Ресурси мови: діалекти

Колись давно автор цих рядків з друзями вирушив у туристичний похід карпатськими стежками. Ввечері ми зупинилися в одній з кімнат гуртожитку лісорубів. Крізь дощану стінку добре було чути гутірку хазяїв, однак мені доводилося гранично напружувати слух і мовну ерудицію, аби бодай щось второпати. Лісоруби говорили українською мовою, лишень послугувалися не "стандартною" її формою, а бойківською говіркою.

Не годен позбутися впливу засвоєного ним з дитинства діалекту, канцлер Німеччини Гельмут Коль мусив проходити спеціальний курс правильної німецької мови. А видатний сингапурський реформатор Лі Куан Ю в своїх мемуарах згадував, скільки здоров’я коштувало йому опанування хакка – говірки, якою він звертався до певної частини своїх виборців. Між тим хакка є лише діалектом його рідної китайської…

У 2014-му Луб'янка почала масово засилати у східні регіони України агентів "русской весны", сподіваючись, що заслані "козачки" будуть виглядати "своїми" серед "таких же русскоговорящих" мешканців цих регіонів. Гебня не врахували того, що російська мова українців має особливості, не притаманні мовленню прибульців, через що останні були швидко ідентифіковані навіть не українськими спецслужбами, а самим місцевим населенням.

Терміном "діалект" здебільшого (але не завжди) іменують територіальну видозміну загальнонаціональної мови. В своєму, сказати би, природному стані жива мова є сукупністю діалектів, відмінності між якими можуть виявляти себе в усіх підсистемах мови: фонетиці, лексиці, морфології тощо. Самий факт існування міждіалектних відмінностей є майже універсальним, однак за ступенем та глибиною діалектного "подрібнення" окремі мови дуже помітно різняться між собою.

Хоча діалекти існували за всіх часів, добою найбільш інтенсивного їх формування було середньовіччя з притаманними цій епосі малорухомістю населення та слабкістю міжрегіональних зав'язків. Причини утворення діалектів багато в чому схожі з причинами дивергенції мов та виникнення соціолектів. Так, важливим чинником діалектизації мови є географічні та соціально-економічні особливості окремих регіонів її поширення. Приміром, lenguaje gauchesca – діалект ґаучо, яким написано аргентинську національну епопею "Мартин Фіерро" був настільки ж відмінним від нормативної іспанської мови, наскільки спосіб життя степових наїзників був відмінним від побуту решти аргентинців...

Діалектні особливості територій можуть бути наслідком їхньої колишньої політичної осібності, або перебування в минулому в складі "чужих" державних утворень. Якщо, скажімо, середньовічна Франція являла класичний приклад феодальної роздробленості, то й французька мова тих часів була, фактично, сукупністю малозрозумілих навзаєм регіональних говірок. Водночас середньовічна Англія (не йдеться про Британію загалом!) високим рівнем своєї лінгвістичної однорідності завдячувала політичній єдності, яку, принаймні, від часів Вільгельма Завойовника (ХІ ст.) ніхто не наважувався оскаржувати.

Каталізатором формування територіального діалекту нераз стає історична присутність саме на цій території певних етнічних груп, які залишають по собі сліди в мові у вигляді субстрату, суперстрату тощо. Так, одеська говірка російської мови містить помітні прошарки українського та єврейського (ідиш) субстрату... На окремих теренах чинником формування діалекту може бути локальний мовний та культурний вплив сусідніх етносів. Наприклад, загалом доволі слабкий в українській мові угорський вплив є добре відчутним у говірках Закарпаття.

Втім, дія всіх згаданих чинників є далеко не однозначною. Так, існування значних міждіалектних відмінностей в німецькій мові традиційно пояснюють тривалою відсутністю політичної єдності німців. Однак масив німецьких діалектів різко поділений на верхньонімецьку (Hochdeutsch) та нижньонімецьку (Plattdeutsch) спільноти. Якраз цей основний поділ не знаходить майже жодного історико-політичного пояснення!..

Розкидані на величезній території, казахи аж до ХХ ст. навряд чи здогадувалися про свою приналежність до єдиного народу, однак їхній мові притаманна на диво слабка діалектна розчленованість. Поділ сербохорватської мови на штокавські, чакавські й кайкавські діалекти жодним чином не збігається з поділом носіїв мови за громадянством, етнічністю та конфесійною ознакою…

Майже всі мови домодерної доби були простими сукупностями діалектів, та вже на початках модернізації суспільства постає потреба подолання діалектних відмінностей. Мабуть, першою починає відчувати цю потребу центральна влада, яка прагне досягти чіткого розуміння та однакового тлумачення законів на всій території держави. Для провадження діловодства вона свідомо чи інстинктивно обирає якусь одну форму національної мови (часто нею стає діалект столичного регіону або соціолект правлячої верхівки), що її починає поширювати через писані акти та навчених у столиці чиновників. Ця адміністративна мова ще не є в повному сенсі національною мовою: по-перше, через те, що відображає далеко не всі аспекти життя (жоден адміністративний документ не наводить, приміром, формули освідчення в коханні), а по-друге, - через універсальну нелюбов громадян до чинної влади та їхню критичну налаштованість до її ініціатив, зокрема в царині мовної політики.

