ЛікНеп 101. Пожежна каска: виникнення та розвиток

Важливою частиною спорядження пожежників є захисний головний убір - пожежна каска. Не одне життя врятувала вона людям. Пожежні каски минулого й сьогодення - це зразки різноманітних форм, повністю або частково виконані з блискучого матеріалу, щоби розрізняти вогнеборців у диму й темряві. Вони захищають голову від конструкцій, що падають з висоти.

У світі існує кілька музеїв (Нью-Йорк, Базель), де колекціонують винятково пожежні каски. Аби відповісти на запитання, хто, де й коли вперше почав використовувати їх для захисту від вогню, зазирнемо в історичне минуле таких засобів.

Пожежна каска

"Каска - військовий металевий або шкіряний головний убір із двома козирками (спереду й ззаду); забезпечується султаном (хвостом із пір'я або кінського волосся" - це витяг із "Словника іноземних слів" Павленкова Ф., опублікованого 1907 року. А "Енциклопедія моди та одягу" дає таке пояснення: "Каска - Casque (фр.) та Casso (ісп.) - очіпок, шолом, головний убір встановленого зразка у вигляді шолома, зазвичай металевий у військових, пожежників, шахтарів та ін."

Теза військового походження пожежних касок не потребує доказів, бо військові формування здавна залучали до гасіння пожеж, залучають їх і нині. Звісно, звідти походять і всі атрибутивні запозичення, які формувалися довгі роки. З часом захисні шоломи стали відрізнятися між собою за призначенням, зовнішніми функціональними формами й матеріалами, та, врешті-решт, протягом XX століття виділилися в чіткі групи: військові, поліцейські, пожежні, промислові й спортивні.

Перші згадки про організовані методи боротьби з пожежами сягають у сиву давнину. Серед найвідоміших - настінне зображення ассірійських солдатів, які борються з вогнем підчас військових дій і китайські документи 564 року до Різдва Xристового, що розповідають про порядок виконання вояками вправ із гасіння пожеж. Тобто, крім основної служби, військовим доводилося організовано гасити пожежі, а виконували вони цю роботу в обладунках, у тому числі й для захисту голови. Рядовий і керівний склад пожежників Стародавнього Риму використовував каски-шоломи легіонерів "італійського типу" (фото 1).
 

Тож не дивно, що каски сучасних рятувальників багатьох країн дуже подібні до військових шоломів.

У часи Середньовіччя в європейських державах професійної пожежної охорони не було, але почали розвиватися "добровільні команди гасителів вогню". На деяких малюнках і гравюрах ми бачимо, що й добровільні команди в Німеччині носили невеличкі шкіряні каски, а в Австрії - капелюхи з відвислими полями з повсті або фетру. Усередині XVIII століття такі головні убори зображували на гербах страхових товариств Лондона, Відня й Копенгагена.

Париж охороняла створена в 1716 році професійна пожежна команда, згодом зведена в пожежно-саперний полк, який Наполеон зарахував до армії. Вперше пожежні каски з'явилися у французів у середині 1750-х. Виготовляли їх із полотна або шкіри, вони мали широкі латунні козирки з виштампуваною назвою міста - місця розквартирування пожежної команди. 1786 року пожежники, що обслуговували ручні насоси, носили латунні головні убори з високими гребенями (фото 2).
 

Починаючи з 1820-х, пожежні каски французького зразка почали застосовувати в країнах Європи - Англії, Швеції, Голландії, Люксембурзі та ін. Спереду на них зображували міський герб у обрамленні пожежних інструментів, підборідний ремінь покривали латунною лускою, бічні сторони гребеня часто прикрашали чудовим карбуванням, а на англійських касках - навіть рельєфними фігурками грифонів. Все це свідчить про те, що цьому атрибуту намагалися надати естетичного вигляду.

У Берлінській пожежній команді, створеній в 1851 році, всі чини повинні були носити каски, хоча єдиного зразка там не було до кінця 1940-х. Вогнеборці південно-німецьких земель мали на озброєнні латунні каски, виготовлені "на паризький манер". У Баварії, Прусії й землях Північної Німеччини міцно трималися за традиції (захисні шоломи зі шкіри застосовували в цих місцях ще за часів Середньовіччя), і металеві каски тут так і не прижилися. Після утворення в 1871 році єдиної Німецької держави, пожежники почали носити шкіряні каски прусського зразка. Вони нагадували головний убір кайзерівської піхоти, тільки шип замінив маленький металевий гребінь, схожий на орла з розпростертими крилами - емблема команди. Іноді емблеми доповнювали девізами.

Каски пожежників інших столиць Європи на початку XX сторіччя були досить різноманітними. Проте перевагу надавали мідним із високим і низьким гребенями. Перші були популярні в Англії, другі - в Австрії, Італії тощо.

