Музеї та аукціони заполонили фальшивки?

26 лютого 2019
Inga Shepkovska

Відомий британський мистецтвознавець Кристофер Райт стверджує, що картина "Чоловік, що читає", або "Святий Іво" не належить пензлю голандського художника періоду раннього Відродження Рогіра ван дер Вейдена і не написана 1450 року. Натомість експерти Національної галереї, що в Лондоні, переконані, що "Святий Іво" написаний саме Рогіром ван дер Вейденом. Припускають, що в руках св. Іво (покровитель юристів та адвокат нужденних) тримає юридичний документ. 

                                 Рогір ван дер Вейден "Святий Іво", 1450 рік, дубова дошка, 35х45 см

Не дивлячись на твердження експертів з Національної галереї Лондона, Кристофер Райт вважає, що це підробка, яка немає нічого спільного із середньовіччям. Як аргумент, він наводить зачіску св. Іва. Райт каже, що ця зачіска дуже схожа на зачіски в стилі Бітлз, що були популярні у 60-х роках минулого сторіччя і що картина аж волає про те, що вона написана у 60-ті. І ще Райт звертає увагу на капюшон св. Іва, який спростовує всі закони гравітації. Такої хиби ван дер Вейден би не допустив.

Давайте і ми зробимо свій аналіз на основі того, що можна взяти з інтернету. Тож поглянемо на тогочасні чоловічі стрижки, що подібні до стрижки св. Іва.

  Зображення cправа на ліво: Робер Кампен. Фрагмент "Благовіщенського триптиху", близько 1429 року,

                                               Рогір ван дер Вейден "Портрет молодого чоловіка",

                                                    Робер Кампен "Портрет товстого чоловіка"

                                                             Портрет Рогіра ван дер Вейдена

З першого погляду здається, ніби стрижка св. Іва відповідає моді Проторенесансу. Але, якщо придивитись уважніше, побачимо, що на чотирьох наведених картинах волосся зістрижене рівномірно по всій голові. Прядки волосся, що на маківці, що на лобі  будь-де  однієї довжини, ніби зістрижені східцями, тому деколи і стирчать вверх чи вбоки. А от у св. Іва волосся однієї довжини від маківки до чола чи потилиці, підстрижене тільки знизу.

Дійсно, виглядає, як сучасна стрижка, в якій поголили скроні і потилицю знизу. Плюс до того  лінія стрижки від вуха до чола дуже відрізняється, що добре видно в порівнянні з портретом герцога Бургундського Филиппа Доброго, написаного тим самим ван дер Вейденом... та і модель схожа, але місцями. Анатомічний малюнок вушної раковини ідентичний, складка чи шрам в кутку рота  так само, форма черепа і овал обличчя теж тотожні, але ніс і губи різняться. Ніби підібрана схожа натура, якій домалювали тількі вухо та шрам, як на картині. Плюс, обличчя більш деталізоване, ніж це робив ван дер Вейден.

Крім того, герцог народився у 1396 році і на момент 1450 року (коли датовано сумнівну картину) йому було п'ятдесят чотири роки, що не відповідає приблизному віку св. Іва з картини. Ось тогочасний портрет Филиппа Доброго.

                                  Рогір ван дер Вейден "Портрет герцога Филиппа Доброго" 1450 рік

До речі, цей Филипп Добрий був цікавим типом. Він страшенно хотів, щоб його ще за життя визнали святим, для цього навіть тричі на тиждень він не вживав їжі  так постив... але, поза тим, в цього святенника було двадцять сім позашлюбних дітей. Сподіваюсь, він виховував їх у святенницькому дусі:)) А ще саме його війська у 1430 році захопили у полон Жанну Д'Арк і передали її англійцям, які звинуватили її у єресі, а потім стратили.

Що стосується капюшона, який спростовує закони гравітації, тут можна не погодитись. Це не капюшон: мало того, що навіть на екрані видно: колір накинутої тканини, на правому плечі св. Іва відрізняється від кольору "капюшона", так, ще й капюшон саме в цьому одязі ніяк не відповідає тодішній моді. Дивіться на зображення нижче:

                                Рогір ван дер Вейден "Хрещення, миропомазання, покаяння", фрагмент

На цьому фрагменті добре видно тканину на плечі, що нагадує шалик, який зав'язаний позаду на вузол. Ніякого капюшона там немає. Тож, виходить, що щось темне позаду св. Іва,  це стілець.

