Чи є Караваджо автором скандальної "картини з горища"?

4 лютого 2019
Inga Shepkovska

І знову про Караваджо.

2014 року у Франції, неподалік від Тулузи, на горищі старого будинку знайшли картину, написану на зламі ХVI  ХVII століть. Знайшли випадково: почав протікати дах, господарі піднялись на горище, щоб з'ясувати, де саме тече, і виявили потаємні двері. Ключа до них, звісно не було, тож двері виламали.

За дверима натрапили на картину, авторство якої приписують Караваджо. На картині зображено сцену зі строзавітньої історії, на якій Юдита обезголовлює Олоферна. Олоферн був полководцем у війську Навуходоносора. Біблія розповідає про Навуходоносора майже, як про Гітлера.

Коли військо Навуходоносора увійшло в Юдею та взяло в облогу місто Ветлую, мешканці злякались, бо слава про жорстокість Навуходоносора випереджала його. Спасіння чекати не було звідки. Тоді багата молода вдова на ім'я Юдита надягла свої найкращі шати і разом зі служницею вирушила до Олоферна. Вона запевнила його у своїй лояльності та благих намірах. Мабуть, молода вдовиця була красивою і поводилась спокусливо... і, якби там не було, Олоферн повірив їй.

Для неї він влаштував бенкет, що тривав три дні... можливо, тривав би і довше, але... На четвертий день, коли Олоферн, геть п'яний, спав, Юдита відсікла йому голову, після чого, прихопивши її із собою, разом зі служницею втекла назад у своє місто, яке все ще перебувало в облозі. На ранок військо загарбників побачило на міському мурі відтяту голову свого полководця. Це спричинило сум'яття, і вояки без наказів свого воєначальника не знайшли нічого кращого, як піти геть. Юдита стала героїнею і дожила в шані до глибокої старості.

12 квітня 2016 року в Парижі картину представили публіці.

Усередині 2016 року Міністерство культури Франції оголосило про експортні обмеження щодо знайденої картини на термін 30 місяців з метою детального аналізу і вивчення її на предмет авторства. Це було зроблено з тим, щоб уряд вирішив, чи потрібно викуповувати картину за ринковою ціною, якщо це оригінал, написаний Караваджо, чи це підробка, і викуповувати її не варто. Це означає, що в цей період картину не можна ані виставляти на продаж, ані вивозити.

У тому ж 2016 році картину з горища було експоновано на виставці "Караваджо. Питання авторства" у Пінакотеці (картинній галереї) Брера, що в Мілані. За ініціативою Ніколо Спінози, колишнього директора музею Каподімонте, що в Неаполі, в Пінакотеці повісили поряд оригінальні картини Караваджо, копію Фінсона "Юдита, що вбиває Олоферна" і новознайдену картину з горища з метою, щоб мистецтвознавці та публіка могли самі визначитись зі справжністю другої картини.

Це викликало неабиякий скандал: багато мистецтвознавців заявили, що експонування сумнівної картини поряд з оригіналами зроблено для того, щоб надати вагомості картині з горища, що готується до продажу. Через незгоду з цією виставкою мистецтвознавець Джованні Агості навіть змушений був вийти з консультативної ради Пінакотеки. У листі до директора Пінакотеки Джеймса Бредберна Агості написав: "Брера  державний музей Італії, а не приватна галерея або банківський фонд. Демонстрація твору в її залах автоматично надає йому авторитетності." Суперечки навколо експозиції картини у Пінакотеці спалахнули ще й через те, що у виставковому каталозі та й загалом на виставці скандальну картину було названо творінням Караваджо.

Агості зазначив: "Музей не має приймати умови сторони, що тимчасово позичила музею полотно, особливо, якщо їй доручено його продати". Тобто, виходить, музей набивав ціну сумнівній картині. Цікаво, що Римський музей античного мистецтва відмовився надати оригінальну "Юдиту" для виставлення поряд з копією та сумнівною картиною з горища."

