"Історія моєї дурості": поради поліглота Като Ломб, як вивчити будь-яку мову

3 січня 2017
Annie
Угорська перекладачка і письменниця Като Ломб знала 16 мов, майже всі вивчила самостійно і постійно знайомилася з новими - наприклад, за іврит взялася вже у віці 80 років. При цьому вона була впевнена, що не можна ділити людей на тих, кому нові мови даються легше, і тих, кому це надто важко. Тож пропонуємо вам уривок з її книги "Як я вивчаю мови. Нотатки поліглота", де на прикладі неіснуючої азільскої мови вона ділиться своїм універсальним методом: з чого почати, як не покинути цю справу, не померти від нудьги в процесі та чого не можна робити в жодному разі.
 
aidami.ru

"Як я вивчаю мови. Нотатки поліглота"

Припустимо, я хочу вивчити азільску мову. Такої мови, звичайно, не існує. Вигадала я її щойно, щоб узагальнити і підкреслити єдність мого підходу.
 
Для початку я вдаюся до пошуків достатньо товстого азільского словника. Я ніколи не купую маленьких словників: досвід - не лише мій! - показує, що вони швидко стають непотрібними, все одно доводиться шукати великий збірник. Якщо не можу знайти азільско-угорського словника, то намагаюся роздобути азільско-англійський, азільско-російський і т. п.
Спочатку використовую цей словник як підручник. Вивчаю за ним правила читання. У кожній мові (а отже, і в кожному словнику) є досить велика кількість міжнародних слів. І чим більше словник, тим їх більше. Назви націй, країн, міст (здебільшого менших, назви яких не спотворені так званою традицією, тобто частим вживанням), а також "надмовна" термінологія науки розкривають переді мною всі відносини між буквою і звуком в азільскій мові. (Пам'ятаю, що в російсько-англійському словнику, придбаному мною в 1941 році, я перш за все відшукала моє ім'я - Катерина.)
 
Слова не вчу, тільки розглядаю їх: рахую букви і звуки, вимірюю їхню довжину, наче працюю над кросвордом. Поки я розбираюся з правилами читання, словник відкриває мені й інші "секрети" мови: починаю помічати, за допомогою яких засобів утворюються від одного кореня різні частини мови, як дієслово стає іменником, іменник - прикметником, прикметник - прислівником і т. д.
 
Це тільки проба на мову, на смак, на дотик. Перше зближення з мовою, щоби потім подружитися.

Разом зі словником або відразу після нього купую підручник і художню літературу азільскою мовою. Оскільки я Середній Учень, тобто повинна навчати сама себе, купую підручники з ключем, такі, в яких міститься правильне рішення завдань. Прочитую один за іншим уроки і виконую всі вправи. Пишу "просторо", щоб залишилося місце для виправлень. Дивлюся в "ключ" і правильне записую над моїми невірними варіаціями. Таким чином отримую наочну "історію моєї дурості".
 
Лаю себе за допущені помилки й одразу ж себе пробачаю (це дуже важливо: дивись нижче десяту заповідь!). У зошиті залишаю завжди стільки місця, щоби поруч з неправильними, перекрученими словами і фразами написати п'ять-шість правильних. Це допомагає засвоїти вірні форми.
 
Оскільки опрацювання підручника - заняття досить нудне, розвага, як кажуть, нижче середнього, вже на самому початку беруся за читання азільских п'єс або оповідань. Якщо мені вдалося отримати адаптовані тексти, то читаю їх. Якщо немає, беру будь-який літературний твір. Купую завжди мінімум кілька книг, сподіваючись, що одна з нихвиявиться більш зрозумілою. Занадто сучасну літературу намагаюся не читати, бо інколи не розумію її навіть угорською.
 
Отже, одразу ж беруся за загальнодоступне за викладом і змістом. Шлях від нерозуміння через напіврозуміння до повного розуміння для дорослої людини - хвилюючий, цікавий туристичний маршрут, гідний розвиненості її духу. Прочитавши книгу і прощаючись з нею, хвалю себе за витримку і наполегливість.
 
