Москва глуха і не бажає миру

З огляду на нетиповий характер "гібридної війни", цинізм і величезні обсяги озброєнь, техніки та живої сили, які поставляє на Донбас Росія, - сподіватись на замирення з нею шляхом переговорів – наївна.

За весь період брутальної агресії (війни. авт.) її поведінка, агресиність і тактика бойовиків, так званих "ополченців", не змінились: по всій лінії зіткнення проти українських збройних сил добровольчих батальйонів, в тому числі національної гвардії, застосовуються чималі ресурси з використанням танків важкої (реактивної) артилерії невідомих і заборонених міжнародними конвенціями касетних снарядів, мін.

Не стала миролюбнішою і риторика московських яструбів. Уже не приховуючись, український кордон систематично перетинають колони з "гуманітарними" вантажами, артустановками, регулярними російськими підрозділами.

Добровольці з правого сектора, які захищають позиції в районі с. Піски (неподалік донецького аеропорту), серед і них і ті, які його бронили (кіборг Черкес) та прикарпатці з Богородчанського району з позивними "Семен", "Чех", "Жолудь", твердять, що ворог обстрілює навіть під час перемир’я. Гасять не тільки по бойових позиціях, але й по житлових будинках, місьцевій церкві та школі. Велике село спустошене, майже всі мешканці покинули свої домівки.

Таких населених пунктів – багато. Побільшало на ворожому боці, за даними розвідки Правого Сектора та спецбаталйону "Січ", російських вояків не слов’янського походження. До речі, за словами багатьох наших військових, під час атак бойовики завжди в першому ешелоні (за "гарматне" мясо), а росіяни – позаду. Відомий "почерк" НКВФівських військ, які знищували своїх, котрі рятувались втечею під час боїв в роки Другої Світової Війни.

Переговори за участю канцлера Німеччини Меркель, президента Франції Оланда, України - Порошенка та Путіна (Росія) теж не додали надій на швидкий мир або хоча б тривале і гарантоване затишшя. Політика умиротворення агресора, яку сповідує нині Євросоюз, вочевидь, є провальною: як вважають політичні оглядачі, Путін бачить Україну та інші пострадянські держави сферою впливу РФ. Отже, за його логікою, Європа, взамін на пропонований ним мир та спокій, мусить "пожертвувати" найменшою ціною – Україною.

Сьогодні вже багатьом зрозуміло, що останній вояж кримлівського стратега в Угорщину засвідчує бажання Москви не лишень повернути в "братерську сім’ю" нової імперії Україну, але й розколоти, вбити клин між країнами Євросоюзу. Чого чекати у такому випадку – не важко здогадатися.

"Розчленовуй і володарюй"…

У спілкуванні з пересічними громадянами з приводу їхніх прогнозів на рахунок нинішньої ситуації і дій Української влади у протистоянні агресії впевнено кажуть, що натиск Москви триватиме і зростатиме. Якої реакції на те чекають від Європи? Маловтішної: знову висловлюватимуть чергове "занепокоєння". А українські вояки, які на передовій не сподіваються на відчутну поміч в технічній допомозі зброєю від європейців, радять владі рухатися активніше на внутрішньому фронті, боротись з корупцією, навести лад з реформою суддів, надати можливості малому та середньому бізнесу піднімати із застою економіку і будувати армію за Натівськими стандартами.

Кажуть, неможливо, щоб нас одягали, годували, забезпечували технічним оснащенням лише волонтери. Тоді не буде прикрих випадків, коли в нових танках заклинюють башти, є проблеми з гарматами, а також трапляються, що в ящиках браковані патрони, гранати.

З огляду на різні погляди щодо ефективної допомоги Українським Збройнним силам у протистоянні Кремлю в наших умовах було б доцільно створити окремий "військовий союз" з числа колишніх країн СРСР, а нині наших добрих сусідів Польщі, Литви, Естонії, Латвії, Словаччини.

Європейці мають зрозуміти: свідоме громадянське суспільство, яке народилося на Майдані, уже ніколи не стоятиме на колінах перед Москвою, а їхня боротьба триватиме до загину останнього патріота, який своє право жити в Європейському домі вважає одним з основних пріорітетів. Це доказали події на Донбасі. Зупинили навалу Російських військ і терористів армія? яка тільки народилася? та добровольці. З таким високим духом до волі перемогу вдасться здобути, була б іще така ж рішучість і справедливість демократичного світу. Сьогодні у нього не повинно бути подвійних стандартів.

Ми добре пам'ятаємо історію "шовкової" Росії: і боротьбу з куркулями, церквою, голодомори, концтабори, і "визвольні" походи Червоної армії у вересні 1939 на Захід. Щось схоже з нещодавніми подіями в Абхазії, Осетії, Чечні та Грузії: руйнування, тисячі смертей мирних людей, грабежі та зневага. У такому "сприятливому" кліматі виховувався вірний слуга партії - кадебіст Володимир Путін. Він не бачить майбутнього Росії без світового панування. Ім’я цьому – тероризм, агресія, цинізм та жорстокість.
   

Богдан Пилипів