24 грудня 2018 року термін обмеження збіг. До цього картину розглядали під рентгенівським та інфрачервоним променями, також її вивчали експерти Центру досліджень та реставрації Франції. Це серйозна установа, частина якої розташована у Луврі.

Думки експертів розділились: далеко не всі згодні, що полотно належить пензлю Караваджо. Мистецтвознавці ж, які наполягають на справжності картини, оцінюють її в 120 130 млн євро. Уряд Франції зняв заборону на вивіз і продаж картини, тим самим відмовившись купувати її. Вже це говорить про величезні сумніви стосовно справжності цієї картини.

Ерік Туркін, який є консультантом аукціоніста з Тулузи Марка Лабара, запевняє, що це стовідсотковий Караваджо, що його в цьому переконали "унікальне освітлення та енергія, характерні для митця". Але ж таке світло, що зветься к'яроскуро, притаманне усім послідовникам Караваджо.

Оцінити полотно Туркін запросив саме того Ніколо Спінозу, що організував скандальну виставку у Пінакотеці. Звісно, Спіноза горою стоїть за справжність картини з горища. Туркін же каже, що чим більше незгодних з тим, що картина належить пензлю Караваджо, чим більший розкол серед мистецтвознавців, тим більше він впевнюється, що це саме той шедевр пензля Караваджо, що бачив Франс Пурбус Молодший у майстерні Луї Фінсона.

На противагу цим твердженням, знана італійська мистецтвознавиця Міна Грегорі заявляє, що це ніякий не Караваджо, що "рука Караваджо навіть не торкалась цього полотна". Але деякі з її останніх експертних висновків були небездоганні, тому її слово не виявилось останнім. Лишились ще двоє відомих мистецтвознавців з Італії  Джузеппе Порціо та Марія Кристина Терцагі, на їхній вердикт тепер очікують всі.

Сучасники Караваджо свідчили, що було дві картини. У це не складно повірити, тому що художник часто переписував картини на вимогу перебірливих замовників: то в них викликали обурення персони натурників, що перебували на самому низу соціальних східців, то їм не подобався задум митця тощо.

Наприклад, "Екстаз Магдалини" існує у двох дуже подібних екземплярах (правда, знову-таки деякі експерти твердять, що одназ двох картин  копія). Є ще й третій екземпляр "Екстазу Магдалини"  копія пензля Фінсона. 

Музей Жакмар-Андре, виставка "Караваджо в Римі: друзі й вороги"

Публіці представили для порівняння та дискусії два полотна "Екстаз Магдалини". До речі, не всі фахівці згодні, що обидві картини належать Караваджо. Що цікаво, Караваджо перший, хто зобразив релігійний екстаз як оргазм. Геніальний скульптор Джованні Лоренцо Берніні, натхнений цією картиною, створив прекрасну мармурову скульптуру "Екстаз св. Терези". 

Ось тут їх можна роздивитись краще. Обидві картини датовані приблизно 1606 роком. Міна Грегорі, яка заперечує справжнісь новознайденої картини "Юдити, що вбиває Олоферна", довела, що картина з м'якішим світлом (та, що зліва), точно належить Караваджо.

Крім того, під рамою було виявлено папірець ХVII ст., на якому написано: "Магдалина, написана Караваджо у К'яї при покровительстві кардинала Боргезе".

Тут бачимо вже три картини. Ліва  стовідсотковий Караваджо, середня  є сумніви, права  копія, що належить пензлю Луї Фінсона. Не треба сильно придивлятись, щоб побачити, що у Фінсонової Магдалини значно різкіші переходи від світла до тіні, присутня пересвітленість, а ще недостатньо прописані риси обличчя. Тобто Фінсон не міг добитись м'якого к'яроскуро: в нього світло жорсткіше.

До речі, "Екстаз Магдалини"  одна з трьох (а може і більше) картин, які у 1610 році разом з Караваджо пливли у човні в Рим і які віднесло течією, поки Караваджо доводив патрулю, що його затримав, про своє помилування.