При першому прочитанні виписую тільки ті слова, які зрозуміла, тобто ті, значення яких я змогла зрозуміти з контексту. Звичайно, не в ізольованому вигляді, а створюючи для кожного свій невеликий контекст. Тільки коли читаю книгу вдруге, а то й втретє, виписую всі інші незнайомі слова. Втім, ні, не всі, а тільки ті, які схожі на мене, мою особистість, якими я користуюся в своїй рідній угорській мові або які я добре розумію (адже не всіма ж словами ми зазвичай користуємося і не всі добре розуміємо). І до всіх слів, які я виписую, обов'язково додаю "кущ", "сім'ю" (матеріал для "куща" можна знайти в самій книзі або словнику).
 
Говорити іноземною мовою - це питання звички. В тому сенсі, що розумна людина досягає лише тієї висоти, яку дозволяє її зростання або межа її знань
 
Однак все це ще не вчить найважливішого з уже багаторазово згаданих чотирьох мовних навичок - "розуміння усного мовлення". Попрацювавши і старанно переписавши підручник, я все ще не отримала достатнього правильного уявлення про вимову. Тому ще на самому початку знайомства з азільскою мовою одну-дві години я присвячую "картографуванню ефіру". Дізнаюся, коли і на яких хвилях я можу слухати по радіо передачі азільською мовою.

Припустимо, Будапештське радіо дає свої передачі в ефір сімома мовами, Московське - більш ніж 70-ма, Празьке - 17-ма; можна легко знайти радіостанції сусідніх держав або тих, котрі знаходяться найближче. Тож в цьому наборі азільська мова трапиться обов'язково. В останніх новинах містяться, як відомо, найважливіші події дня. Хоча вони і підбираються з урахуванням інтересів жителів відповідної країни, загалом, вони все ж мало відрізняються від передачі останніх новин іншими мовами. Тому для навчання і самоконтролю розуміння я завжди прослуховую в той же день останні новини угорською або будь-якою іншою мовою, котру розумію.

Таким чином, я отримую щось на зразок ключа або навіть словника. Якщо під час прослуховування азільськомовного повідомлення я чую незнайоме слово (спочатку, як правило, дуже багато незнайомих слів, тож записую ті, які встигаю, і по можливості без шкоди для уваги до мови), то записую його в зошиті й після передачі знаходжу в словнику. Негайно. Тому що в пам'яті зберігається ще контекст цього слова.

Контекст же допомагає і в тому випадку, якщо слово почуте неправильно (що трапляється досить часто). І якщо після всього цього його відшукати в словнику вдалося, то відчуття задоволення з лишком винагороджує за працю.
Потім - не відразу, а через один-два дні - лексику, отриману з ефіру, записую в чистовий словник. Цю розстановку в часі рекомендую тому, що таким чином я змушую себе повторити початкові знання, які вже почали вислизати з пам'яті.

Раз в тиждень записую передачу на магнітофон і запис зберігаю до тих пір, поки не прокручу його кілька разів і не вичавлю з нього все можливе на даний момент. Зазвичай насамперед зосереджую увагу на вимові. І часто трапляються слова, які я знаю вже з книг, але які я не впізнала відразу, тому що мала неправильне уявлення про їхній фонетичний образ; таким чином відбувається повторне знайомство.

Прагну, звичайно, розшукати викладача, який може дати мені основи азільскої мови. Пощастить, якщо вдасться знайти професійного педагога. Але якщо немає, шукаю знайомства з носієм мови, з учнем або фахівцем, який приїхав у нашу країну на тривалий період.

Більше люблю навчатися в жінок, ніж у чоловіків. Напевно тому, що з ними розмовляти легше, як і знаходити контакт.

Від свого викладача азільскої мови чекаю, в свою чергу, того, чого не можу отримати ні від книг, ні від радіо:

1) можливість домовитися про повільний темп мови, щоб вловити якомога більше слів;
2) можливість виправлення моєї вимови на основі завдань, які старанно виконую до кожного уроку.

Спочатку я пишу, що прийде в голову, тому що це легше. Часто - окремі словосполучення, в які вводжу слова і граматичні форми, які вже бачила і чула. Виправлення дозволяють мені перевірити, чи правильно я зрозуміла значення слів, їхню роль в реченні. І потім починаю перекладати. Заздалегідь даний текст так чи інакше примушує до того, щоб користуватися вже не відомими словами і формами, а менш визначеними, до яких мене змушує жорстка, невблаганна атмосфера перекладу. На противагу багатьом професійним викладачам мови, я поділяю думку Іштвана Понго, який в перекладі - точніше, в перекладі іноземними мовами - бачить найкраще і найефективніше знаряддя закріплення знань.

