Метросексуали 2.0: хто такі "спорносексуали" і чому метросексуальність втрачає актуальність

Сьогодні звичне для всіх поняття "метросексуальність" і образи вишуканих денді 2000-х років поступово сходять нанівець, поступаючись місцем новим трендам у способі життя сучасних представників сильної статі та еталонів чоловічої краси. Важко повірити, але звичні для всіх метросексуали цього року святкують своє 20-річчя: починаючи з далекого 1994 року завдяки британському журналісту Марку Сімпсону так почали називати всіх чоловіків, які приділяють своїй зовнішності не менше часу, ніж представниці протилежної статі. Вирішивши, що їх епоха поступово добігає кінця і настав час "літнім" метросексуалам йти на пенсію, все той же Марк Сімпсон у своїй статті у The Telegraph переосмислив цей термін.
 

Історія

Вперше про метросексуальність у Європі і США почули в 1994-му після опублікованої  в The Independent статті Марка Сімпсона, враженого виставкою під назвою It's a Man's World, організованою журналом GQ. Неологізм, що виник в результаті поєднання слів "metropolitan" і "heterosexual", тоді не дуже користувався популярністю і отримав визнання лише через вісім років, після того, як Сімпсон в 2002 році вирішив зробити іконою метросексуалів вже відомого тоді гравця "Манчестер Юнайтед" Девіда Бекхема.

Метросексуалами, за визначенням Сімпсона, стали всі молоді чоловіки незалежно від сексуальної орієнтації, що живуть у великих містах (де завжди є багато клубів, фітнес-центрів і магазинів з одягом), які витрачають багато часу і грошей на вдосконалення своєї зовнішності.

Метросексуали, яких називали сучасним втіленням денді дев'ятнадцятого сторіччя або наступниками яппі, образ яких був дуже популярним в 1980-х, на думку Сімпсона, відрізнялися від своїх попередників психологічними та сексуальними аспектами. На відміну від денді, метросексуали були не просто модниками, які прагнуть прорекламувати свій соціальний статус, вишукані манери і смак. Вони стали феноменом епохи масового споживання, учасниками процесу комодифікаціі чоловічого тіла, результатом серйозного соціокультурного зсуву кінця 20 століття, мейнстрімом, тоді як денді були представниками аристократії та елітної меншини.

Вже в 2011 році Сімпсон у своїй книзі писав, що метросексуали символізують кінець тієї сексуальності, яку знало людство впродовж багатьох століть. Відтепер сучасний чоловік проводить стільки ж часу у ванній кімнаті, скільки й жінка, і витрачає стільки ж грошей на одяг, засоби для догляду за шкірою, волоссям та іншу косметику. Замість Playboy, Penthouse і журналу "За кермом" метросексуали читають так звані lads 'mags (від слова "laddie" - з англ. "хлопчина"), до яких можна віднести FHM, американські Stuff, Smooth, в деякій мірі GQ та інші видання, левова частка контенту в яких складається з описів різних товарів: одягу, автомобілів, гаджетів, алкоголю, сексуальних історій, анонсів модних фільмів і новинок музики.
 

То що ж трапилося з метросексуальністю на початку нового десятиліття? Звичайно, кардинальних змін, що дозволили би говорити про закінчення епохи, немає і найближчим часом не буде. Чоловіки так само витрачають кошти на одяг і косметику, а деколи і більше, за деяких жінок, купують фітнес-журнали і відвідують салони краси. Однак зміни є, хоч і незначні, які дозволяють переосмислити вже існуюче уявлення.

На думку Сімпсона, культ споживання, який досягнув свого апогею, все частіше є наслідком того, що суспільство почало нормально ставитися до того, що чоловіки почали купувати речі, на які раніше накладались табу, які були доступні тільки для жінок або гомосексуалістів. Британський журналіст каже, що це здалося б дивним навіть першому поколінню метросексуалів.

Ну і головне, друге покоління метросексуалів, зі своїми доглянутими бородами, пірсингом, татуюваннями і м'язами, менше думають про одяг і більше - про своє тіло. Їх власне тіло перетворилося на аксесуар, справжній товар на онлайн-ринку, розчинившись серед нескінченних селфі в соціальних мережах. Нова хвиля метросексуальності робить акцент на секс. За словами Сімпсона, в ній "спорт ліг в ліжко з порно, в той час як їх фотографує містер Армані". Таким чином, поєднавши спорт, порно і секс, британський журналіст дає визначення новому поколінню метросексуалів - спорносексуали.

Сучасні спорносексуали реалізують свої амбіції в соціальних мережах, переважно в тих, де найбільше уваги приділяється візуальній складовій. Те, що раніше залишалося за кадром або було доступне тільки подрузі або дружині, зараз доступне всім. Соціальні мережі перетворилися в те, чим десять років тому були клуби, а горезвісні селфі стали головним інструментом, завдяки якому раніше заборонений і ганебний нарцисизм став звичною річчю, а прагнення бути бажаним реалізується у відмітках "мені подобається" та інших способах заохочення. Вони хочуть, щоб їх тіла - а не гардероб і, звичайно, не інтелектуальні можливості, - були постійно в центрі чиєїсь уваги.
 

Серед нових ікон спорносексуалів більше спортсменів і акторів порнофільмів, аніж акторів Голлівуду. Серед них: Кріштіану Роналду, колишній гравець в регбі Том Еванс, єдиний і неповторний Девід Бекхем, актор серіалів Ден Осборн і багато інших. Яке продовження отримає це  нове віяння, поки сказати складно, але не помічати тенденцію вже практично неможливо.

(via)