Реаліті-шоу. Зазираючи в чужі вікна

13 листопада 2014
Наталя Святокум
Вплив телебачення на свідомість людини – тема вже доволі розвинена, "обсмоктана" з усіх боків і доволі дратівлива по своїй суті. Люди – істоти мислячі, а відтак завжди погоджуються з обґрунтованою думкою психологів, які щоразу авторитетно заявляють: постійно дивитися в телеекран – шкідливо, нераціонально і навіть небезпечно для психіки кожного конкретного індивідуума. Про що ж йтиме мова, коли розпочато її з категоричної заборони "знавців душі"?

А говоритимемо про те, що наші люди звикли ігнорувати думку психологів аж до останнього, поки не припече і душевна травма майже буквально не почне заважати дихати. Тому, як на те пішло, слід розібрати усі "за" і "проти", спробувати запобігти прогнозованим спеціалістами негараздам і негативному впливу ЗМІ на свідомість людини. Принаймні, спробувати озброїтися необхідним розумінням ситуації і знанням про можливі наслідки.

Сьогодні доволі невміло, але разом із тим – поруч, ідуть як пропаганда телебачення, так і анти пропаганда. Першій, звісно, легше достукатися до свідомості людини: картинка завжди краще сприймається, ніж розмова чи стаття про неї. Тут і сперечатися не варто. Але як би там не було, дедалі швидше поширюється судження про телезалежність і деградацію суспільства як її наслідок. 

До вирішення на державному рівні виносилися питання про заборону тих чи інших програм, фільмів і навіть цілих каналів. Як бачимо, межа, проведена між "дозволеними" і "тими, що слід заборонити", настільки розмита, що рішень як таких ВР прийняти не змогла (принаймні, помітних). І це теж не дивно з огляду на те, що будь-який телеканал не може пускати в ефір лише політичні, неприємні для виключно всіх категорій населення, загрозливі та загалом непривабливі програми. А смаки, як то кажуть, різні.

Спало на думку поцікавитися: а що, власне, якщо не чіпати політичних та військових тематик, фільмів і музики, цікавить українців сьогодні? Результат пошуку відповіді на це питання приголомшив майже цілковитою одностайністю: реаліті-шоу! Справжні люди з їх проблемами, конфліктами, світоглядами, болячками… Тобто все те, що оточує середньостатистичного українця в реальному вимірі.

Психологи, знову ж, майже без суперечок називають подібні шоу "підгляданням у чужі вікна", "зазиранням в щілини" та іншими не дуже приємними визначеннями. Чи насправді людина з таким запалом і радістю спостерігала б за сусідами? І тут знову психологи одностайно кажуть: так! Цікавість у нас вроджена, хіба лише трохи стримується ще не зовсім стертими зі свідомості правилами поведінки і моралі.

Відомо, що самі реаліті-шоу прийшли до нас із заходу. З падінням "залізної завіси" післярадянське суспільство аж до паморок в голові ковтало нове, свіже, захоплююче, майже по справжньому п'яніючи від недоступних досі утіх. Разом з пізнавальними телепрограмами, які ставали дедалі якіснішими та численнішими, почали порядкувати на телеекранах розважальні шоу.

Мало хто цікавиться нині "способом приготування" подібних програм. А дарма: "кухня" реаліті-шоу доволі нетрадиційна, можна сказати навіть – "екзотична". Перш за все слід би було поцікавитися: а на яких засадах, за якими критеріями будується сам режисерський задум подібних передач? Якщо коротко – на засадах справжності та непідробності. Це основне "зерно", яке забезпечує глядачу відчуття власної присутності у чужому житті, а це дуже важливо, так як основна категорія телеглядачів – люди якщо не самотні, то позбавлені певної насиченості у житті.