Невиправлена помилка небезпечна! Повторюючи неправильні форми, ми запам'ятовуємо їх, і позбутися їх потім дуже важко. Письмовий переклад, як ентомолог комах, наколює наші помилки на шпильку, кладе їх під мікроскоп. А почуте, як то кажуть, в одне вухо влітає, а в інше вилітає.

Багато років водила я по Будапешту китайські делегації, і в програмі огляду міста завжди була площа Героїв. Принаймні вже всоте я розповідала, що в центрі площі є притиснуті один до одного вінки, котрі позначають могилу Невідомого солдата. Це поєднання я перекладала буквально слово в слово. І ніхто ніколи мене не виправив: гості, звичайно, не зобов'язані вчити. Через кілька років, коли я отримала з Пекіна стилістичну правку мого перекладу туристичного буклета, з'ясувалося, що китайською кажуть: могила Безіменного героя.

Кілька років тому я працювала в Англії з дуже приємним, освіченим колегою-перекладачем. Тільки-но ми познайомилися, як я відразу ж попросила його виправити мої помилки. А через три тижні, при прощанні, я дорікала йому в тому, що він не виправив жодної. Невже я жодної не зробила? "О, як же, ще й скільки! - Відповів він на моє запитання. - Тільки, знаєте, ми, англійці, настільки звикли до помилок іноземців, що в нас утворився автоматичний механізм їхнього виправлення. І поки сказане дійде до свідомості, воно має вже правильну форму".
Інший випадок був досить кумедним і повною протилежністю попередньому. Один з провідних політиків дружньої сусідньої з Угорщиною держави влаштував вечерю на честь декількох сотень іноземних гостей. Урочистий тост він вимовив, на жаль, рідною мовою, яку я знала не надто добре. Мої невиразні уявлення про дипломатичний протокол підказали мені, що у відповідь я повинна перекласти свою промову саме цією мовою.

Ніколи не забуду добросердого господаря, який під час перекладу раз у раз мене зупиняв, звертав мою увагу на зроблені помилки, виправляв їх і до того ж пояснював, чому треба говорити так, а не інакше! Це було для мене найкращим подарунком. І я теж ніколи не втрачаю можливості повчити тих, хто взявся за вивчення моєї рідної угорської.

Хотіла би підкреслити ще одну перевагу письмового перекладу в порівнянні з усним мовленням. Говорити іноземною мовою - це питання звички, я б навіть сказала, рутини. В тому сенсі, що розумна людина досягає лише до тієї висоти, яку дозволяє її зростання або межа її знань. І нічого поганого в цьому немає. Біда ось тільки, якщо викручуватися і маневрувати лише наявними знаннями, не росте словниковий запас, не збагачується синтаксичний арсенал. Портьє потрібно знати 50-60 речень, але знати їх бездоганно. Середньому Учневі слід знати в сотні разів більше. Один мій французький колега дотепно зауважив: "У бесіді говори що знаєш, а в перекладі вмій те, що потрібно".

Ті, у кого вистачило терпіння прочитати до кінця мої міркування про азільську мову, помітять в них, ймовірно, відсутність двох моментів. У будь-якому більш-менш пристойному переліку рекомендацій щодо вивчення іноземної мови йдеться, що, крім усього іншого, необхідно ґрунтовно познайомитися з історією, географією, економікою, культурою, мистецтвом і літературою, скажімо, тієї ж Азіль. Таке знайомство наближує нашу мету: максимально глибоке і широке знайомство з іноземною мовою. І все ж, незважаючи на всю корисність цього методу, пошуком вищезазначених знань часто захоплюються надмірно.
Багато людей помиляються, вважаючи, що перебування в країні автоматично покращить знання мови цієї країни. Той, хто до поїздки нічого не знав, повернеться додому з "пустою головою"

І друге. Рекомендують обов'язково поїхати в Азіль, бо без практики в країні опанувати її мову досконало нібито майже неможливо. Намагатися поїхати, звичайно, треба, але я б не сказала, що перебування в країні - обов'язкова умова для хорошого володіння мовою.

