Роздуми про столичні музеї

Ви коли-небудь плакали в музеї? Ні, не розчулившись від перегляду картин чи інших експонатів. А від безнадії, від розуміння того, що не хочеш падати на рівень "головних персонажів" музею – бабок, які сидять на стільцях в кутку. А відповідно не можеш і не хочеш відповідати на їхнє хамство, повчання, моралі та приниження… Коротше, нещодавно я тупо розридалася :(

Саме тому вирішила більше не відкладати свою давню ідею, і написати такі собі роздуми щодо столичних музеїв. І цікавить мене у даному випадку не стан будівель, в яких ці музеї розташовані, й не їхня матеріально-технічна база. Я в шоці від обслуговування, від ставлення до мене як до клієнта(((

Розумію що подібний опус можна написати про будь-яку сферу культури, але почну все ж таки з музейних закладів. Скільки їх всього в Києві, я не рахувала. Але кількість достатня, і багато киян, мабуть, і не здогадуються про існування деяких з них.

Окрім проведення екскурсій, я заохочую людей відвідувати різні цікаві заходи та події. Компанією часом зовсім незнайомих між собою людей ми ходимо в театри, на виставки та лекції, а також до музеїв. Напередодні Євробачення мене не покидала думка – а що подумають іноземці, якщо зайдуть до одного з них? Про знання англійської тут навіть не йдеться, я про інше. Якщо тітка на вході почне на них кричати, як одного разу на нашу групу: "Ви до музею прийшли чи в туалет??? Подивіться, яка черга із-за вас утворилася!". А якщо ті ж іноземці прийдуть у день відкритих дверей, а їх не пускатимуть, мотивуючи це тим, що без екскурсії вони все одно нічого не зрозуміють? Щоправда, екскурсовода немає на місці, тому чекайте, дорогі гості, годинки півтори!

Я не буду писати назви цих музеїв, бо розумію, що далеко не всі працівники навіть одного закладу однакові. Але здогадуюсь, що багато чого залежить від керівництва. Краще я розповім про хороших людей і відповідно ті музеї, які хочеться порадити друзям.​

Музей шістдесятництва

Дзвоню вчора в Музей шістдесятництва, щоб уточнити час роботи. Мені відповідають на мої питання, заразом розказують і про вільний вхід, пояснюють, що це для всіх категорій, адже це день відкритих дверей! Мчу туди, зустрічає мене мила, привітна бабця років під 80. І вибачається, що в них вже три місяці немає світла, але вона зараз "побіжить" і принесе ліхтарик! А після цього приходить хтось з керівництва, щоб надати мені дозвіл на фотозйомку і дуже дякує, що я популяризую їхній та інші музеї. А потім з’являється інший співробітник, який безкоштовно проводить відвідувачкам-пенсіонеркам невеличку екскурсію, адже вони не мають змоги заплатити по 10 грн…

Музей Тичини

Усе своє свідоме життя я не розуміла як можна любити поезію, коли є проза :) Звісно, я читала вірші й деякі мені навіть подобалися. Але загалом у цій битві для мене на першому місці завжди була проза. І от зараз я доросла до того, щоб мати улюбленого поета! Спитаєте як це пов’язано з музеями? Все просто – я обожнюю Тичину, його твори і звісно ж музей! А все чому? Тому що працюють там небайдужі люди, які приязно зустріли і запропонували чашку чаю, провели екскурсію та запросили до обміну книжками в їхній бібліотеці. Тепер я знаю ледь не все, що стосується життя та діяльності Павла Тичини, та зачитуюсь його віршами.

Музей Кавалерідзе

Ще один приклад – музей Кавалерідзе. Ніяк не звикну, що в наш час є установа, яка не має ані сайту, ані сторінки у ФБ. Але якщо вам пощастить поспілкуватись з директором цього закладу, ви зрозумієте, що то не головне! Людина просто живе своєю справою і робить все, щоб музей процвітав.

Коли бачиш таку різницю у поведінці музейних робітників та у їхньому ставленні до відвідувачів, розумієш що справа зовсім не в маленькій зарплаті. Я завжди себе заспокоюю, що це просто такі люди. Але стикатися з їхнім хамством мені не хочеться.

Зараз ледь не всі музеї намагаються розвиватися в різних напрямках. Працівники проводять лекції, кінопокази, виставки, концерти і квести для дітей та дорослих. Дивлячись на їхні старання, знаючи про часто безсонні ночі напередодні події, розумієш, що їм доводиться "боротися" ще й з отими вищезгаданними тітками…

***

Не сильно думала над текстом, можливо якось сумбурно написала. Не знаю навіть що це дасть, але роблю що можу))) А на цій сторінці у своєму блозі я розповідаю про музеї, які ми відвідуємо разом з друзями та ділюсь новинами за темою. За кілька днів колекція записів суттєво поповниться.