Для того, щоб зрозуміти будь-яку державу, треба побачити дві речі – її цвинтар та її школу. Це, звичайно, далеко не все, що б варто було побачити, але ставлю палець на відріз, що побувавши на кількох кладовищах і в кількох закладах освіти, можна скласти дуже непогане уявлення про те, що собою являє країна разом з її мешканцями.
Цвинтарів у Піднебесній я поки не бачив жодних, а от з освітою мені вже довелося стакатися сотні разів.
Маленькі китайці починають школу із 6-ти років і наспутні 12 її стабільно відвідують. Хоча сучасний Китай вже встиг стати найбільшою економікою планети і активно вкладає мільярди в економіки інших країн, ходити до школи тут задоволення не для всіх. Через політику однієї дитини, яка з варіаціями проводиться вже більш ніж 30 років, мільйони "нелегально народжених" дітей, котрі не мають ID картки, відповідно, не мають змоги отримати легальну освіту. Це, насправді, дуже сумна сторінка, що заслуговує окремого блогу, тому я, як справжній паскуда, її відкладу на пізніше.
Школа поділяється на молодшу, середню і старшу. Обов’язковими для відвідування є перші дві, це, зазвичай, з 6-ти до 15-ти років. Для всіх громадян середня освіта є безкоштовною, хоча батьки зазвичай платять незначну суму. А от старша школа - це окрема унікальна історія, і саме через неї я й взявся це писати.
Кажу зразу, що я бував тільки у школах Ґуанджоу та Пекіну. Тому все, що описую тут, відноситься більше до великих міст вільних економічних зон. В містечках та селах все з біса сумніше, хоча багато рис із тієї ж зупи.
Кажуть, що старша школа в Китаї це як монастир і військовий табір одночасно. Звучить, ясно, тупо, але так воно і є. Взагалі пекельний рейс конкуренції починається вже з середньої школи, коли діти зазубрюють тони інфи, щоб успішно скласти екзамен і мати змогу потрапити у кращу старшу школу. Статус школи, де ти будеш навчатися, колосальний і неписаний закон стверджує, що без топ старшої школи шанси на топ університет падають зі швидкістю земного тяжіння.
З іншого боку старша школа є платною. І мінімальна ціна буде на позначці $480 за рік. Тривалість навчання 3 роки відповідно, такі справи. Для більшості мешканців великих міст такі кошти не будуть непідйомними. Однак багато й тих, хто двічі подумає, варто чи ні, особливо, якщо шанси на університет виглядають примарно. Таким чином є досить значна кількість дітей, для яких освіта закінчується на середній школі. Це особливо стосується сільської місцевості, де кошти, відстань та якість освіти є серйозним гальмом.
Для тих щасливців, які "made it" у старшу школу, жорстке життя тільки починається. Більшість моїх знайомих китайців є студентами університету, відповідно, це той прошарок найуспішніших, котрі пройшли крізь вогонь. Так от, немає значення, кого б з них я питав і чи вони з Ґуанджоу, Пекіну чи Шанхаю, сенс відповіді буде завжди близьким до "the dark period". Не погодитись з ними мені важко.
Мега міста Китаю є дійсно мега як за своїм населенням, так і за територією. Відповідно, відстань - це проблема, тому абсолютною класикою є те, що більшість студентів старшої школи живуть у шкільних гуртожитках, часто навіть якщо школа від дому за кілька станцій метро. Це має дуже сильний вплив на формування особистості. Якщо хтось сумнівається у впливі групи на індивіда, дивіться історію Спарти, у школах Серединної країни щось дуже схоже.
В одному класі зазвичай дітей 40 плюс. Якщо пощастить може трапитись і 30, але це радше винятки. Відповідно, конкуренція шалена як у класі, так і між класами. Такого явища як списування в принципі нема. За нього карають дуже жорстко. Ще й інформації, яку треба засвоїти, стільки, що якщо постійно катати шпори, то на вивчення чогось просто часу не залишитися. Та й всі в твоєму класі напевно тебе зненавидять, якщо хтось "просіче", що ти щось хтиво списав.
Абсолютно вся система освіти ґрунтується на зазубрюванні та повторенні. Це я перевірив на своїй власній шкурі вже в університеті, а в школі з цим ще гірше. Діти повинні запам’ятовувати стаф у стилі "скільки існує бананових республік", "п’ять головних причин, чому комунізм найбільше підходить Китаю", "рік коли народився Сан Ят Сен", безліч цитат з Конфуція, купу анлійських слів і до біса всього іншого, що вони забудуть вже в перший тиждень після екзамену.
Екзамен. Фінальний екзамен називається gaokao і нагадує прихід на землю царства Божого, коли вирішується доля добрих і поганих, успішних і неуспішних. У старшій школі готуються до нього всі й готуються скажено. Для вчителів він також дуже важливий, бо від кількості їхніх вихованців, що зможуть поступити в університет, залежить їхня зарплата і статус. Є випадки, коли через погане складання gaokao дітьми, викладачі втрачали роботу.
Рік перед фінальним екзаменом діти навчаються ледь не весь час, коли не сплять. Вихідних днів зазвичай один-два на місяць, коли є можливість поїхати додому, щоб взяти грошей і попрати одяг. Хоча часто, в останні місяці перед екзаменом школярі залишаються в гуртожитках, а батьки їх відвідують. Все, щоби зекономити час для навчання. Хтось скаже, що так вчитись неможливо. Так і є, так, неможливо, якщо ти не в китайській школі.