А тепер повернімось до Юдити і Олоферна. 

Караваджо. "Юдита, що вбиває Олоферна" .145 х195 см, приблизно 1598-1599 роки, Рим, Національна галерея античного мистецтва, Палаццо Барберіні, Рим (Galleria Nazionale d'Arte Antica)

Цю картину дійсно написав Караваджо на замовлення банкіра Оттавіо Кости. У палаці Кости картину зберігали покритою коштовним шовковим покривалом, і Оттавіо нікому не дозволяв писати з неї копії. Зберігся лист Караваджо, де він у травні 1602 року писав, що отримав гроші за картину, яку пише для Оттавіо Кости.

Цей лист поставив під сумнів рік написання цієї картини: можливо, вона написана саме 1602 року. Про другу подібну картину свідчить лист фламадського художника Франса Пурбуса Молодшого, датований 1607 роком, в якому він писав, що бачив другу картину в майстерні фламандського художника-караваждиста Луїса Фінсона — одного з перших послідовників Караваджо. Помітьте, він не бачив картини в майстерні Караваджо. Ніхто другої картини "Юдита, що вбиває Олоферна" в майстерні Караваджо не бачив  тільки в майстерні Фінсона. Шкода, що в ті часи не було фотоапаратів, так було б значно легше зрозуміти, що за картину мав на увазі Пурбус Молодший. 

У 1600 році, у двадцять років, Фінсон приїхав в Італію, щоб навчатись живопису у художників-маньєристів в Римі та Неаполі. Фінсону страшенно сподобались картини Караваджо, новаторський стиль письма і він вирішив наслідувати його манеру. Навіть нібито є свідчення, що Фінсон якийсь час працював у майстерні Караваджо, але, скоріш за все, це неправда: Караваджо ніколи не мав учнів, він не прагнув нікого навчати  працював у майстерні сам. Та й коли зважити на його характер, беруть сумніви, що він міг мирно ужитись ще з кимось в одній майстерні (крім свого підмайстра), тим більш, ужитись з такою меркантильною людиною, якою був Фінсон.

Що цікаво, натурницею для написання Юдити та і взагалі улюбленою натурницею та подругою Караваджо була куртизанка Філліда Меландроні. Вона була молодшою від Караваджо на дев'ять років і мала таку само буйну вдачу. Була народжена від вельможі і простолюдинки у Сієні.

Коли її мати разом з нею та її братом переїхала у Рим, Філліда подалася на панель. Тоді місцем, де кантувались повії, була площа Сан-Лоренцо-ін-Лучина. Вперше її разом з подругою арештували, коли Філліді було чотирнадцять. А з шістнадцяти вона почала заробляти проституцією під дахом братів Томмасоні і вже не змушена була жити у вбогому кварталі Ортаччо, що призначався для повій, а мала чудову квартирку в центрі Рима.

Пам'ятаєте типа, котрого вбив на дуелі Караваджо? Саме так, він вбив на дуелі молодшого з п'яти братів Томмасоні на ім'я Рануччо, нареченого тої самої Філліди Меландроні. Сім'я Рануччі була впливовою, бо декілька її поколінь перебували на службі в аристократичної родини Фарнезе (усі п'ятеро братів були названі династичними іменами родини Фарнезе  на честь своїх патронів), тож тепер зрозуміло, чому Караваджо не зійшло з рук вбивство сутенера на дуелі.

Що ж стосується Філліди, в її житті був і злет: через деякий час завдяки довготривалому любовному зв'язку з адвокатом папської Курії Джуліо Строцці  бастардом венеційського банкіра, з яким її познайомив Караваджо, вона стала шанованою дамою, навіть благодійницею... Але це не завадило церкві заборонити її поховати по-християнськи (їй було тридцять сім, коли вона померла) і її (о, злий жарт долі) поховали за огорожею церкви Сан-Лоренцо-ін-Лучини... де заробляла, майже там і похована. 