Іноді той, хто перебуває перед екраном, відчуває не тільки можливість побути, хоч заочно, серед інших, а й порівнює власне життя з життям тих, про кого йдеться в телесюжеті. Тут простежуємо ще один принцип створення "їстівної" програми: людська подібність. Адже, перш за все, побачене і почуте повинно бути хоч приблизно схожим на те, що є у реальному житті конкретної особи. Це – основна запорука популярності.

Впіймати схожість між людьми, знову ж-таки, кажуть психологи, доволі легко. Кожен п'ятий чоловік таємно сумнівається у собі, кожна десята жінка – у правильності вибору партнера чи супутника життя, майже кожна людина переймається суспільною думкою і мріє на неї не зважати тощо. Головне тут – грати на таємних бажаннях і прагненнях населення, які зазвичай не обговорюються з рідними і знайомими.

Але разом з тим часто-густо пропоновані українському глядачеві проекти вражають своєю абсурдністю, низькопробністю і навіть нав'язливістю. Чому ж так відбувається, якщо програма створена для людей, яких повинна цікавити? Тут є багато причин, але основна – це те, що сучасні інвестори досить обережні у вкладенні капіталів. І часом досить цікаві ідеї лишаються поза увагою лише тому, що не мають, так би мовити, "вихідної популярності".

Звісно, профінансувати уже розпіарений за кордоном проект – це майже безпрограшна справа, тоді як братися за щось нове – ризиковано. От і маємо те, що маємо, як зараз кажуть.

Але прикро за наших, українських сценаристів, які набагато краще знають і основні проблеми нашого люду, і потрібні способи їх подачі. Тільки зараз не про те, тим більш, що й зарубіжні проекти до сьогодні натягують потрібні рейтинги і приковують до екранів шанувальників. Зараз – про основні фактори, чинники і риси особистості, які, навіть непомітно для людини, змінюються під час перегляду подібних телепрограм.

В кожному випуску реаліті-шоу є основне, на чому тримається драматургія загалом: конфлікт і дія. Кожен режисер знає: чим динамічніше розвиваються події, тим вище захоплення глядача. Звідси і виходить, що для того, щоб показати правильно дію, треба додати перцю в контрдію. Або простіше: щоб показати перемогу добра, слід зло зобразити яскравіше, переконливіше. На жаль, забезпечуючи потрібну кількість фанатів, подібні сюжети мають і "побічний ефект": грають на неприглядних, низьких і навіть в дечому руйнівних для оточуючого світу потягах людини.

Побачивши на екрані "сво" приховані недоліки, людина, яка ще вчора боролася з ними, починає підсвідомо виправдовувати левову частину недобрих вчинків тим, що й багато інших на подібне здатні. Тут слід знову подякувати режисерам, постановникам і безпосереднім учасникам того, що відбувається перед очима глядача, адже на початку програми майже завжди наголошується, що ситуація, пропонована до уваги, поширена і навіть типова.

Звісно, розмову про розважальні, екстримальні, а також дискусійні шоу не можна завершити без ложки меду. Навіть куплені за кордоном, деякі проекти вчать. Вчать малоосвічену людину правильно сприймати дійсність, провінційну – любити куточки світу, у яких ніколи не була, домогосподарку – доглядати за собою тощо. Досить популярні сьогодні ток-шоу на медичну тематику, і які б непривабливі картинки про хвороби ми б не бачили на своїх екранах, а таки в багатьох випадках виносимо з побаченого якийсь багаж знань. Звісно, якщо це не приводить до бездумного самолікування. Тільки це вже інша тема.

На завершення хотілося б усе ж висловити надію, що згодом надаватиметься перевага не переробленим "під українця", а справжнім українським проектам, які торкатимуть злободенні теми і розкриватимуть шляхи їх вирішення.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Який стосунок має Гелловін до України?
​Незабаром нас очікує дещо контроверсійне свято. Для когось Гелловін – це можливість стати казковим чудернацьким створінням і повеселитися з друзями. А хтось вважає, що це – "диявольське свято, яке не повинно з'являтись у лексиконі українців". Але який же стосунок Гелловін має до України?
Читати більше