По завершенні наполеонівських війн у пожежних командах царської Росії почали поступово запроваджувати каски французького типу. Проте практично до середини XIX століття російські вогнеборці носили поліцейські головні убори. В 1850 році за наказом Санкт-Петербурзького поліцмейстера для брандмайора міської пожежної команди Людвіга Эртеля виготовили мідну каску нового зразка з державним гербом спереду - двоголовим орлом. Згодом мідні каски стали надсилати щорічно до кожної частини, по 72 на рік, у тому числі й для брандмейстерів. Єдиною їхньою прикрасою служив герб міста: у Петербурзі - схрещені морський і річковий якорі й скіпетр під короною; у Києві - Архангел Михаїл під короною; у Харкові - ріг достатку під короною і т.ін. Пожежники завжди тримали їх начищеними до сліпучого блиску.

У 1855-1856 роках ввели нову форму одягу для пожежників. Головним убором для вогнеборців була бронзова каска з лускою. Попереду її прикрашав міський герб. Для губернських міст каски виготовляли з міді (фото 3).
 

З часом головні убори брандмайорів та брандмейстерів змінювалися, їх почали виготовляти із сріблястим покриттям (фото 4), крім робочих, почали випускати парадні, з високохудожнім оформленням.
 

Матеріал та форма пожежних касок

Зовнішній вигляд касок і матеріал для їх виготовлення вибирали за принципом використання окремих частин за функціональними ознаками. Завдяки куполоподібній формі каски не зминалися під час удару. Предмет, що падає, ковзав по гребеню каски, відводячи силу удару від її корпуса. Кріпився гребінь на заклепках або гвинтах. Гребені мали різні форму та розміри, здебільшого функціонального характеру, але не бракувало й декору, особливо на шоломах керівників, зокрема вищого рангу. Передній та задній розлогий козирки оберігали від травм голову, шию, не давали воді потрапляти за комір. Виготовляли перші головні убори для вогнеборців зі шкіри, міді, латуні, жерсті, фетру або повсті. Останні не мали популярності.

Виготовляли й поставляли пожежні каски спеціалізовані майстерні або пожежні депо. У пожежних командах на українських землях їх почали застосовувати тільки в XIX столітті. Це були зразки з низьким або високим гребенем. Останні мали назву міських. Каски з низьким гребенем були дешевшими й зручнішими для роботи в низьких приміщеннях, на горищах тощо.

Неодмінними атрибутами пожежної каски були надійний амортизатор у вигляді шкіряної або лляної тулейки із шнурівкою для регулювання та повстяні підшоломники, які допомагали підігнати шолом під антропологічні особливості людини. Регульований шкіряний ремінець фіксував його під підборіддям, запобігаючи спаданню. Інколи для утеплення всередині каску викладали повстю, сукном, корком.

Каски штампували з волячої шкури, лакуючи поверхню. До них пришивали передній і задній козирки, зверху кріпили гребінь, спереду - герб. Через дешевизну і малу масу шкіряні каски набули поширення в пожежних командах багатьох країн, проте дуже часто зустрічалися й на Галичині (фото 5).
 

Власне, у цьому регіоні на початку XX століття, крім шкіряних, почали досить широко застосовувати металеві (залізо, алюміній) каски. Вони надходили з Австрії, Німеччини, Чехословаччини, Польщі та інших країн.

Гасла і кокарди пожежних касок

З часом пожежна каска слугувала не лише для захисту, а й стала символом пожежної охорони. Як атрибут професійної доблесті, емблему з пожежною каскою почали використовувати для ідентифікації працівників пожежної справи, вміщуючи її на кокардах, нагородних знаках, ґудзиках тощо. З появою добровільних протипожежних формувань асортимент касок збільшився в рази, а оформляли їх на будь-який смак. Популяризували кокарди та гасла на касках такі творці пожежного добровільництва, як граф Шереметьев і князь Львов. Після створення 1893 року Російського пожежного товариства, емблему почали зображувати на пожежних касках, запозичивши девіз німецьких добровольців: "Богу хвала - ближнему защита" (фото 6).
 

На початку радянського періоду в пожежних командах касок катастрофічно не вистачало. Тільки в Україні 1921 року було потрібно 5600 головних уборів для вогнеборців. Отож керівництво пожежної охорони країни звернулося до військового відомства з проханням про видачу касок для пожежників. Прохання частково задовольнили, видавши зі складів 5 тисяч головних уборів військового зразка.

Водночас пожежні каски, що випускали в Російській імперії та закуповували за кордоном, мали різні форму і види, проте вони не задовольняли пожежну службу - тоді прагнули до уніфікації одягу. Крім того, зовні ефектні пожежні каски не завжди відповідали умовам безпеки. Зібрані на олив'яному припою, вони були недовговічні, часто ламалися, м'ялися, хоча деякі мали дротяні каркаси, скажімо, як каска Лунда. Отож постало питання про створення нової моделі.

