Facebook no more

21 травня 2015
Maria Ivanus
Скажу вам  відверто, що жодного прозріння чи паніки в мене не було після того, як нарешті зі всіх соц мереж, де у мене був активний профіль, залишилась, покищо невинна, Інстаграма. Жодних "Як же ж далі, Господи?"  або "Як мені тепер зв'язатись з світом" в голові не проскочило. Дихання в нормі, пульс - як в доброго молодця. Живемо! (Я сильна, я зможу без "нього").

Через годину-другу  друзі (реальні друзі, ті, які мають мій номер телефону і не почуваються дивно, коли спілкування переходить на рівень текстових повідомлень) почали турбуватись, що зі мною трапилось. "Тебе забанили?? Дописалась?!" "Де ти??" "Що з ФБ?"

Відповідей  поки нема. Точніше - нема короткої версії. Крім слова "Дістало". 

У мене не було агресивної форми залежності від соц. мереж ("Ха! Ти сама хоч в це віриш? Звучиш як і кожен залежний від алкоголю чи наркотичних речовин невдаха"-  шаленів голос в голові, так часто озвучений коханим чоловіком). Ну добре. МОЖЕ в мене і була деяка залежність від ФБ, але так як в минулому я без проблем видалялась з Контактів і Одн-ів, то про що тут хвилюватись?. "Я можу покинути це коли завгодно, хоч зараз!" - ще одна мантра запозичена з інших класичних залежностей, яку я часто застосовувала як основний аргумент в суперечках.
  
Це все  зрозуміло, але що стало останньою краплею, переломним моментом, після чого "висмикнути дріт" і відключити себе від "апарату" вже не здавалось чимось на кшталт самогубства, а радше способом повернутись до життя? 

Причин дуже багато. І я в жодному разі не намагатимусь переконати вас в тому, яке зло затаїлось в соціальних мережах. Вирішувати вам, я лише поділюсь власними спостереженнями і міркуваннями.

Навіть якщо не говорити про проблему вдаваної дружби в соціалних мережах і про час, який ми виділяємо на отримання і перетравлення всієї інформації, якою нас годує "соціалка" (про це вже написано багато), залишається декілька інших, новіших і цікавіших явищ, які з'явились зовсім недавно і характерні для виключно українського і російського онлайн простору.

"Велике переселення" українських користувачів з Вконтакті на Фейсбук мені уявляється екранізацією біблійної історії про виведення єврейського народу з єгипетської неволі. Море розступилось і люди кинулись на пошуки "землі", де можна вільно вправлятись в своїх правах на власну думку; протистояти агресору (бодай словесно) і розказати цілому світові свою історію блукань.

Сорок років блукань почались успішно. Однак замість одного Мойсея в українців їх виявилось щонайменше з десяток (з нами таке можливо, ви ж не здивовані?). І кожен провідник має свою версію "землі обітованної", і кожен з них пропонує манну за власним рецептом. Золоте теля також з'являється, так і вабить ревних користувачів зійти з праведного шляху. Але з дня на день обіцяли 10 Заповідей (справжніх! і тільки з перевіреного і офіційно підтвердженого джерела!), тому держіться брати і сестри, скоро ми заживемо!  
 
Мої американські, болгарські і мексиканскі друзі заходять в ФБ для того, щоби переконатись, що планета на місці, розклад спортивних подій вже є в ефірі, пороздавати  LOLів і WTF??ів, і щасливо продовжувати свій день (за вийнятком особливих подій, таких як перемога Black Hawks в Кубку Стенлі або нове фото нової дупи Кім К. Тоді можна затриматись тут надовше). Їм не зрозуміти, що відбувається протягом останнього року в українсько-російській частині фейсбучної сім'ї. Араби і євреї вже забули про свої проблеми і повернулись до звичайного ритму взаємознищення..

...Але не українці. Ми вмикаємось в режим ФБ в повній бойовій готовності: додатковий запас жовчі, національих сентиментів, сльози в жінок і всеобізнаність в чоловіків. Ми перевіряємо тренди, пробігаємо очима по найсвіжіших постах "мойсеїв", обираємо щонайменше дві точки зору, які можуть цілком протирічити одна одній і.... "Повний Вперед!". День почався. До обіду в коментарях, як на полі бою, вже можна іти збирати трупи. Переможці беруть перерву, повертаються до реального безробітного життя, життя офісного працівника чи домогосподарки з відчуттям звершeного подвигу. По обіді все починається зновy.

