Ганна Барвінок

5 травня (23 квітня) 1828 р. на Чернігівщині, на хуторі Мотронівка поблизу Борзни народилася Олександра Михайлівна Білозерська (літературний псевдонім Ганна Барвінок). Її батько Михайло Білозерський з козацьких сотників, закінчив Київську академію, поміщик (мав 6 душ кріпаків), кохався у книжках, обирався повітовим комісаром, предводителем дворянства. Помер, коли Сані було шість рочків.

Мати Параска Григорівна Костенецька (по матері Забіла).

Усі їхні діти стали окрасою України:

Василь – письменник, кирило-мефодієвець;
Микола – дослідник українських літописів;
Люба була коханою та музою Віктора Забіли (вийшла заміж за поміщика Івана Боголюбцева);
Надія – мати письменниці Надії Кибальчич, бабуся Любові Яновської.

Дівчата закінчили пансіонат, знали французьку та німецьку, мати учила дочок хатній економіці. Олександра дуже любила кулінарію, тому отримала прізвисько "господарські здібності". Зрештою, один із найбільших гурманів України – Костомаров любив гриби, що їх готувала Саня Куліш, а Шевченко обожнював мариновану господинею корюшку. З дитинства Саня була навчена ставитися вимогливо до кріпаків. У 14 років освіта її була завершена.

wikipedia.org

15-річна Олександра та її майбутній чоловік (старший від неї на дев'ять років) познайомилися в Мотронівці; Пантелеймон Куліш, уже тоді амбітний письменник, приїхав погостювати на запрошення свого друга, Василя Білозерського, рідного брата Олександри. Упродовж літа він жив у окремій хатині, де написав "Чорну раду". Куліш посватався, але мати не погодилася, зупинили безрідність Панька та його важкий характер. Гоноровий Куліш ридав усю ніч, а вранці поїхав до Петербурга.

Як згадував Василь, сестра, вихована "під уважним наглядом матері", була стриманою з Кулішем. "Він пристрасний і нетерплячий, хотів неодмінно домогтися її освідчення, але не міг, і коли виїжджав від нас для подорожі Київською губернією, просив її прийняти його портрет на згадку, проте вона відмовилась, і він, виїхавши від нас, за ворітьми знищив його й викинув у рівчак". Втім, "сором'язлива" Олександра заявила матері: "Ви не бажаєте, щоб я вийшла заміж за Пантелеймона Олександровича, — я з вашої волі не вийду, але ніхто інший не буде моїм чоловіком".

wikipedia.org

Гордий та самолюбний, Куліш майже рік намагався забути про Олександру і знову з'явився до Білозерських. Відбулася відверта розмова між ним та невблаганною матір'ю дівчини; Олександра, покликана "заявити вирішальне слово", заявила, що кохає Пантелеймона, проте Білозерська-старша заявила, що дочку заміж у жодному разі не віддасть. Кулішів роман на деякий час припинився. Але в 1846 році письменник дістав наукове відрядження за кордон (для вивчення слов'янських мов). Перед від'їздом він побував у Мотронівці; і кохання відродилося з новою силою. Тепер вже Олександрина мати згодилася на шлюб. Після 50 років подружнього існування, у 77 років, Ганна Барвінок писала: "Всем ли так удается в молодости три года обоюдной горячей любви? И теперь еще этот пыл любви не угас, и оттого я так долго живу, что есть горючесть жизни, есть фундамент — воспоминания прошедшего".

wikipedia.org

Весілля молодих відбулося 24 січня 1847 року; "старшим боярином" був сам Тарас Шевченко, який так і сипав жартами, дотепами. Молоді поїхали до Варшави, куди Куліша направила Академія наук. Під час шлюбної подорожі дружина Панька Куліша почала писати оповідання з народного життя.