Історичні документи підтверджують, що другу картину на тему обезголовлення Олоферна Караваджо написав приблизно у 1604-1605 роках, він узяв її з собою, коли 1606 року тікав від папського гніву з Риму у Неаполь. Але як виглядала та картина?

Мистецтвознавці припускають, що Фінсон міг придбати у Караваджо другу Юдиту у 1607 році вже у Неаполі. Тож другий екземпляр "Юдити, що вбиває Олоферна" нібито належав Луї Фінсону і саме з неї він написав копію, яка нині зберігається в колекції банку Intesa Sanpaola, що в Неаполі.

Ця копія аналогічна саме знайденій на горищі Юдиті. Копії першої (точно справжньої Юдити) ніхто не бачив. Чи існувала колись копія першої Юдити і, чи те, що прийнято вважати копією  дійсно копія, а не фальсифікація, написана самим Фінсоном? Адже він же був вхожий до майстерні Караваджо, тож міг бачити процес написання, а потім спробувати по пам'яті відтворити подібну картину. Він запросто міг найняти натурника, що позував для написання Олоферна... Фінсон взагалі, полюбляв писати копії з картин Караваджо. Причини могли бути різні: Караваджо був визнаним генієм, тож на копіях його картин можна було непогано заробити. Крім того, Фінсон, мабуть, через написання копій хотів перейняти манеру свого кумира. Але до Караваджо йому було дуже далеко. На мою думку, у Фінсона, як би він не старався, копії були з різкішими переходами від світла до тіні. Світлі частини шкіри висвітлялись сильніше, ніж це було у Караваджо, і межа між світлом і тінню майже не мала плавного переходу.

А тепер подивимось і порівняймо оригінал і картину з горища:

На відмінність у фарбах не звертатимемо увагу: ми не знаємо, наскільки правдиво відтворені кольори на цих світлинах. Але не потрібно бути фахівцем, щоб помітити, що у Караваджо завжди всі картини динамічні. В них є рух, якщо хочете, драматизм... напруга.

Усе це ми бачимо на зображенні, що знаходиться праворуч: Олоферн судомно хапається за постіль, він весь у смертельній напрузі... враження, що зараз почуємо його передсмертний хрип.... Юдита теж напружена, видно, що їй водночас огидно і страшно, але вона повна рішучості, її руки міцно тримають і меча, і волосся Олоферна... служниця ж тупцює від нетерплячості і побоювання, що їх застукають, вона нервово переживає момент: тримає в руках шматок тканини, в який треба завернути голову ворога після його кончини...

До речі, для того, щоб написати момент смерті Олоферна якомога правдивішим, Караваджо спеціально ходив на публічні страти, придивлявся і запам'ятовував.

Тут добре видно цю напругу і пристрасть.

А от на другій картині такого напруження немає. Рука Юдити, що тримає важкий меч, не прописана добре. Щось із цією рукою не так, чомусь вона в глибокій тіні і більша за другу руку; дивний великий палець, поворот її якийсь не зовсім природній враження, що художник не зміг схопити цей рух і тому лишив руку темною...

Хіба такі недоліки були властиві Караваджо? Тепер подивимось на обличчя: воно в Юдити похмуре, але не напружене і чомусь відвернуте вбік.

Дивна поза як для такого відповідального моменту. До того ж не віриться, що її ліва рука, котра втримує за волосся голову Олофена, тримає його по-справжньому міцно, скоріше, складається враження, що вона хоче відрізати невелику прядку волосся собі на пам'ять...

В Олоферна поза майже подібна до пози на оригінальній картині, але тієї напруги теж не відчувається.
Крім того, кидаються в очі груди Юдити: на оригіналі з ними все гаразд, вони анатомічно бездоганні, а на знайденій картині груди Юдити дуже нагадують груди з картин Фінсона.