В становленні деяких національних мов важливу роль відіграли такі інститути, як церква, армія, торгівля тощо. Жоден з цих інститутів проте неспроможний розвинути мову в усіх царинах її застосування; для жодного з них розвиток мови не є основною чи, бодай, (за дуже небагатьма винятками) усвідомленою функцією... Лише красне письменство є тим єдиним суспільним інститутом, який працює з мовою послідовно й цілеспрямовано. Тому найпереконливішим "свідоцтвом про народження" національної мови є корпус написаних нею, виданих та визнаних широким загалом літературних творів.

Творці новітніх національних мов, як правило, намагаються спиратися на живу розмовну мову, однак остання існує переважно в діалектних формах… Інколи "батьки-засновники" літературної мови свідомо прагнуть поєднати в ній риси різних діалектів, аби їхні носії не почувалися поневаженими та відстороненими від процесу творення цієї мови. Проте діалекти, як і мови важко надаються до змішування "в рівних пропорціях", тож здебільшого доводиться брати за основу якийсь один із них. Так у 1850 р. у Відні провідними діячами культури Сербії та Хорватії було підписано спеціальну угоду про створення спільної національної мови на основі штокавського діалекту ієкавського типу.

В українській мові, як відомо, на тлі загалом помірних міждіалектних відмінностей різко відрізняються діалекти Прикарпатського регіону: гуцульський, бойківський, лемківський та ін. Основою ж літературної мови стали говірки Середньої Наддніпрянщини. Така ситуація склалася стихійно, за фактом переважання громадської та літературної активності представників цього регіону в період інтенсивного формування мови; вона не була оформлена якоюсь угодою або іншим актом. Ймовірно, якби літературна мова складалася в наші дні, базовими для неї мали б стати радше діалекти Галичини… 

Постання загальнонаціональної мови кардинально змінює статус діалектів. Відтепер вони протиставлені не так одні одним, як усі разом – "правильній" мові. Причому таке протиставлення є засадничо нерівноправним! Національна мова, підтримувана урядом та/або широкими верствами інтелектуалів, зазнає бурхливого розвитку, йде в ногу з часом, утверджується в дедалі нових функціях та сферах застосування, тоді як використання діалектів залишається обмеженим цариною усного спілкування.

…Нераз буває, що для побудови вишуканого архітектурного ансамблю мусять піти "під ніж" бульдозера квартали та оселі, які мають свою довгу історію, власні традиції; в розбудову яких свого часу було вкладено чимало коштів, сил, хисту та фантазії. Схожим чином постання величної будови загальнонаціональної мови прирікає на зникнення місцеві діалекти, які формувалися століттями, в особливий спосіб озвучуючи довколишній світ, надаючи йому специфічних барв та колориту. Вживання діалектів здебільшого не забороняють офіційно, але зникає їхнє живильне середовище, а відтак і можливості подальшого використання цих мовленнєвих форм.

Уявімо собі сучасну розмову двох баварців. Жодний закон не заважає їм спілкуватися соковитим місцевим діалектом Boarisch, але… Якщо в їхню розмову "вклиниться" хтось третій, він з високою ймовірністю може виявитися прибульцем з іншого регіону чи іноземним іммігрантом, який не володіє цим діалектом. Крім того, нашим героям може банально забракнути потрібних термінів та виразів, якщо вони спробують обговорити на діалекті особливості нового смартфону чи останню гру "Баварії". Але навіть у найбуденнішій розмові пам'ять постійно збиватиме їх у колію загальнонаціональної мови, яку вони чують по радіо й телевізору, в держустановах, закладах освіти тощо.

Навіть у царині усного мовлення діалекти дедалі частіше виявляються зайвими, малопридатними, засміченими потоком хаотичних запозичень з національного лексикону і, зрештою, такими ж непотрібними, як продукція традиційних місцевих ремесел у добу машинного виробництва. Новітня доба, крім численних інших своїх характеристик, є ще й добою масового відмирання локальних діалектів та місцевих говірок, через що неминуче всихає коріння й тієї національної мови, яка приходить їм навзамін. Тварин, які зникають, ми намагаємося охороняти бодай у заповідниках, проте ніхто наразі не придумав, як мав би виглядати заповідник для мов та діалектів під загрозою…