Перед моєю першою поїздкою за кордон, дівчина з тієї ж програми радила взяти декілька пачок рису в дорогу. Ми їхали на півроку зі швейцарською стипендією. Зрештою, вона й поїхала на місяць раніше, аби заощадити гроші на відпустку в Греції. Дуже практична дівчинка: економила на трамваї і їздила на велосипеді. А я сів на велосипед, аби поїхати за місто, і зламав руку. Писав фінальні есе однією рукою.
Кажуть, мову не можна вивчити без практики. Тижня буває достатньо, аби переконатися, що йдеться про роки. Скажімо, десяток. І в оточенні книжок. Єдиний реальний спосіб інтеґруватися в іноземну культуру - це через університет. Це місце конвертації гомо українус в хомо англофонус. Laughter house з відваленою буквою S.
Рот гомо українус краще пристосований до зміни мов. Краще рухається язик - без арабського ля-лякання або індуського харкання. Українці по-зміїному підшиплюють, тому вони видаються підступними. Поляки відкривають рот так, що з нього слова вилітають, як з рупора. Їхнє шипіння більше нагадує шум з магнітоли, тому з ними добре подорожувати.
Щось всередині каже: "Якщо не відкривати рота, то можна зійти за свого". Навіть шпигун-аматор посміявся б з цього. Найперше, що видає чоловіків пострадянської культури - це їхня комплекція. Їжа - це те, що людина приліплює на своє глиняне тіло щодня. Тіло - це повільна скульптура. Воно поступово змінюється від тоненької кукурудзинки з великою кукурудзякою там і сям до м'якенького тюленя.
Перед тим, як зійти за свого без відкривання рота, треба, найперше, його менше відкривати. Більшість слів, як і зайвих калорій, змиваються в туалет.
Вчити всю мову одночасно, їсти всього кита із серця, перемальовувати Рембранта один в один. Ще можна їсти стероїди, аби зробити на 25 відтискань більше. Це зірковий синдром: хочеться полетіти швидко, запалитися, показати все, що маєш. They shoot horses, don't they. Зірки гаснуть, приземляючись у діаспорську комуну, ніколи з неї не вибираючись на узбережжя американського життя. Чи просто пакують валізи і їдуть на мамину кухню.
Мова схожа на поле, засіяне й засаджене різними культурами. Такий собі прото-супермаркет, де кожного дня треба збирати їжу в кошик. Це щоденна подорож, у різну погоду, з різним рівнем інтоксикації та хімії в мозку. Інколи треба посидіти й помедитувати біля цибулі, уважно порозглядати її, аби перестати їсти тюльпани. Кожне слово в англійській унікальне, тому що наголос змінний. Ніколи не можна бути певним, стіпенд чи стайпенд, фреджл чи фреджайл, стерил чи стерайл, сірап чи сайрап. Буває скажеш, а потім весь день відходиш. Звісно, тюльпанами наїдатися - можна й мухоморів не боятися.
Раз ми вже опинилися серед лісу, то погляньмо на цю високу сосну. Її стовбур тонкий і потрісканий, немов губи взимку. Вона витонченіша від римської колонни. І навколо неї такі ж сосни, бо ми в бору. А під ногами, немов жили на пальцях, виступає кора, тому йти треба обережно, щоби не впасти. І так півдня йти до поля з овочами, а потім стільки ж назад. І ось чуєш, як наступив на щось під листям. На мить якесь питання пролетіло: не англійською, не українською, не мовою сусідів, яку знаєш з дитинства.
І в стані сильного шоку кажеш лісові вголос:
"Б*я, та what's it all about?"
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
