Сучасний підліток віддає школі 11 років юності. Перші чотири роки дітей навчають так званої бази: лічити, читати, писати. Далі починається старша школа, яка має розвивати вже індивідуум. За сім років дитина повинна знайти й опанувати обрані науки.
Проблема полягає в тому, що рівень освіти низький і примітивний. Від старшокласників вимагають знань зі всіх предметів, які викладаються в учбовому закладі: від фізики до історії, від алгебри до української мови. Якщо людина ще не обрала майбутню професію, вона, звісно, не має пріоритетних наук. Але коли омріяна спеціальність визначена, навіщо витрачати час даремно? Це питання бентежить кожного старшокласника, адже він опиняється в нелогічний ситуації, вирішити яку Міністерство освіти не поспішає.
Якщо підліток хоче бути журналістом, йому треба до вступу готувати гуманітарні науки, а паралельно в школі йде програма, яка передбачає уроки фізики, хімії, біології... То як з цим бути? Невже МОН вважає, що 99% випускників - генії? Що одинадцятикласники можуть ночами не спати й вчити те, що їм у життя ніколи не знадобиться?
Я цьогорічна випускниця. Скажу відверто: тільки 1% моїх знайомих однолітків справді знає усі предмети, що викладаються в школі. Вони не медалісти, ні. Просто вони справді вчилися ці 10 років і зараз використовують уже надбані знання з тих предметів, які для вступу їм не знадобляться.
Але таких людей дуже мало. І хоч усі кажуть, що на таких геніїв треба рівнятися, це безглуздо. Легше створити одну школу для дітей з надможливостями, а всіх "смертних" залишити в спокої, бо розмежування (часто хибне) на "ти не розумний, бо він розумніший" пригнічує дитину. Більше того, воно може безпідставно підірвати віру в себе і зламати бажання вдосконалювати знання. Вчителі дозволяють собі висловлювати думки щодо рівня знань і можливостей прямо у вічі підліткам, які навіть в сімнадцятирічному віці дуже вразливі. Кваліфікований педагог має обговорювати цю проблему з батьками, які в свою чергу спілкуватимуться з дитиною не в формі різкої інвективи, а в формі поради від сташого.
Ще одна проблема сучасної освіти - некваліфіковані вчителі. Вони переслідують дітей усі 11 років, гальмуючи розвиток, збиваючи з пантелику. Особисто я пам'ятаю, що на кожному етапі навчання в школі такі прогалини були. У дитячому віці це може призвести до морального скалічення тендітної психіки, в підлітковому - до набуття хибних знань. Що може бути гірше? Тому батькам необхідно бути пильними і допомагати дітям, вірити їм, прислухатися до них, адже не завжди вчитель талановитий (стверджую це з власного досвіду). Звісно, є такі виняткові педагоги-професіонали, але їх мало й на них адміністрація, як правило, заробляє гроші.
Проблема кваліфікації викладача загострюється перед екзаменами, коли батьки усвідомлюють, що дитина нічого не навчилася за 10 років школи, а за рік їй треба складати ЗНО. Я сама цього року зіштовхнулася з цією перешкодою на шляху до омріяного університету: оцінки є - знань немає. Зовнішне незалежне оцінювання неможливо списати, що б хто не вигадував, його доведеться складати зі здобутими знаннями, по-іншому ніяк.
Саме тому необхідно знайти такого вчителя, який би готував саме до ЗНО, у якого би попередні випускники складали екзамени на високі бали. Звісно, 80% успіху пов'зані з бажанням самого учня, але не менш важливими є й останні 20%, що залежать від педагога. Випускник має усвідомити, для чого він повинен знати матеріал з певного предмету. Треба чітко бачити мету і йти кожного дня до неї, пам'ятаючи про конкуренцію.
Готуючись до вирішальних тестів, учні інколи змінюють декількох вчителів, бо протягом року не бачать результату (це теж з власного досвіду). Добре коли знаходять, а коли ні - починається паніка. Викладачі в навчальних закладах женуться за оцінками більше, ніж за реальними знаннями дитини. Але врешті-решт це лише формальність, за якою ховається жахлива реальність: школа не готує до ЗНО. Питання: а навіщо тоді взагалі ходити до школи, якщо все одно доведеться за рік індивідуально опановувати потрібні для вступу предмети? Одинадцятикласник - найпродуктивніший учень, бо на відміну від інших, має мету, до якої він має дійти за певний термін, а не просто отримати задовільну оцінку й назавжди забути вивчену тему.
Зараз відбувається реформа освіти, яка передбачає класи з поглибленим вивченням обраних предметів у старшій школі. Але все одно це "поглиблене" не означає, що "зайві" науки не будуть плутатися під ногами. Звісно, українську мову має знати кожен, але нащо філологу алгебра?
Сучасна освіта досить не логічна. Розумні люди будують її безглуздо. Це факт, який, на жаль, впадає у вічі тільки безпосередньо "постраждалим". Альтернативою держосвіті може стати лише самоосвіта, перевірена століттями. Батьки, якщо ви справді хочете допомогти дитині, то, по-перше, спробуйте якомога раніше пояснити їй, що навчатися потрібно для себе, а не для оцінки в школі. А по-друге, знайдіть справжнього вчителя "від Бога", який допоможе вивчити складний матеріал і не знищить в дитині бажання опановувати науку. Також поясніть, що помилки - це сходи, по яких треба підійматися. Не треба боятися, що хтось виправляє вас. Навпаки, треба дякувати і йти далі.
ЗНО - це не жах, а єдина можливість змусити себе вчитися. Жах полягає в тому, що школа не приготує дитину до найголовнішого іспиту - зовнішнього тестування, яке не омине жоден, хто хоче здобути вищу освіту в Україні. Тож розставляйте пріоритети правильно та допомагайте собі самі.
