Посмішка першокласника

30 серпня 2016
Maryna Hrytsai
Моя хресниця закінчила перший клас. "У нас скоро почнеться літній пришкільнй табір! Не можу дочекатися", повідомила маленька Поліна. "Чому?", питаю. Чекала, що вона скаже: ми будемо більше гуляти, ходити в кіно... "Ну, по-перше, зможу брати з собою ведмедика", її відповідь мене вразила. "А що, не можна брати до школи іграшки?"- дивуюся. "Ні, не дозволяють". 

Ця дівчинка, яка так любить вбиратися, мов принцеса, співати, танцювати, просто бавитися з молодшою сестричкою, дуркувати і вигадувати смішні дитячі ігри - мусить враз стати серйозною і забути, що вона дитина. Бо школа - це ж не жарти. Це - храм знань. А в храмі немає місця для розваг. 

Поля вчить на пам'ять серйозні вірші й автоматично розказує, коли питають. А коли в неї гарний настрій, буде всіх смішити голосними співами, піснями, які сама й вигадує. Вона добре вчиться, але школа, принаймні, поки що, не надто її захоплює. 

Досвід Полі - не унікальний. Скільки першокласників, які колись мріяли про школу, згодом сприймають навчання як нудний обов'язок, мало пов'язаний із тим, що їх справді цікавить і хвилює в цьому віці.
Чому? Бо що там навчання, саме знайомство зі школою починається для багатьох дітей приблизно так.

Перший дзвоник Полі. Діти і їхні родичі зібралися біля школи. Першого вересня ще спекотно, але діти вже в теплій шкільній формі. Організатори затримуються, доводиться чекати. Комусь незручно в нових туфельках, комусь набридло тримати квіти, хтось зсуває бантики набік, бо свербить від тугої зачіски.. Посмішки на дитячих обличчях тануть, діти починають нудьгувати, позіхають. І ось, нарешті, починається свято.

Директорка оголошує урочисту промову, не забуває й подякувати якомусь депутату, який замінив у школі вікна. А ось і сам депутат звертається до першокласників. Це, очевидно, найважливіше, що вони мають запам'ятати на все життя... Ще кілька офіційних гостей розповідають про плани й успіхи втомленим дітям і батькам. Одразу після цього танцюють аніматори. Патріотична пісня і, нарешті, після двох годин очікувань діти знайомляться із вчителькою.

Приємна жінка років сорока п'яти, зі смаком одягнена, доброзичлива і зосереджена - мабуть, найприємніше враження за весь день. Діти йдуть до школи на перший урок, а після цього їх ще чекає тривала фотосесія. Кожен клас має сфотографуватися з вчителькою біля школи. Діти вже остаточно виснажені, а тому розсипаються хто куди, дорослі нервують, бо й самі втомилися, а треба дітей звести докупи і сфотографувати. Якесь дитя не витримує і починає плакати. "Аліно, не смикай колготи!", кричить якась мама. "Дай сюди рюкзак, тебе ж не видно", - озивається інша. Фотосесія розтягується іще на добрих півгодини. Батьки майже розштовхують один олдного ліктями, щоб зробити ще кілька фото своєї дитини.
І ось можна полегшено зітхнути: перший дзвоник закінчився.

Подарувала хресниці велику кольорову книжку, але вона відреагували як не дивно мляво, майже ніяк, ніби кажучи: "Дайте мені спокій". 

Я вірю, що в Полі можуть бути інші враження і про перший дзвоник, і про школу. В неї насправді гарна вчителька та багато друзів у класі. Я також вірю, що колись шкільні реформи досягнуть головної мети: не лише освітня програма, а й уся система освіти буде орієнтуватися на вік і реальні потреби й інтереси школярів. А школа буде справді тим особливим місцем, де готуватимуть до дорослого життя і вчитимуть, як реалізовувати свої мрії..
 
Але звідки цей новий, недитячий вираз обличчя щойно першокласниці Полі? Серйозний, дещо розгублений і трішки втомлений.
 
Посміхайся, дівчинко. Мрій. І вір - усе буде добре!
 
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com