Завершити медовий місяць судилося на засланні. Три роки молоді провели в Тулі. Подружнє життя не було медом: Санечка стала економкою, нянькою чоловіка: економила кожну копійку, сама ходила на ринок, готувала їжу. Можна було не витрачатися на чоловіка, спрямувати кошти на себе: гардероб, косметику, поїхати за кордон. Олександра ж економила на власному одязі, мусила носити цератовані панчохи. Читати, займатися собою було ніколи. Таке існування змінило фігуру і руки Олександри, чоловікові Саня здавалася немудрою, заземленою, неохайною.

wikipedia.org

Коли у юної Сані народилася мертва дитина, Куліш почав дорікати дружині безплідністю, начебто він мріяв мати багато дітей. Його прискіпливість так доводила, що Олександра серед зими тікала з дому в одній сукні. Зрештою у Сані склався комплекс вини, розвинулася важка психічна хвороба. Куліш вибачався за поведінку дружини, наче вона малограмотна і психічно хвора селючка. Пізніше цим він аргументував і свої стрибки в гречку. А він же був майстром зі стрибків: 38-річний Панько написав дружині листа, що познайомився з 16-річною Манею де Бальмен, донькою графа Сергія де Бальмена, ілюстратора Кулішевої "Орисі". Ця закоханість тривала все літо. Потім була 17-літня Леся Милорадович (її батько поміщик Григорій Милорадович із Калюжинців, мати — француженка зі Швейцарії). Дівчина грала на арфі, мала рідкісне драматичне сопрано, розмовляла українською. Більше двох років Панько зваблював Лесю, розповідаючи нюанси дружині. У січні 1857-го Олександра не витримала: кинула все і поїхала до матері.

Куліш не зважав: він одночасно атакував Марію Вілінську (Марко Вовчок). Невдовзі Куліш написав Милорадович: "Знаєте що? Покиньте мене тепер. Перестаньте до мене писати. Це мені невелике ще буде горе, бо тепер Марко Вовчок коло мене". Розійшлися вони восени 1860-го, за три роки Леся побралася з фон дер Флітом.

А той роковий 1860? Куліш почав бурхливий роман із Параскою Глібовою, дружиною байкаря. Куліш щасливий з нею: на сцені, у поїздках — Чернігів, Ніжин, Київ. Навіть смиренний Леонід Глібов дав Парасці право вибору – з ким бути. Та Куліш запевнив чоловіка в своїй дружбі й переконав, що Параска не варта Куліша.

У травні 1860-го в Полтаві Куліш побачив юну Ганну Рентель, дочку поміщика з Диканьки. У Ганну був закоханий Олександр Кониський (автор "Боже великий, єдиний, нам Україну храни"), але Куліш відбив дівчину. Кониський не зміг цього простити колезі.

Восени Куліш здався: визнавав, що жінка тягне увесь життєвий клопіт за двох, без неї жодна книга його б не була написана. Всі вільні кошти роду Білозерських пішли на Куліша: на видання його творів, на друк журналу "Основа". Перші оповідання Олександри П. Куліш видав у "Основі" і сам придумав псевдонім: А. Нечуй-Вітер. Дружині не сподобалося чоловіче прізвище. Вона обрала вірну долю вічнозеленого барвінку, видала збірочку "З народних уст" за підписом Ганна Барвінок. Борис Грінченко назвав письменницю "поетом жіночої долі".

Куліш помирився з дружиною, поїхав із нею на Кавказ, віддався творчості. 14 лютого 1897 р. П. Куліш помер на хуторі Мотронівка.

wikipedia.org

Вона пережила чоловіка на 13 років, упорядкувала його архів, спогади, листування. Хатинку, у якій Куліш писав "Чорну раду", перенесла до маєтку Кочубеїв. Доглядала його могилу в Мотронівці.

23 червня (6 липня) 1911 р. упокоїлася в рідній Мотронівці.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Розбиті за маскою: фотограф з України показала згубу від домашнього насильства
Українка Дарина Барикіна, яка зараз проживає у Флориді, намагається візуально показати суть сучасного суспільства. Теми, які проявляються через картинки, є тими, які відображають часто приховані, але руйнівні наслідки сучасного життя. Не мовчіть і не давайте себе образити.
Читати більше