                                                    Ян Вермеєр "Урок музики", фрагмент, 1660 рік

Зверніть увагу на стілець з картини Вермеєра: він має прямокутну конструкцію і оббивка на ньому прибита декоративними мідними цвяхами. В ті часи оббивка завжди ззовні прибивалась декоратиними цвяхами, тобто їх має бути видно, але стілець св. Іва декоративних цвяхів не має.

Звісно, можна заперечити, що картина з наведеним стільцем була написана на 200 років пізніше. Це так, але тоді мода не була такою бурхливою, як тепер, і у ХV сторіччі в Голландії були у вжитку аналогічні стільці.

Взагалі мода на меблі варіювалася в залежності від країни. В Італії та інших країнах півдня Європи меблі наслідували стиль меблів античних часів  там переважали округлі форми і багатий різблений декор. У південних провінціях Франції теж була мода на меблі, схожі на античні, але, чим далі на північ, тим більш прямокутними ставали меблі. Законодавцями прямокутної моди були практичні німці, вони вважали, що в меблях головне не декор, а стійкість та міцність. З Німеччини цю моду перейняли й інші країни.

До того ж Райт стверджує, що папір в руках у св. Іва є нечитабельною маячнею. В ті часи художники, якщо зображали на картинах тексти, то тільки такі, які можна легко прочитати; тексти були смисловою деталлю картини. Здебільшого це були достатньо короткі написи або сторінки розгорнутої книги в руках персонажа.

Подивимось?

Можна порівняти й самі шрифти. Найправішій шрифт  рукописний курсив Бастарда (така назва через його гібридність), виник цей шрифт аж наприкінці ХV ст. у Нюрнбезі  майже на півсторіччя пізніше за ймовірне написання картини.

Середнє зображення  шрифти готичні рукописні, що панували з кінця ХІІІ ст. до кінця ХVст. у Франції, Німеччині, Австрії і Баварії. Немає сумнівів, що голандці послуговувались подібними шрифтами. На папері в руках св. Іва бачимо зовсім інший шрифт, що ніяк не відповідає тодішньому тренду.

Крім того, папір в ті часи виготовлявся кустарним способом, тому мав бути грубшим і на ньому завжди був відбиток решітки, на якій паперову масу сушили. 

Тож мистецтвознавець Кристофер Райт припускає, що ця і багато інших картин вийшли з під пензля одного з найталановитіших фальсифікаторів ХХ ст. Еріка Гебборна. Тим більш, він неодноразово стверджував про своє авторство стосовно цієї картини, аж поки не відмовився від своїх слів. Він навіть написав підручник для шахраїв-початківців "Настільна книга фальсифікатора живопису" ("The Art Forgers Handbook").

Коли Гебборну було вісім років, у виправному закладі, куди він потрапив за підпал школи, в нього проявився талант до малювання. Після того він став багато часу приділяти малюванню, вивчати техніку малюнку та живопису, також вивчав історію мистецтва в арт-клубі. Потім вступив на факультет образотворчого мистецтва університету в Ессексі, а ще пізніше навчався в Королівській академії мистецтв та в інституті Куртолда, що при Лондонському університеті.

                                                                                      Ерік Гебборн

Гебборн досконально вивчив реставраційні техніки і став віртуозом в цій справі. Одного разу він придбав в антиквара старе полотно  голандський пейзаж невідомого автора — і так вдало його відреставрував, що за манерою картина стала схожою на картини Девида Тенірса-молодшого ХVII ст. Тож, недовго вагаючись, Гебборн видав її за нововіднайдене полотно того самого Тенірса-молодшого, а потім її вдало продав. Цей перший досвід ошуканства йому сподобався і надихнув на нові подвиги в цьому напрямку: з-під його пензля стали виходити одна за одною раніше невідомі полотна Рубенса, Рембрандта, Пуссена, Брейгеля, Ван Дейка, Гейнсборо, Тьєполо, Піранезі, Кастильоне, Коро...