Буду в ролі китайця старшої школи, бо світ повний фальшу.
5.30 - Підйом. Мені 18-ть, до gaokao 3 місяці, в затхлій кімнаті гуртухи ще 7-ро таких же заспаних невдах як і я. Не спить вже ніхто, хоч дзвінок реве на повну ще хвилину. Для певності. Далі в мене є трохи часу для того, щоби почистити зуби, заправити ліжко...
6.00 – Ритуал підняття прапора, пробіжка і все в кращому стилі міні військогово параду. Тут треба бути всім обов’язково, викладачі вже на місці, шикуйсь за класом. Взагалі радості в мене дуже мало. Все дійство відбувається на спортивному майданчику і для підняття бойового духу часто треба горлати мотиваційні гасла. Я зазвичай намагаюся бігти за якоюсь милою дівчиною, однак це вдається не завжди, бо дівчат обмаль і такі місця ніколи не бувають вакантними. Ну й ок, менше думок про секс, більше про навчання.
6.30 – Сніданок. Дітей у школі до біса і останнє, чого я хочу, це стовбичити в черзі й доїдати недоїджене, тому їдальня - це ще одне випробування на конкурентноздатність, де перемагають найшвидші та найхитріші.
6.50 – Ранкові читання. Цей ритуал в різних школах відбуваєть по-різному і в різний час. Також, зазвичай, більшість дітей проковтує свій сніданок швидше, щоб мати більше часу на зазубрювання. Мені теж це треба, gaokou за кілька місяців! Кілька нових англійських слів, якась історична муть, цитата з великих або математичне рівняння. Це саме воно, кращий спосіб розпочати навчальний день.
7.00 – Розпочинається перший урок. Китайська, англійська або математика. От вони, три стовпи науки. На екзамені за них дають найбільше балів, тому я їх сприймаю серйозно і вони зазвичай займають весь ранковий час. На інші предмети забивати також не можна. Хоч вони оцінюються й нижче, середній бал школи має значення при вступі в університет.
Класна кімната забита 40-ка іншими паскудами і, коли вчитель вже зайняв своє місце, всі встають і хором – "Доброго ранку, Вчитель!". Урок можна починати. Концентрація, дисципліна, ні з ким говорити не можна, вчитель завжди правий. Правила прості.
Як класна кімната, так і вся школа обліплені цитатами в стилі: "Wisdom leads you to glory", "Time is like water in sponge, if you squeeze harder, there is always more", "It doesn’t matter how slowly you go as long as you do not stop". Їхня роль надихати і постійно тримати в тонусі. Портрети великих також класика.
Як я, так і всі інші одягненні в одне й теж. Шкільна форма. Мікс спортивної форми з лахміттям. Її ненавидять усі. Більшість з того, про що тараторить вчитель, треба записувати, щоби потім завчити. Питання не вітаються, та на них і часу нема. По суті, ніякої ініціативи, до дідька її, система проста – вчитель каже тобі готові відповіді, ти їх зазубрюєш, здаєш екзамен. Здав класно – good for you, погано – too bad, не поступиш в університет і працюватимеш прибиральником. Ну чи щось типу того нам постійно кажуть викладачі.
Парадокс системи також в тому, що незважаючи на всю скажену конкуренцію,, вона працює на те, щоби вчити всіх однаково і змушувати думати всіх однаково. Наприклад, я гарантую, незалежно від того, яким успішним я був у старшій школі, після її закінчення Японія для мене буде поганою, а Тайвань, Гонконг, Тибет будуть 100 відсотковими частинами Китаю, хоч я там ніколи й не був і без візи побувати не зможу.
12.20 – Обідній час. Та ж запара, що й зі сніданком.
12.40 – Обов’язковий післяобідній сон. Всі назад до гуртожитків, або руками на парті, а задом на стільці. Спати треба всім, бо як же без відпочинку здати gaokao.
13.50 – Вставай, моя мила, вставай. Знову довбаний дзвінок закладає вуха.
14.00 – Нехай це буде географія. А взагалі, по-більше б класів, от чого нам треба.
18.30 – Вечеря. Їдальня гудить як вулик, самому можна їсти тільки в ліжку під покривалом. На те, щоб купити щось ззовні, часу нема, gaokao за кілька місяців!
Далі мій час займають кілька фізичних вправ і самонавчання.
20.30 – Power point-презентація від класного керівника, щоб зарядити весь клас мотивацією на ніч або ще якийсь дубовий клас, щоб не розслаблятись.
22.00 – Відбій. Спати треба, сон важливий. Хоча, якщо ще хочеться повчитися, то можна тихеньоко прошмигнути у туалет, це єдине місце зі світлом 7/24.
Наступний день розпочнеться з дзвінка і лайки. Тримаймося в тонусі, до gaokao залишилось всього кілька місяців!
www.danwei.com/confessions-of-a-chinese-high-school…
www.chinahush.com/…/a-day-in-the-high-school-of-hell
factsanddetails.com/china/cat13/sub82/item1094.html
en.wikipedia.org/wiki/One-child_policy
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