Та і складки на простинях чи на занавісях позаду теж на знайденому полотні відрізняються; вони програють в порівнянні з оригіналом. Якщо простежити картини Караваджо хронологічно: від перших до пізніх, побачимо, що з кожною картиною його майстерність зростала. Але цього не бачимо на картині, що нібито написана на шість років пізніше, ніж перша Юдита. Тобто до цієї картини роботи Караваджо бездоганні, потім оця недолуга Юдита і після цієї роботи його картини знов бездоганні... Хіба не дивно?

А ось і жіночі груди у виконанні Фінсона.

Луїс Фінсон. "Адам і Єва" і "Венера і Купідон"

На цих картинах добре видно, що Фінсон майже не відійшов від маньєризму: на його полотнах зображені тіла бройлерного типу, що характерно саме для творчості маньєристів. Зверніть увагу на груди на цих картинах і порівняйте їх з грудьми у Юдиф з горища.

Нескладно помітити характерну для маньєристів анатомію. У Караваджо навпаки все максимально реалістично. Творчість Фінсона взагалі якась нерівна. Враження, ніби було не менше трьох Фінсонів, кожен з яких мав свою власну манеру. Чим це зумовлевлено? Можливо, тим, що Фінсон так і не випрацював власного почерку і час від часу когось наслідував.

Фінсон, взагалі, був дивною людиною, більше арт-дилером, ніж художником. В якийсь спосіб він розжився картинами геніального Караваджо (чи свої копії або й картини видавав за оригінали митця) і мандруючи Францією разом з доволі відомим торговцем мистецькими творами Пітером де Брюном, влаштовував лотереї, де розігрувались твори Караваджо.

Така лотерея відбулась і в Тулузі (можливо, саме в такий спосіб опинилась на горищі друга скандальна Юдита). Для участі саме в тій лотереї було продано 4000 лотерейних квитків і розіграно 160 картин. Уявляєте, ні ЗМІ, ні ТВ, ні інтернету, а він запросто продає 4000 лотерейних квитків.

Не художником мав бути, не художником:)) Так, в міському архіві Тулузи зберігся запис, який свідчить, що 2 квітня 1615 року якийсь невідомий чоловік виграв у лотерею картину Караваджо "Давид і Голіаф". Гм... тільки п'ять років пройшло зі смерті Караваджо, а Фінсон з успіхом торгує його картинами...

Напевно, вам стало цікаво, який вигляд мав цей мандрівний ділок-художник?

Луїс Фінсон. Автопортрет

До речі, зверніть увагу на грудну клітину самого Фінсона. Бачте неприродну опуклість під ключицями? А тепер зверніть увагу на подібну анатомічну особливість у служниці з картини, шо знайшли на горищі. В неї теж грудна клітина якось неприродно випинається вперед.

Фінсон, як колишній учень маньєристів, не міг не вдаватись до гіперболізації.

До того ж аж занадто перебільшено (навіть з хворобливою увагою) виписані зморшки та зоб, через що у багатьох мистецтвознавців виникли сумніви, що це могло вийти з під пензля Караваджо. 

Така надувага до незначних деталей відвертає погляд від того, що відбувається на картині, і глядач поневолі починає роздивлятись вади на шиї служниці.

Караваджо би ніколи не змістив акцент з головних фігур на незначну деталь. Деякі знавці картин митця вказують на те, що натурницю, яка позувала задля написання образу старої служниці на картині з горища, ми можемо впізнати й на інших картинах геніального Караваджо. Але ж, картину "Розіп'яття св. Андрія" (її фрагмент ви бачите справа) Караваджо написав у 1607 році, а другу Юдиту  нібито у 1604-1605 роках, але служниця на полотні з Юдитою виглядає значно старішою і з набагато більшим зобом на шиї, ніж на пізнішому "Розіп'ятті св. Андрія". 

У The Guardian мистецтвознавець Джонатан Джонс назвав знайдену картину з горища у Тулузі "різко некомпетентною підробкою... безнадійною". Нарешті хтось наважився сказати правду - це навіть не копія, а саме підробка. 