Гебборн виявився як генієм підробок, так і генієм видавання фальшивок за оригінали. Йому пощастило придбати фарби ХVIII ст., крім того, для роботи він купляв старовинну, частіш за все, голандську мазню, знімав шар фарби і отримував поверхню, готову для роботи, або просто доробляв картини до невпізнаванності і видавав їх за шедеври видатних художників. Перші два малюнки (після того Тенірса-молодшого) Гебборн показав експерту з Британського музею. Експерт, не вагаючись, заявив, що це безсумнівно Гейнсборо, на що Гебборн маніпулятивно-несміливо заперечив: "Мені здається, це не Гейнсборо". Підігрітий запереченням, експерт заявив: "Це Гейнсборо. В мене немає жодних сумнівів!"...

Він знаходив дуже хитромудрі способи задурювання галеристів: раптом випадково знаходились ескізи на старовинному папері до його підробної картини, що мали засвідчити, вона справжня; то експерти за допомогою рентгену виявляли під шаром відвертої підробки "справжню" картину; або "оригінали" підтверджувались дуже вчасно знайденими документами чи письмовими згадками, чи їхню справжність підтверджував відомий експерт Ентоні Блант, що, виявляється, був радянським шпигуном, ще й ходили чутки, що він був коханцем цього невтомного фальсифікатора. Відтак справжня пошесть з шедеврів, що їх написав Гебборн, заполонила не тільки приватні колекції, а й найвідоміші музеї світу.

Крім того, Гебборн був профі у підробному провенансі. Провенанс  термін, що означає історію картини. Не історію картини як таку, а історію документів,  де виставлялася, які власники були в цієї картини, хто засвідчував оригінальність, висновки експертів про оригінальність. На перевіреному провенансі ґрунтується атрибуція  підтвердження авторства. Картини з перевіреним провенансом оцінюються на аукціонах в рази дорожче.

Гебборн проникав в архіви і займався там підкладами. Якщо підкласти сфальсифіковані документи не виходило, він знаходив працівників, яких можна було підкупити. В результаті йому легко виходило дурити знаних експертів, арт-дилерів та колекціонерів.

Якось у 1978-му в Національній галереї, що знаходиться у Вашингтоні, опинились два малюнки різних художників, що були зроблені на ідентичному папері. Музейникам не пришло на думку, що, можливо, художники купували папір приблизно в один і той самий час з однієї й тієї самої партії паперу, і вони взялись за ретельне розслідування.

У результаті розслідування виявилось, що це справа рук Гебборна і у 1984 році він, притиснутий фактами, зізнався в тому, що робив підробки, але, знов таки, зізнався в хитромудрий спосіб;  він видав автобіографію, в якій гучно викривав себе: "Я займався підробками, щоб довести некомпетентність експертів, безчесність торгівців і тупість мистецтвознавців". За словами Гебборна, він підробив близько тисячі картин, малюнків, гравюр та навіть скульптур. Усіх їх знані експерти визнали справжніми  такими , що належать пензлям найвідоміших художників світу ХVI——XVIII століть. І що гроші для Гебборна нічого не значать - він робить підробки не заради вигоди, а заради ідеї.

Це було як вибух. Музейників по всьму світу лихоманило... Зрештою йому не повірили чи придурились, що не вірять. Експерти, щоб не втратити обличчя, твердили, що малюнки справжні, а самовикривальна автобіографія Гебборна  це хитрий піар, щоб підвищити цікавість до своєї персони і, як наслідок, підвищити продажі.

Ще дванадцять фальсифікував картини Гебборн, допоки не був убитий 8 січня 1996 року за загадкових обставин  його знайшли на одній з вуличок Риму з розкроєним черепом - нібито смертельного удару було завдано ззаду молотком. Римська поліція злила справу, було заявлено, що Гебборн в той вечір був п'яний, тож зашпоркнувся, упав і вдарився головою. А якраз незадовго до цього вбивства його викривальну автобіографію видали італійською, тож існує припущення, що його вбивство було помстою або італійських колекціонерів, або італійської арт-мафії, чи фальсифікаторів, які не пробачили Гебборнові того, що він розкрив їх секрети.

Ну ось ви дізнались про того, хто за припущенням Райта підробив "Св. Іва". Тепер повернемось до самого Райта. Він сказав: "Чим більший був експерт, тим більше задоволення (для Гебборна) було його обманути". За словами Райта, величезна кількість експертів та мистецтвознавців були принижені тим, що були обмануті шахраєм, тож вони мовчали і не висували звинувачень: на кону були їхні репутації як видатних фахівців. 

