Караваджо — геній з кинджалом

11 січня 2019
Inga Shepkovska

Цікава особистість — художник-дебошир, витончений придворний, дуелянт, картяр, що частенько брав участь у бійках.

Перший, хто поклав початок барокового живопису, ба більше, реалізму в епоху пізнього Ренесансу, коли в мистецтві панував занепад, а разом із ним — стиль маньєризм з його гротескними зображеннями людського тіла, де люди імовірніше нагадували бройлерів чи були непропорційно видовжені, з перевантаженими або ж з дисонуючими композиціями, нависаючими, важкими для сприйняття.

Власне, чувак, що не пропускав жодної вуличної бійки, що програвав в карти величезні суми, що створив банду, що переховувався від переслідування і гніву Папи Римського за вбивство — саме цей, неймовірно талановитий чувак, зробив переворот у тодішньому живописі.

Його справжнє ім'я Мікеланджело Мерізі. Народився в провінції, недалеко від Мілану. Був старшою дитиною у сім'ї, де крім нього було ще три молодших брата і наймолодша сестра. Його батько — будівничий в Мілані, мав гарну освіту і дохід, помер під час чуми. Після його смерті родині стало фінансово скрутно і вони мусили перебратись назад у Караваджо (містечко, де народилась мати художника і, де він сам провів свої дитячі роки). Мікеле мав грубий, зарозумілий, навіть агресивний характер. З тринадцяти років він навчався в майстерні, нині несправедливо забутого міланського художника Сімоне Петерцано (учня Тіциана), мріяв своїм талантом підкорити Рим. Невдовзі помирає його мати і Мікеланджелові дістається доля від спадку, але...

Якось, після чергового дебошу, коли за твердженнями біографів, він не то поранив, не то вбив когось у бійці, Мерізі мусив витратити весь свій спадок на те, щоб втекти від переслідування з Мілану у Рим, після чого він і взяв собі ім'я Караваджо (назва місцини, звідки був родом). В той час це було звичною практикою — молоді провінційні художники в Римі брали собі за ім'я назву своєї малої батьківщини (Веронезе, Корреджо). Надворі був 1592-ий рік.

В Римі в той час творили знамениті Леонардо да Вінчі та Мікеланджело Буанаротті (до речі, саме Мікеланджело один з зачинателів маньєризму, його "Створення Адама" саме зразок маньєризму)

Мікеланджело Буанаротті 

Фреска "Створення Адама" 1511-1512 роки

(Сикстинська капела. Ватикан)

Спочатку йому не щастило з роботою, але він таки знайшов місце підмайстра в студії відомого митця Джузеппе Чезаре (улюбленця папи Климента VIII), який поставив малювання картин на потік. В обов'язок Караваджо входило домальовування фруктів на полотнах художника чи писання невеличких картин з натюрмортами. Часто його сварили за реалістичність зображуваних ним деталей. Ставлення Чезаре до нього було не дуже добре — йому не подобалось, що Караваджо у вільний час в майстерні писав портрети вуличних хлопчаків або своїх друзів. Тоді ж він написав відому картину "Юнак з корзиною фруктів" (1593 рік), на якій зобразив свого друга. Власне, фруктами він займався недовго — якось на вулиці його добряче вдарив кінь. Після одужання наш чувак вийшов з лікарні і "не стушувався", — почав працювати самостійно у власній майстерні, ще й писати одну картину за другою і невдовзі був помічений тодішніми поціновувачами мистецтва. Моделями йому слугували простолюдини з вулиці, що ніяк не могли сприйняти церковні сановники і знатні особи. Особливо, коли якісь картярі, музиканти, попрошайки чи циганки позували для картин з біблійними сюжетами.

Караваджо "Стара і хлопчик зі свічкою" ​приблизно 1602 рік


Зрештою, він впав в око прогресивному кардиналу Франческо Марії Борбоне дель Монте, що приятелював з Галілеєм і цей кардинал запросив юного Караваджо на роботу художником у свій палац. Виділив йому приміщення під майстерню, забезпечив замовленнями, більша частина з яких надходила від Папи Климента VIII. Знатні особи та меценати, що хотіли вислужитись перед Папою почали наперебій замовляти картини у юного митця, який був у нього в фаворі.
Після того гроші, популярність, а разом з ними і слава, прийшли до Караваджо дуже швидко. Він обзавівся вельможними покровителями, які час від часу витягали його з буцигарні, бо майже дня не було, коли б у зведеннях поліції не значилось імені Караваджо. Сучасник Караваджо, критик Ван Мандер писав про нього: "Попрацювавши п'ятнадцять днів, Караваджо віддається неробству цілий місяць. Зі шпагою на боці і пажом позаду, він переходить з однієї площі на другу, завджи готовий зчіпитися з кимось у бійці".

Караваджо

Шулери. 1594 рік. Що цікаво, посередині художник зобразив самого себе.

Під час однієї такої відсидки у в'язниці, Караваджо познайомився з Джордано Бруно. В'язниця знаходилась у передмісті Рима. Це були саме ті сім років ув'язнення, після яких Джордано Бруно у 1600 році спалили. Чому саме спалили? Щоб страта була безкровною. В них була довга бесіда, яка справила на Караваджо величезне враження. Багато чого він переосмислив, але брати участь у бійках так і не припинив. А от на його творчість зустріч з Джордано мала великий вплив, — після того він став ще ретельніше писати, особливо картини на євангельську тематику. Не треба забувати, що Джордано Бруно був монахом, священником, єретиком.

Караваджо

"Взяття під варту або поцілунок Іуди"

Приблизно 1598 рік.
В липні 2008 року цю картину було викрадено з Одеського музею західного та східного мистецтва, в 2010 році картину знайшли у Німеччині.

