Медицина по-американськи: медичній Реформі в Україні присвячується...

Почну з найважливішого поняття в медицині наступників Колумба — медичної страховки. Вижити без неї в Штатах майже неможливо, тому що простий огляд терапевта обійдеться вам не менше ніж у 150$. 

Саме стільки коштував мені похід до так званого "civil surgeon" (дипломованого лікаря, акредитованого службою громадянства та імміграції США для медичного огляду та підготовки медичних паперів для іммігрантів). Це був мій перший, але не останній дзвіночок про те, що медицина тут — це, перш за все, бізнес. 

Сам візит до лікаря зайняв хвилин 10: перевірка карти моїх щеплень, додаткова проба манту (в США дуже бояться туберкульозу, завезеного з пострадянських країн), зріст, вага і... до побачення. Лікар індус хитро всміхнувся і поставив свій дорогоцінний (в прямому сенсі цього слова) підпис на кипі моїх медичних паперів. 

Далі події розвивались зовсім не весело. Через тиждень після прибуття у Філадельфію захворіла моя 4-річна дочка. Страховки у нас ще не було, тому що бюрократії та паперової тяганини в США не менше, ніж на батьківщині. Тому ми вирішили звернутися у так-звану "міні-клініку", яка існує при мережах американських аптек, а заразом і магазинчиків роздрібної торгівлі (CVS та Rite Aid). Здається, ми звернулися в останню. Консультація педіатра коштувала 100$. Дитину оглянули, послухали стетоскопом легені, а також взяли мазок із горла — за його результатами лікар приймає рішення про припис антибіотиків — якщо мікрофлора з горла ясно показує наявність бактеріальної інфекції. Через 5 хвилин був результат бактерій не виявлено. Тож лікар порекомендував пити багато рідини і чекати, поки закінчиться діарея, кашель та нежить. Ось так ми почули те, що й самі знали, заплативши 100$ і не отримавши жодних рекомендацій щодо ліків. 

Взагалі, хочу підкреслити, що американці лікуються зовсім не так, як звикли лікуватися ми. Тут не чули про ліки від діареї (треба просто багато пити, щоб уникнути зневоднення), не розуміють, що таке серцеві краплі або токсино-обсорбуючі засоби, наприклад, смекта або активоване вугілля. Вже пізніше, маючи медичну страховку, я намагалася спитати про подібні ліки у педіатрів, вони морщили обличчя і хитали головами. Навчені по-американськи, вони не розуміли, про що це я. Висновок — мені було надзвичайно важко сприймати їхній підхід до лікування, а їм було дивно бачити пацієнта, який звик до самолікування і тому більш-менш розуміє примітивні схеми медикаментозного втручання при тому чи іншому стані здоров‘я, ще й ставить надто багато, як для пацієнта, питань.

Отже, повернімося до однієї з найголовніших пластикових карток у гаманці кожного жителя Сполучених Штатів: картки медичного страхування. Всі вони доволі однотипні: вгорі назва страхової компанії, під нею — імена застрахованих людей. Якщо медична страховка надається роботодавцем своєму співробітнику, то він має повне право вписати в неї членів своєї сім'ї — чоловіка або жінку, дітей.

Не кожен американський роботодавець пропонує своїм працівникам медичну страховку, тому знайти робоче місце з "бенефітами" (різноманітними бонусами та заохоченнями) — вважається за щастя. Внизу картки суми виплат або "copay" — це ті фіксовані суми грошей із загального рахунку за медичну послугу, які виплачує безпосередньо пацієнт. Сума залежить від типу медичного фахівця та способу звернення до медзакладу. Наприклад, моя страховка пропонує мені сплачувати наступні суми із власної кишені: 25$ за візит до сімейного лікаря або терапевта (базовий медичний спеціаліст на випадок, коли у вас ГРІ або гайморит); 35$ за похід до лікаря вузької спеціалізації (отоларинголога, гінеколога, проктолога і т.д. — ці клятвенники Гіппократу заслуговують окремого параграфу моїх медичних спостережень); 50$ за візит до клініки без попереднього запису та 100$ за звернення до клініки за невідкладною допомогою. Ще раз підкреслю — це ціни, дійсні за наявності у вас страховки, без неї медичні послуги коштуватимуть в рази дорожче. 

Почну з першої ланки медичних фахівців — першочергових або "primary care doctors". Ці лікарі важливі, насамперед, тим, що вони зможуть видати вам направлення до вузького спеціаліста в разі, якщо їх знань не вистачатиме для вашого лікування. Зараз направлення потихеньку втрачають свою необхідність, пацієнт може і сам записатися на прийом до вузького спеціаліста, якщо вважатиме це за потрібне. Однак ці умови варіюються в залежності від політики страхової компанії. Якщо вам пощастить, такий лікар стане воістину сімейним цілителем для вашої родини, приймаючи покоління за поколінням. Якщо вам не пощастить (як от мені), то ви змушені будете шукати собі ще, і ще, і ще сімейного лікаря, який би вмів коректно приписати антибіотики та ефективно вилікувати вас у разі хвороби. Вибір первинного лікаря в США — лотерея. Хай всім щастить!

