ як генія і самородка. Саме цьому присвячена ця повість, в якій головний герой вважає себе нікчемою, а ми, уважно придивившись, бачимо, що такі самі були й залишаються його батьки, та а бабуся з дідусем. Утім, попустивши генетику, нагадаємо, що книжка все-таки фантастична, і тому на початку оповіді злий чаклун розсилає чотирьом правителям чотирьох імперій таємничі глеки, які він виліпив у своїй майстерні. Звісно, він задумав чергову капость, наслідки якої не забарилися. Насправді глеки — це магічні портали, через один з яких хлопчик Фортунато переноситься в Середньовіччя, де зустрічає себе з минулого і себе з майбутнього, таких самих нещасних невдах. «Троє хлопчаків сиділи в траві біля дороги, підібгавши коліна. Напружену тишу переривав лише спів птахів із ближнього гаю, та поскрипувала мотузка шибениці. — Схоже, підвисла програма віртуальної реальності, — першим не витримав мовчання Фортунато. — Друга година одна і та ж картинка. — А у нас тут взагалі все дуже одноманітно, — відгукнувся хлопчик в середньовічному лахмітті. — Як розбійника повісили минулого літа, так інших розваг і не було». Тепер усім трьом Фортунато потрібно стати командою, перемогти злого Алхіміка, який створив магічні портали подорожей у часі, і повернутися додому. Утім, в чаклуна щодо них інші плани, тож пригоди тільки починаються. «— Хлопчики повинні зникнути! Назавжди! — крикнув Алхімік і підкинув над головою жменю помаранчевого порошку. — А ну, мій порошочок «Явпізнаютебепозапаху»! Покажи мені, де ці троє малолітніх поганців!» І можливо, малим героям судилося загинути, якби вони не стали командою, об’єднавши всі свої уміння і ставши справжньою командою. Долаючи перешкоди і зустрічаючи дорогою додому різних кумедних персонажів, вони розуміють, що, зрештою, усі люди – нікчеми, аж поки повірять у себе.

Наталія Дорошенко. Як дитині потрапити в кіно. – К.: Наш Формат

Читаючи цю книжку, неодмінно треба тримати на думці, що практичний посібник Наталії Дорошенко «Як дитині потрапити в кіно» – це  насамперед посібник для батьків, як зауважує авторка. «Ця книжка — детальний посібник для батьків з покроковими інструкціями, чеклістами, порадами від юриста й залаштунками знімального процесу, що зекономить вам гроші та збереже нерви», – запевняють нас. Чи може бути інакше? Чи справді сама дитина – не жертва батьківських амбіцій, і хоче потрапити будь-куди – від футболу до кіно – а чи це бажання батьків втулити її будь-куди, щоби по тому жити за її рахунок, забезпечивши собі заможну старість? Звучить, звісно, доволі цинічно, як будь-яка правда, але на підтвердження наших міркувань на початку нам одразу закидають, мовляв, чимало з нас кілька разів переглядали «Сам удома», а чи думали, як це — дитині зніматися в кіно? Тобто одразу пропонується «американська» модель споживання будь-чого – від дитинства до якихось, даруйте, вад. Виходячи з такої моделі, авторка не дуже то й переверне ваші уявлення про світ кіно, бажаючи перетворити вас на батьків дитини-актора. Мовляв, кінокар’єра не для обраних, а для всіх, хто має бажання й докладає зусиль. І так, авторка розповість, як потрапити на кастинг, що робити в разі відмови, як уникнути зіркової хвороби й діяти, коли дитина в останню мить «перехотіла» виходити на майданчик, чи варто звертатися до агентств, як не натрапити на шахраїв і чому стригти малюка за день до зйомок — кепська ідея. Але насамперед авторка, слід віддати їй належне, зауважує: «Найголовніше для батьків — це бути чесним із собою й подумати: це в мені говорять особисті амбіції? Чи ж у дитини справді є талант, вона із задоволенням бере участь у всіх ранках і шкільних постановках, жадає сцени і глядача? Є легкий спосіб визначити, чиє це бажання. Якщо під час розмови про акторство ви вживаєте займенник «ми», тоді як дитина мовчить (тут ідеться про дітей, які вже говорять): «Ми ходимо на кастинги, ми шукаємо, ми пробуємо...» — це привід задуматися.