Джонатан Джонс: "Безумовно, картина має блиск і колір Караваджо, подібні до широко відомих (Караваджових) кінематографічних світлових ефектів. Але в ній не має ніякої психологічної напруженості, що притаманна картинам Караваджо. Оригінальна картина з Палаццо Барберіні є візуальним еквівалентом шекспірівської трагедії: глибоке образне розуміння вбивства та совісті. Що показує Юдита з Тулузи? Здається, вона химерно від'єднується від того, що вона робить, задрімавши прямо в середині процесу відрубування голови людини. Вона дивиться на нас - чому? Для Караваджо ніколи не позували люди, яким було байдуже, що вийде. Точність його емоційних драм, робить їх такими, що електризують. Картина з Тулузи є різко некомпетентною... Оригінальна картина з палаццо Барберіні явно передає фізично важку роботу з обезголовлення людини, почуття вбивства саме, як важку роботу...

Червоні драпірування у живописі з Тулузи, поза Олоферна - це, сказати би, є класичний Караваджо. І, все ж, пози занадто неточні, надто нереальні, занадто мляві, занадто збентежені, щоб це було роботою цього великого психологічного реаліста. Ці люди не поводяться, як поводяться люди у Караваджо. Тут наявний фундаментальний брак енергії. Результат є таким, що неспівпадає (з оригіналом), ще й некрасивий. Дрібні деталі часто є вирішальними доказами... Подивіться на руки Олоферна, що на картині з Тулузи. Вони коричневі і брудні. Поверхнево, це ніби знак дотику Караваджо, тому що він зазвичай малює людей з брудними нігтями і брудними ногами - ймовірно, відображаючи бідність людей, що моделювали для нього. Проте, цей художник перестарався. Забруднені нігті так, ніби ці руки побували в перегної. З ними різко контрастують руки Олоферна з Палаццо Барберіні: вони набагато чистіші. Для мене це виглядає як ключ, що талановитий підробник намагається повторити манеру Караваджо, але з надмірним ентузіазмом. Ці маленькі ознаки топорності пронизують всю картину. Це підробка."

І ще цитата Джонатана Джонса: "Одне з можливих пояснень картини з Тулузи є те, що вона була написана кимось з північних послідовників Караваджо, принаймні деякі французькі експерти, по всій видимості, так думають. Тим не менш, це дивно. Художники, що наслідували Караваджо НЕ стилізували його так прямо. Вони лише використовували його інноваційні світлові ефекти, насильницьку чуттєвість і гострий реалізм в творчих, індивідуальних засобах."

І наостанок: через те, що ніхто не бачив другої картини "Юдита, що вбиває Олоферна" саме у майстерні Караваджо, але збереглись відомості, що він таки написав другу картину (якщо ці відомості не є фальсифікацією самого Фінсона), то, скоріш за все, колись світ побачить ще одну Юдиту. Сподіваюсь, що вже вона виявиться беззаперечно справжньою.

Цікаво, чи склали ви власну думку щодо справжності скандальної Юдити?

P.S: Новина від ВВС: У музеї художника Етьєна Террюса з’ясували, що половина його робіт виявились підробками. Експертна група, яка працювала у музеї Террюса в місті Ельн, що на півдні Франції, виявила 82 підроблені картини, що складають левову частину усієї колекції музею. Їхня вартість оцінюється у 160 тис. євро. Поліція припускає, що аналогічна історія могла трапитись і з полотнами інших художників.

Наступний матеріал про підробки у найвідоміших музеях світу читайте тут

Зображення - pinterest.com 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Неймовірно точні висловлювання Фройда про людське існування
Погляди Фройда на природу людини були новаторськими для його часу, і протягом усього життя дослідника не припиняли викликати резонанс в науковому співтоваристві. Інтерес до теорій вченого не згасає і в наші дні.
Читати більше
Зірка впала: чи падають вони взагалі й на що ми загадуємо бажання
У темний час доби іноді можна побачити, як в небі падають зірки. Але чи дійсно вони падають? І чому це відбувається? Давайте з вами послідовно відповімо на всі ці запитання.
Читати більше