Мої улюблені американські лікарі — це вузькі спеціалісти. Іноді вони настільки "вузькі", що ми, нові іммігранти, жартома називаємо їх "лікарями лівого вуха або лікарями правої ноги". Справа в тім, що медична сфера в Америці — величезний бізнес, а відтак і величезний ринок трудових ресурсів. Для створення якомога більшої кількості робочих місць йде спрямована підготовка медичного персоналу з надвузькою спеціалізацією. Візьмемо для прикладу медсестер. Те, що в Україні виконує одна медсестра, в США будуть виконувати, щонайменше, чотири — одна винятково мірятиме тиск і температуру, інша зуміє взяти кров на аналіз, наступна зробить щеплення або укол, ще одна прийде поставити крапельницю. Тому й не дивно, що вузькі спеціалісти — не надто хороші діагности. До речі, я тільки тепер розумію популярність такого медичного серіалу як "Доктор Хаус": головний герой — геніальний діагностик, один на трильйон. В реальному житті діагностика — слабка ланка американської медицини. 

Щоб не бути голослівною, наведу приклад свого нещодавнього візиту до отоларинголога — лікаря, що відповідає за вуха, горла та носи. У передпокої — рій хворих. Час очікування, поки медсестра покличе тебе міряти тиск і температуру, не менше 20 хвилин від наперед зарезервованого часу. Питати її про щось медицинське не варто — вона вміє лише міряти тиск — всі питання до лікаря. Я залишаюсь наодинці з собою, чекаю на зірку медичного Олімпу під назвою Отололаринголог. Ще через хвилин 15 він з'являється і, не вітаючись, питає — на що я скаржусь. Я починаю розповідати свою історію хвороби, він нечемно перебиває і просить говорити лише про те, що в мене болить в цю дану хвилину. Я знічуюсь, відповідаю. Далі стандартний огляд трьох частин тіла, які, сподіваюся, старанно вивчав лікар у медичній школі, і — тиша.

Не знаю чому, однак американські лікарі не поспішають ділитися з пацієнтами своїми медичними спостереженнями щодо їх стану. Потім мені призначають слуховий тест. Звичайно його мені робить вже інша медсестра. Нарешті, третя працівниця медицини у "скрабзах" (від англ. "scrubs" — медична уніформа) заводить мене до третього за рахунком кабінету і просить чекати на лікаря. Після 15 хвилин нервового очікування я, нарешті, знову бачу вухогорлоноса. Він радісно розповідає, що у мене, виявляється, чудовий слух. Мене це не надто радує — я прийшла з проблемою болю у вусі й хочу, щоб він поставив діагноз і приписав потрібні ліки. Фраза, яку він промовляє далі, мене шокує: "Я не знаю, чому у тебе болить вухо. Мені тебе знову направити до твого терапевта?" Я відмовляюсь.

Потім він починає припускати, що може бути не в порядку зі мною і до яких вузьких спеціалістів мені варто ще звернутися, на його вузькоспеціалізовану думку. Можливо, інші лікарі зрозуміють, в чому справа й, можливо, зможуть вірно поставити діагноз. У мене немає слів. А лікар тим часом вже запрошує наступного пацієнта — здається, ми всі для нього лише зелені банкноти, а не люди, у яких щось болить, яким потрібна допомога, деяким — одне-два добрих слова. Для справедливості, варто визнати, що таки є й професіонали своєї вузької медичної галузі, але їх менше і запис до них на прийом розписаний на декілька тижнів, а то й місяців наперед. 

Ще однією серйозною проблемою американської медицини є важкість запису на прийом до лікаря. Навіть якщо ви не новий пацієнт, навіть якщо у дитини нестерпно болить зуб — ніхто не гарантує вам потрапляння до медичного гуру найближчим часом. 

Моїй доньці запропонували пити болепозбавляючі засоби протягом 3-х тижднів, перш ніж у стоматолога знайдеться годинка вільного часу, щоб запломбувати злощасний зуб. Його нам запропонували просто видалити замість лікування (це набагато швидше), та ще й тільки тому, що я відмовилась покидати стоматологічний кабінет, допоки моїй доньці не нададуть хоч яку-небудь допомогу і не позбавлять від болю.

На фоні багатьох мінусів американської медичної системи, є й беззаперечні плюси. По-перше: медичне обладнання набагато потужніше, сучасніше і доступніше в порівнянні з українським, технології у тій же стоматології набагато прогресивніші за ті, що пропонуються пацієнту в Україні. По-друге: кажуть, що хірургія тут на найвищому рівні, як і репродуктивна медицина. 

Особисто мені найважче звикнути до відстороненого ставлення лікаря до пацієнта — не чекайте, що педіатр порадить вам як краще купати новонародженого або в які розвиваючі ігри грати з дитиною в певному віці. Дуже відчувається нестача душевної теплоти лікаря, в той час, як його байдужість до вас, щойно ви вийдете за двері кабінету — очевидна. 

Ще раз повторю, що медицина в США— це, насамперед, прибутковий бізнес, тому тут так багато людей поважного віку, що активно займаються спортом. Вони не надто довірять лікарям, сподіваючись на ресурси власного організму більше, ніж на візит до лікаря. І їх легко зрозуміти. Як то кажуть: "If you need a helping hand, the best place to look is at the end of your sleeve" (в довільному перекладі — "Допоможи собі сам!").