Власне, Кристофер Райт ще 35 років тому видав книгу "Мистецтво підробки", де ще тоді заявив, що "Св.Іво"  фальшивка. Через це тодішній директор Національної галереї скасував усі лекції Райта в музеї, а також замовив в книгарні всі примірники цієї книги, щоб вилучити їх з продажу: надто великий удар могла нанести ця книга репутації музею. Однак продавці віддали музейникам не всі книги  якусь кількість вони сховали під прилавком для тих, хто жадав її прочитати.

Дендрохронологічний аналіз дошки, на якій написано картину, датується п'ятдесятьма роками пізніше від смерті Рогіра ван дер Вейдена. Після цього аналізу мистецтвознавцям довелось визнати, що картина написана не самим митцем, проте, хоча б в його майстерні його ж учнями. Тож вона трохи втратила в ціні.

За словами Райта, Гебборн з легкістю діставав старовинний папір для малювання, тож запросто міг купити старі дошки чи навіть старовинні меблі і з них вирізати необхідну дошку. Зі свого досвіду скажу, що якось стикалась з пропозицією від антиквара: часом до них потрапляють настільки погано збережені ікони, де і 80%, а то і більше зображення не зберіглось. Реставрувати там, по суті, нічого. Тож вони ці ікони продають саме як готові старовинні дошки; підчисти і матимеш дошку для ікони ХІХ, ХVIIІ, а то й ХVII сторіччя. Думаю, на Заході теж є картини чи ікони, від яких лишились самі тільки дошки і справа досвіду вміти їх віднаходити.

Райт розуміє, чому музейники так затято заперечують несправжність картини — бояться втратити імідж. Сама ж Національна галерея каже, що слова Райта є "безпідставним твердженням, що вона є сучасною підробкою", що в картини, яку вони придбали у 1971 році, є історія: картина належала колекціонерові, що помер ще у 1806 році, а купив він її у 1801 році, і після того на неї є всі документи, які свідчать про її чисту історію. Також вони вказують на дендрохронологічний аналіз, аналіз фарб, підфарбового шару та структури фарбових шарів  всі ці аналізи на користь справжності картини.

Та Райт стоїть на своєму: немає ніяких доказів, що картина, що зазначена в документах, є саме тією картиною, яка значиться в цих документах. Він зазначає, що зберігся малюнок сера Джорджа Шарфома, зроблений з тої картини, що була куплена у 1801 році. На малюнку справді зображений св. Іво і цей малюнок не збігається з тим св. Івом, що придбав музей. Там порушена перспектива на папері, поза св. Іва різниться з тою, що на малюнку, допущений ще ряд помилок. Райт каже, що це від того, що Гебборн не вважав за потрібне досконально занурюватись у вивчення того історичного періоду. Також каже про те, що матеріали для підробки у Гебборна були.

Наразі Кристофер Райт закінчує писати свої мемуари, тому під час написання знов згадав про св. Іва. Він ще раз уважно перечитав книги Гебборна та його автобіографію. В одному місці Гебборн пише, що для дилера він пише картину під період ранніх голандців. Райт вважає, що саме про цю картину писав в книзі Гебборн.

А до цього Райт викрив ще одну його підробку  картину "Гадалки", яка нібито належить пензлю Жоржа де Латура.

                  Жорж де Латур "Гадалки". приблизно 1630-ті роки, Метрополітен-музей, Нью-йорк

У 1982 році Кристофер Райт вказував на те, що в костюмі ошуканого молодого дворянина є невідповідні тому періоду деталі. Що підробник вкотре не занурився у вивчення того історичного періоду. Натомість музей заявив, що "є суворі наукові докази" того, що картина справжня, і погрожував подати в суд на телепрограму, в якій про несправжність картини розповідав Райт. Але історія з погрозами чомусь так нічим і не закінчилась.

Ну ось і все. Сподіваюсь, ви склали власне враження стосовно картини.

Продовження про викриття підробників експертом, що співрацює з ФБР скоро буде.

За матеріалом The Guardian.

Попередню статтю про картину, що приписують Караваджо, читайте тут.

Зображення  pinterest.com 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com