Рішення про нову пожежну каску розглянули і ухвалили на І Всеросійській пожежній конференції, що відбулася в Москві у березні 1923 року. За основу взяли французький зразок із урізаним гребенем і круговим козирком. Попереду кріпився герб із пожежною атрибутикою та гаслом "Всегда готов". Для керівників пожежних команд каски хромували (фото 7), рядові носили латунні природного кольору. За спеціальним замовленням їх комплектували ремінцем у вигляді прикраси з набірними лусковими накладками. Виготовляли на заводі протипожежного устаткування Державного тресту петроградських заводів масового виробництва "Тремасс". Передбачено було три розміри із внутрішньою окружністю 560, 580 і 600 мм. Важив такий головний убір 880 г.
 

Через прагнення до заміни кольорових металів чорними, характерне для початку 1930-х років, випуск таких касок скоротився, їх замінили стандартними, із заліза (фото 8), які за зовнішнім виглядом практично не відрізнялися від латунних, і виготовляли їх із металу завтовшки 0,5 мм. З'єднували половинки гребеня та кріпили передній і задній козирки за допомогою точкового зварювання.
 

Верхню поверхню пожежної каски покривали вогнетривким чорним лаком. Виробляли їх трьох розмірів, за стандартом від 1936 року. З початком Великої Вітчизняної війни випуск пожежних касок припинили. Тому практично аж до початку 1960-х років працівники пожежної охорони і добровільних пожежних дружин змушені були використовувати каски військового зразка.

Останній різновид залізної пожежної каски розробив Центральний науково-дослідний інститут протипожежної оборони на замовлення Головного управління пожежної охорони МВС СРСР. Її представили на випробування 1955 року. Починаючи від 1961 року, пожежні каски за індексом "Тип М-103-61" після доробок почали масово виробляти у Можайській виправно-трудовій колонії Московської області. Їх виготовляли за методом штампування з використанням зварювання, хоча спочатку частини кріпили на штифтах та заклепках (фото 9).
 

Ера радянських металевих пожежних касок закінчилася 1973 року, коли замість них у структури пожежної охорони почав надходити новий зразок, пластмасовий. Проте ще наприкінці 1960-х з'явився перший радянський шолом, виготовлений за кресленнями ВНДІПО МВС СРСР із полікарбонату марки "Л", що мав прозоре забрало, шкіряний підборідний ремінець та пелерину. Новий виріб упевнено почав витісняти традиційний металевий.

Що ж стосується ще одного боку пожежних шоломів - як предмета колекційного інтересу, то у нашій країні є приватні унікальні зібрання з усього світу. До слова, на виставці "Пожежна безпека-2012", яка відбулася в Києві, на стенді одного з експонентів були дві вітрини з приватною колекцією пожежних шоломів різних країн світу, які виконували роль таких собі шоу-стоперів (фото 10).
 

Рідкісний відвідувач залишав поза увагою ці вітрини. Виставлено було цікаві екземпляри з різного матеріалу - від цупкої тканини, брезенту, шкіри до різноманітних металевих. Із різних країн світу - Японії Європи, США, Бразилії та інших, але всі вони тяжіли до класичної форми. Різноманітні елементи оздоблення гербів, гасла плюмажі тощо на яскравому блискучому тлі поверхні шоломів створюють парадний шик та навертають на повагу до тяжкої та ризикованої професії. За неписаною традицією, бойові пожежні шоломи завжди займають почесні місця в експозиціях пожежно-технічних виставок обласних і районних підрозділів служби порятунку.

Сучасні пожежні каски

Нині захисні пожежні каски виготовляють лише із синтетичних матеріалів із захисними забралами, що мають високу стійкість до пошкодження (фото 11). Пожежна каска "ПІРЕНА" захищає голову від підвищених температур і відкритого полум'я, розчинів, води, пари, статичного динамічного навантаження. Виготовлена зі спеціального полегшеного пластика, має підвищену міцність і малу масу (до 1,1 кг). Захисне скло забирається всередину каски. Конструкція дає змогу встановлювати додаткове оснащення.
 

Майбутнє пожежних касок

Серед найновіших досягнень у царині індивідуального захисту пожежників є концептуальна розробка пожежного шолома майбутнього C-THRU Smoke Diving Helmet дизайнера Omer Haciomeroglu. Він оснащений унікальною електронно-візуальною технологією контурного висвічування, яка допомагає бачити об'єкти, котрі зазвичай не візуалізуються в темряві та диму. Система ефективно допомагає в пошуку та порятунку непритомних людей, а також знижує ризики для самого рятувальника. Вбудована в шолом, вона повністю вивільнює руки та замінює звичайну рацію. Інтелектуальні засоби шумоглушіння також виділяють та підсилюють крики потерпілих, знижуючи фоновий шум від об'єктів, що палають. Щоправда, не повідомляється про вартість захисного пожежного гаджету, але будь-який пристрій задля безпеки завжди дешевший за людське життя!

З сайту: www.firepeople.info