Кардинали та Папи Римські наперебій замовляли у митця картини, як для соборів, так і для власних палаців. А між написанням картин Караваджо то проштрикнув шпагою добродія, що висміяв його картину, то тріснув металевою тацею по фізії офіціанта, то добряче відлупцював нотаріуса, то побив всі шибки в якомусь будинку тощо.

Для картини "Смерть Марії" він найняв натурницею куртизанку. Коли кардинали дізнались про це, був страшний шкандаль. Картину довелось переписувати.

Якось він писав "Воскресіння Лазаря", а це значило, що на картині мав бути мрець, тож для достовірности Караваджо домовився, щоб у студію доставили тіло недавно вбитого юнака, якого таємно для цього викопали з могили. Двоє живих натурників перелякались, ще й гидували тримати на руках напіврозкладений роздягнений труп, тому поки художник буде малювати, вони намагались накивати п'ятами, але Караваджо вихопив кинджала, який завжди носив при собі і змусив їх залишитись, та, незважаючи на відразу, позувати з гнилим мерцем на руках, після чого спокійнісінько продовжив писати картину. До речі, не збереглось жодного ескізу, жодного нарису олівцем — митець отак одразу писав на полотні.

Караваджо

"Воскресіння Лазаря" 1608 - 1609 роки. Писав картину художник у Месіні (Сіцилія), після того, як втік з в'язниці на Мальті. Картину довелось переписувати, бо вона не сподобалась замовникові.

В травні 1606 року під час дуелі він знову вбив людину — юнака на ім'я Рануччо Томасоні. Папа Римський Павло V розгнівався не на жарт і оголосив Караваджо поза законом. Це означало, що митця очікує страта. Не чекаючи арешту, страти чи навіть вбивства, — бо тепер за нагороду кожен мав право його вбити, — Караваджо втік в Неаполь. Там він швидко знайшов покровителів, які гарантували йому безпеку в обмін на його полотна і продовжив писати. Правда, невдовзі, через його бурхливий темперамент, йому вкотре довелось тікати — тепер на Мальту до госпітальєрів.
Він вступив в Мальтійський орден не то лицарів-іонітів, не то госпітальєрів і був під його захистом доти, доки чергова сварка, а за нею і бійка, знов не зачинили за ним двері у в'язничній камері. На диво, Караваджо якимось чином спромігся і звідти втекти — тепер на Сіцилію, у Сіракузи, нібито його старий друг і, разом з тим, учень допоміг йому із втечею. Це спірно, бо вважається, що у Караваджо не було своєї школи і він не мав учнів — самих тільки послідовників. На Сіцилії місцева публіка страшенно зраділа, що до них приїхав такий видатний митець і на художника посипались замовлення. Але так тривало недовго — хитромудрі мальтійці напали на Караваджів слід і йому довелось терміново звалити в південну Італію, звідти — знов у Неаполь. Тепер він тікав не тільки від гніву Папи.

Тут треба додати, що на Мальті, — розписуючі алтарі, — він справив настільки величезне враження на місцевих художників, що більшість з них стала його послідовниками у живописі.

А далі думки його біографів розходяться. Одні твердять, що від стресів і постійних втеч він виснажився, почав хворіти, розкаявся і невдовзі помер від малярії. Друга версія говорить, що він писав покаянні листи Папі Римському і, нарешті, кардинал Боргезе визвався допомогти йому в обмін на ВСІ його картини. У Караваджо не було вибору — він був у постійній небезпеці, тому погодився на такий здирницький обмін. Тож, він зібрав усі свої картини, повантажив їх у човен і вирушив у Рим... Але!! По дорозі його зупинив військовий патруль. Коли патрулі нарешті дізнались про помилування і відпустили Караваждо, виявилось, що всі картини, що були у човні віднесло течією ріки. Це було вже занадто. Змучений і, напевно, хворий на малярію художник не виніс такого повороту, його покинули сили і на шляху до Риму він "склеїв ласти". Йому було тридцять дев'ять. Це був 1610 рік. Десять років після аутодафе Джордано Бруно і шість років до смерті Шекспіра. Саме 1616 рік — дата смерті Шекспіра, вважається датою закінчення епохи Ренесансу. Караваджо — засновник реалістичного та барокового живопису не дожив шести років до дати, від якої прийнятий відлік Бароко.

Донедавна могила митця вважалась невідомою. Вчені дізнались, що помер він у Порто-Ерколе і похований на цвинтарі біля храму св.Себастияна, але яка могила? Для вчених це був майже детектив. Але, озброївшись новітніми технологіями, перелопативши гори старовинних документів вони знайшли свідчення, що Караваджо похований у спільній могилі, де було ще 200 мерців. Вчені за допомогою дослідів почали звужувати коло. Зрештою, вони вибрали кістки 35-40-річних чоловіків, потім виокремили з них ті, що мали у собі часточки свинцю і ртуті (це були обов'язкові складники тогочасних фарб, тобто, такі кістки могли бути тільки у художників),  зробили купу аналізів ДНК і виокремили деякі кістки з загальної маси. Це були кістки Караваджо — революціонера в живописі, засновника реалізму, майстра Бароко, винахідника кьяроскуро — манери письма, при якій виходить різке протиставлення світла і тіні. І, нарешті, у 21 сторіччі його гідно поховали.

Обкладинка: pinterest.com

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Ганна 6 січня 2019
дуже цікаво описано!
Цитати Генрі Форда про те, як виглядає успіх
Успішний, розумний, багатий — усе це про бізнесмена, який мав талант до справи, Генрі Форда. Радимо і вам прочитати два десятки цитат-висновків, які свого часу вивів цей американський конструктор автомобілів.
Читати більше