Про милозвучність української мови

Трохи про милозвучність як справжню чесноту української мови. Адресую свої думки насамперед педагогам, культпрацівникам, журналістам, письменникам, іншим публічним людям, від кого залежить мовлення мільйонів людей, і всім, хто прагне удосконалити власне мовлення. Отож – про МИЛОЗВУЧНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

Нехтування українською культурою та мовою – це загроза збереженню національної автентичности, загроза самому існуванню української нації. Відома українська поетеса Ліна Костенко стверджує однозначно: "Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову". А що її, нашу рідну мову, відбирали в нас не раз, то й доводиться нині вчитись українцям говорити українською. Бо ж тільки подумати: українська мова витримала 134 заборони, себто укази, циркуляри, постанови, закони щодо її обмеження, заборон і знищення. Тобто причини такої ситуації є, проте нехай вони не будуть нам виправданням, бо нерідко ми й самі неуважні до власного мовлення. "Якщо ти неосвічений і забудеш мову свою, то ймення тобі раб, бо відсутність свідомости – ознака рабства", – писав іще в ХІХ сторіччі П.Безруч, чех за національністю. Отож не зайвий раз – про милозвучність української мови.
 
Споглядання за вуличними вивісками, за публікаціями у ЗМІ та в соцмережах, незграбні написи на рекламних вивісках не могли не наштовхнути на цю тему. Справді, іноді важко навіть вимовити ті фірмоніми, якими рясніють наші вулиці. А тим часом милозвучність нашої мови – це справжня окраса і чеснота, завдяки якій українська мова серед багатьох тисяч мов світу двічі посіла почесні місця: 2-е і 3-є, – після італійської та французької мов. Багатство української мови, її милозвучність, навіть пісенність, яка не є ознакою багатьох інших мов світу, дозволяє нам користуватись усіма власними засобами для полегшення вимови та мелодійности нашого мовлення.

Поміркуймо, наприклад, чому іноді ми вживаємо прийменник "зі" або "із" замість "з"? Або сполучник "й" замість "і"? Саме тому, що і прийменники "з, із, зі", і сполучники "і, й, та" (в значенні "і") існують якраз для заміни їх один одним ось у таких випадках, коли збігаються кілька приголосних, котрі утруднюють вимову. До слова сказати, ми таки вживаємо всі ці прийменники у своєму мовленні, проте часто недоречно замінюємо їх один одним.

Наведу кілька прикладів, які я вихопила зі статей і теле- та радіорозмов, та й чуємо їх повсякчас. Напр., кажуть: прийшов з школи. Погодьмося, це словосполучення важко вимовляти внаслідок збігу аж 4-ох приголосних: "в, з, ш, к". Тому між приголосними треба поставити голосний "і", сеобто після прийменника "з". Тут це легко зробити, і наша мова має задля цього такі можливості. Легше ж сказати: "прийшов зі школи". І вже, вчуймося, звучить краще, та й вимовляти легше. 
Або таке: "йдіть з мною". Милозвучніше сказати "йдіть зі мною".
А ще отаке недавно прочитала: "слово порівнюють з зброєю". Аж 5 приголосних поспіль: "т', з, з, б, р"! Так і проситься буква "і" після прийменника "з" для милозвучности: "порівнюють зі зброєю", – і вже значно легше вимовити і приємніше чути. Іноді недоречно замінюємо прийменник "зі" синонімічним прийменникоком "із". Тож краще звучатиме: "будьмо обережні зі словами", ніж: "будьмо обережні із словами".

Подібних прикладів можна навести безліч, а все тому, що забуваємо про цей засіб милозвучного звучання слів у реченнях. Та варто лише деякий час пам'ятати про них і зважати на них, як згодом це стане звичкою. З такою ж метою має наша багата мова і прийменники "у" – "в", сполучники "і" – "й" або "та"  у значенні "і". Зважаючи на попередні або наступні приголосні та голосні, відповідно і вживаймо їх. Не: "був в школі", а "був у школі". Не: "честь й порядність", а "честь і порядність". Голосний між приголосними полегшує вимову, і тому речення вимовляється милозвучніше, приємніше для слуху.

Візьмімо це правило за звичку – для початку, а далі робитимемо це не задумуючись. І мовлення наше буде приємно слухати, а нам легко говоритиметься, без спотикань. 
А ви дотримуєтесь милозвучности?