Перші месники: зліт і падіння руху опришків

Історія Дикого Заходу – тема розкручена. Земля нескінченної свободи, ковбоїв, бандитів та індіанців... Небезпечна земля, та ми знаємо, що свобода завжди йде поруч з небезпекою. Але в історії України був і свій Дикий Захід, коли вільні люди жили поза законом і намагалися творити історію своїми руками. Хтось ставав героєм, хтось лиходієм, як це зазвичай і буває. Мова, звичайно, про епоху карпатських опришків.
 

З іскри розгориться полум'я

Все почалося з народного повстання в 1490 році. Як і в багатьох інших народних повстаннь, у цього були цілком зрозумілі причини і благородні мотиви, але жорсткі методи. Селяни Молдавії, Буковини та Галичини тоді в єдиному пориві повстали проти жадібної польської шляхти та почали її різати, попутно руйнуючи маєтки, відводячи коней і творячи інші логічні безчинства. Керував святом непослуху якийсь таємничий Муха.
 

Про масштаби повстання красномовно говорить той факт, що польський король Казимир IV Ягеллон був змушений не тільки відправити для його придушення коронні війська, але й найняти військових фахівців з Тевтонського ордена. Селян швидко розбили, а Муха зі своїм загоном засів десь в лісах недалеко від Коломиї.

Через рік повстанці повернулися на чолі з людиною на ім'я Андрій Боруля. Ходять чутки, що це і був той самий Муха, який для конспірації змінив псевдонім. Або, навпаки, ніякого Мухи ніколи не було, і це ціла група людей. Борулю поляки досить швидко схопили і скинули зі стін Хотинської фортеці. Але ще через рік повстання розгорілося знову. І ватажком селян знову стала людина на прізвисько Муха.

Серед поляків ходили похмурі чутки про безсмертного ватажка селян, який кожен раз повертається з самого Пекла, щоби псувати їм життя. Але врешті й цього Муху вдалося взяти полон та ув'язнити в Краківській фортеці, де він і помер від тортур.

На якийсь час регіон затих, шляхта повернула свої землі та маєтки, а польські солдати й офіцери спокійно видихнули. Але це було тільки коротким затишшям перед справжньою бурею.

Шляхетні розбійники

Будь-які визвольні повстання завжди і всюди йдут поруч з розбоєм та бандитизмом. Межа між справедливою експропріацією у сатрапа-поміщика і банальним грабунком завжди тонка, а мотиви у різних груп повсталих можуть бути найрізноманітніші. От і опришки, які заявили про себе у 1498 році, винятком, звичайно, не були. Серед численних загонів повстанців існували і відверто кримінальні, для яких нажива була важливішою, ніж боротьба за свободу.

Втім, почалося все саме з селянських повстань. Після провалу всіх трьох Мух, стало зрозумілим, що змагатися з королівськими військами у відкритому протистоянні марно. Ні за навичками, ні за обмундируванням селяни не могли зрівнятися з професійними військовими.

А що залишається в такому випадку для повсталого? Йти в партизани. Опришки діяли саме партизанським методом, збираючись невеликими групами і раптово атакуючи маєтки шляхтичів, поміщиків, лихварів та орендарів. Карпати стали надійним укриттям для партизан, а щоб зайвий раз не мерзнути серед гір, опришки діяли сезонно – з ранньої весни до кінця осені.

Шляхтичі їх, звичайно, ненавиділи, а ось простий народ любив. Адже самі опришки і були тим самим простим народом. Для міцних чоловіків Галичини, Буковини і Закарпаття грабіж гнобителів став чимось на зразок сезонних робіт. Як тільки в горах теплішало, вони збиралися і планували операції. А з першими холодами – поверталися додому.

Саме тому знищити їх було майже неможливо. Групи діяли автономно, а їхні ватажки регулярно змінювались. Зловлять поляки чи австрійці одну групу, стратять, а їй на зміну вже збирається інша. Постаріють одні партизани, на їхнє місце стануть сини. З року в рік, з покоління в покоління.
 

Поступово з простих селян з луками і рогатинами опришки перетворювалися на серйозну військову силу. До XVIII століття у них з'явилася вогнепальна зброя, та й навички ведення війни удосконалювалися постійно.

В 1653 об'єднане військо опришків під командуванням полковника Гречки підтримало Тимоша, одного з синів Богдана Хмельницького. Багато з них загинули при обороні фортеці Буші, але й крові пролили полякам чимало.

Олекса Довбуш

Після поразки Тимоша опришки на якийсь час зачаїлися і знову пішли в гори, але це був тимчасовий перепочинок. Вже до 1730 року їх очолив харизматичний лідер – Олекса Довбуш.
 

Кажуть, що він зміг заручитися підтримкою не лише місцевих селян, але й самого раббі Баал-Шем-Това, одного із засновників хасидизму. Опришки пообіцяли не чіпати місцевих євреїв і захищати їх від свавілля поляків та бандитів, а євреї натомість допомагали їм фінансами і укриттям.

Але і поляки на той час вже зметикували, як боротися з партизанами. Вони почали підкуповувати селян, щоб ті здавали схрони опришків та іншу інформацію. Самого Довбуша вбив селянин Степан Дзвінчук. Кажуть, що і йому заплатили поляки. Втім, інша версія історії говорить, що Олекса просто часто зазирав до дружини Дзвінчука, коли того не було вдома...

Після смерті ватажка опришки не склали зброю. До 1773 року в Карпатах діяло близько 50 загонів, що раз у раз мучили місцеву шляхту. До речі, не всі командири опришків були українцями. Легендарний Григор Пинтя, на прізвисько Хоробрий, який керував у свій час опришками Закарпаття, був, наприклад, румуном. І йому це не заважало, адже селянин селянина завжди зрозуміє.

Останні з могікан

Рух опришків, в тій чи іншій формі, існував до самого початку ХХ століття. Поляків в якийсь момент змінили австрійці, але простому селянинові від цього легше не стало. І боротьба тривала ще довго.
 

Але всьому колись приходить кінець. У 1848 році рух сильно похитнула австрійська селянська реформа, яка скасувала панщину, багато опришків вважали за краще повернутися додому і жити з сім'ями. Проти тих, хто не підкорився, австрійська влада провела серію каральних операцій.

Останніми опришками прийнято вважати Ніколу та Юрія Шугаїв, що партизанили на Закарпатті до 1921 року. Їхня історія дійсно закінчилася, як в американському вестерні. Чеські жандарми довго не могли знайти невловимих братів і врешті просто підкупили інших членів банди. Ніколу та Юрія вбили свої, прямо як легендарного Джессі Джеймса, який наводив жах на шерифів та банкірів Дикого Заходу.

Автор матеріалу: Митя Раевский