Багато людей помиляються, думаючи, що перебування в країні автоматично дасть знання мови цієї країни. У мовному середовищі до нас, можливо, і приклеїться кілька розмовних фраз, два-три десятка слів, виразів, але не більше. У будь-якому разі, не більше, ніж ми зможемо вивчити вдома за той же час. Ні випадкові бесіди з азільцями, ні порівняльне дослідження магазинних вітрин, ні просте вслухання не відкриють нам шлях до азільскої мови. Але слухання зі словником в руках - так!

Крім того, місцеві газети завжди містять оголошення про те, де і коли відкривається виставка, організовується екскурсія, читається лекція в місцевому відділенні азільского товариства з поширення знань. Потрапляючи за кордон, я намагаюся побувати всюди, де тільки можливо. Особливо хороший засіб для вивчення мови - похід в кіно. Під час одного з моїх візитів до Москви я поставила своєрідний рекорд: за три тижні я побувала в кіно 17 разів. Ідеально було би, звичайно, постійно і тісно спілкуватися з азільцями, котрі мають споріднене або те ж коло інтересів, що й ви. Особливо з тими, хто згоден взяти на себе завдання по виправленню помилок вашої вимови. Тільки в такому випадку закордонна поїздка може принести користь для вивчення мови.

Іншим фактором, що визначає мовну корисність подорожі, є рівень наших знань під час перебування за кордоном. Мінімальну користь поїздка за кордон приносить тим, хто має за досліджувану мову "одиницю" і "п'ятірку". Той, хто до поїздки нічого не знав, повернеться додому з "пустою головою". А тому, хто мову знав дуже добре, помітити поліпшення буде дуже важко. Хороші результати виявляться, мабуть, тільки у "трієчників".

Свій досвід від мандрів просторами іноземних мов я узагальнила в десяти заповідях або рекомендаціях тим, хто по-справжньому, а не жартома, хоче оволодіти іноземною мовою.

I. Займайся мовою щодня. Якщо вже зовсім немає часу, то хоча б десять хвилин. Особливо добре займатися вранці.

II. Якщо бажання вчитися занадто швидко зникає, не форсуй, але й не кидай навчання. Придумай якусь іншу форму: відклади книгу і послухай радіо, залиш вправи з підручника і погортай словник і т. д.

III. Ніколи не завчай нічого окремо, без контексту.

IV. Виписуй позачергово і завчай всі "готові фрази", які можна використовувати в максимальній кількості випадків.

V. Намагайся подумки перекладати все, що тільки можливо: рекламне табло, напис на афіші, уривки випадково почутих розмов. Це завжди відпочинок, навіть для втомленої голови.

VI. Завчати варто тільки те, що виправлено викладачем. Не перечитуй власних невиправлених вправ: при багаторазовому читанні текст запам'ятовується мимоволі з усіма можливими помилками. Якщо займаєшся один, то свідомо вивчай тільки правильне.

VII. Готові фрази, ідіоматичні вирази виписуй і запам'ятовуй в першій особі однини. Наприклад: I am only pulling your leg (Я тебе тільки дражню). Або: Il m'a posе 'un lapin (Він не прийшов на призначену зустріч).

VIII. Іноземна мова - це фортеця, яку потрібно штурмувати з усіх боків одночасно: читанням газет, слуханням радіо, переглядом недубльованих фільмів, відвідуванням лекцій іноземною мовою, опрацюванням підручника, листуванням, зустрічами і розмовами з друзями - носіями мови.

IX. Не бійся говорити, не бійся можливих помилок, а проси, щоб їх виправляли. І головне, не переймайся і не ображайся, якщо тебе дійсно почнуть виправляти.

X. Будь твердо впевнений в тому, що точно досягнеш мети, що у тебе незламна воля і незвичайні здібності до мов.

А якщо ти вже зневірився в існуванні таких - і правильно! - то думай, що ти просто достатньо розумна людина, щоб оволодіти такою дрібницею, як іноземна мова. А якщо матеріал все-таки пручається і настрій псується, лай підручники - і правильно, тому що досконалих підручників немає! - словники - і це вірно, тому що вичерпних словників не існує, - вкінці-кінців, саму мову, тому що всі мови важкі, а найважча - твоя рідна. І справа піде.

(via)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com