Вступ до ...
Ми пишемо букви.
Буквами пишемо почуття, відчуття, емоції.
Словами люди ллють радість, сум, біль, лють – буває що й все в один момент.
У слова "вдягають" щастя та кохання.
Словами люди шрамують душі один одного, а потім словами ж і лікують.
Поміж букв ми теж робимо невидимі записи із самої своєї середини.
Неживі букви і слова терплять нас таких справжніх, таких відкрито-натуральних, таких, яких можуть не стерпіти наші живі близькі/кохані/рідні люди.
Слова можуть пахнути нами. Слова можуть навіть мати смак. Смак відразливий чи такий, що не відірватися, бо ж неймовірна смакота.
Словами ми насичуємо оточуючих собою. Нашими словами люди можуть дихати.
Ми вчимося правильно писати слова на папері, та не вчимося правильно "писати" ними в оточуючих нас людях.
Слова можуть приємно западати в душу, а можуть боляче падати туди камінцями.
"Слово не горобець.." - майже кожен знає це з дитинства. Та з дитинства кожен з нас скільки напускав тих "не горобців", але іноді коршунів.
"Спочатку думай, а потім говори". Та безліч безлічі разів сказане обдумувалось лише після. Після, коли думати вже часто запізно, а сказати навпаки - такого не буває.
Словами ми можемо змінювати людей, коригувати їхні дії та події.
Отож, головне не слово, а дія. Головне не говорити, а робити / діяти.
Але спочатку було слово :-)
Спочатку люди бачать не вас - вони бачать слова, у які ви "одягнені".
І увагу звертають більше на ваш словесний одяг, аніж на одяг-одяг.
Фраза "зустрічають за одягом" частково лише вірна. Тому що навіть дуже правильно підібраний одяг може перекреслити не правильно підібране слово. І тоді запам'ятають не вас, а ось те ваше слово.
Ваш одяг зі слів - це те, чим ви часто пишете ваше життя, робите дописи у житті оточуючих вас людей.
"Давайте" - слово-заклик. Так часто зараз нам кажуть давайте. Кажуть політики, громадські діячі, наші роботодавці. Закликають щось робити, закликають у щось вірити/не вірити.
Закликають..закликають..закликають... І це слово часто є закликом просто до алергії на ці заклики.
Але все таки - а давайте... Давайте почнемо з того, що є початком - зі свого слова.
Не кидати слова, не жбурляти, не думати, що сказане можна потім ще раз сказати по-іншому.
А давайте обережно ними писати - на папері, у душах людей, писати полотно свого життя. Це так банально, але все-таки давайте.
Давайте писати добрі картинки як не усім, хто навколо нас, то хоча б тим нашим най-най.
Давайте писати собі одяг - яскравий, добрий, душевний. Цього так мало навколо. Давайте хоча б себе в те одягнемо. А тоді можна і до закликів тих, про які йшлося вище, приступити.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