Будь-яка тема має безлімітний потенціал стати причиною сварки (а то й вербального рукоприкладства і згвалтування). Вcе, що для цього потрібно - помилитись з тоном "голосу", задати логічне (на вашу думку!) запитання або просто висловити свою власну точку зору, яка не співпадає з нинішнім трендом. "Якщо ти не з нами - ти проти нас!". І в атаку йде безстрашна піхота зі своїми нехитрими запасами "зброї" ("Ватнік"- голосить один і отримує 18 лайків. "Кацапський троль, іди звідси!" - плюс 11 і т д.).  

Якщо тема вимагає маcштабнішого втручання, то до піхоти підтягується більш компетентна "артилерія", яка випускає чергу за чергою історичні факти, напівнаукові терміни і "особливо глибокі пізнання" в кожній можливій галузі: від секретної дипломатії США до аграрної політики Китаю. Артилерія не зважає на маленьку рибу. Вона ігнорує тих, в кого мало лайків під коментарем і полює за собі рівних,  щоби влаштувати показову розправу для підняття бойового духу піхоти і щоб "засвітитись" перед керівництвом цього маскараду.

А повернувшись з одного, особливо вдалого бою, хтось знайде в себе аж тисячу нових фоловерс, а це вже, любі мої, відповідальність. Це означає, що тепер можна і в бій не йти, а писати власні пости, які злі тролі братимуть штурмом як найміцнішу фортецю. Благо, є вже свої фоловерси, які удар візьмуть на себе. Їм аби знак! 
Ще є важка артилерія, десант і секретні війська. До прикладу, якщо йде дискусія на тему "свавільних" висловлювань Юрія Андруховича, то одразу виступають компетентні культурознавці і дослідники сучасних споживацьких смаків. Щоби, боронь Боже, простий люд не начитавсi і не повірив, що "Останній Москаль" - повне лайно. 

Якщо хтось з мойсеїв  (якщо досі комусь не зрозуміло, то під мойсеями тут і далі мається наувазі той десяток командирів, депутатів і "активістів", які останнім часом зловживають Фейсбуком замість виконання своїх прямих обов'язків на робочих місцях.) "псіханув" і написав пост, забувши відредагувати його після ранкової кави, тo потрібне вміле і вчасне втручання, щоби натовп в пориві емоцій не понизив автора з його чину святих. Пост після ланчу магічним чином зникає, автор в розпачі клянеться серцем матері, що хтось від його імені "понаписував"... але ви  вже встигли посваритись з сусідами, видалили половину "друзів" в ФБ і майже розлучились з дружиною. А виявляється НІЧОГО НЕ БУЛО!! Фууух... Можна жити далі.
 
Отак і добрели ми до моєї проблеми з ФБ: розчарування в фейсбучних українцях.  
  
Крім постійних чварів і такої феноменальної піддатливості навіть найбільш очевидним маніпуляціям; крім того, з якою легкістю вони відкидають вміння думати критично і тверезо, я ще не можу прийняти того факту, що ми є нацією, зацикленою на власних бідах і зовсім не вміємо співчувати іншим. Хай це буде землетрус в Непалі, біженці з Сирії чи підпалений притулок для тварин. Я спостерігала за реакцією людей на всі події в світі, які не стосувались України, але були справді жахливими трагедіями. Дуже-дуже рідко хтось висловив співчуття, або взагалі звернув увагу на чуже горе. І тисячі жертв в Непалі затьмарила трагікомедія з визволенням наших співгромадян.   

Я не знаю, що саме для вас має змінити офіційний офіс Facebook в Києві, бо як на мене, то соціальні мережі - найгірше, що могло трапитись в Україні в такий складний час, як зараз. Весь запал і бажання змін, який зявився у людей після Революції Гідності, поступово розпорошується на безглузде перемивання кісток і розподіл фейсбучної аудиторії.

Зовсім недавно хтось дуже влучно підмітив, що в ФБ стільки патріотів, а на судовому засіднні в справі Віти Заверухи було не більше 20 активістів. Також доречно пригадати пост письменниці Оксани Забужко про брак  кураторів українського мистецтва на міжнародних заходах, таких як Венеціанське бієналле. Я читала і дивувалась: як, така цікава робота і нема бажаючих? А в ФБ кожен шостий вважає себе знавцем мистецтв і справедливим критиком.

В тім то й справа, що лайки дарувати, коментувати і писати "на мою думку..." - це не мішки носити. А для того, щоби бути дійсно активістом, куратором чи патріотом свого міста, потрібно ще докласти зусиль і трохи пошарудіти навколо, щоби був результат. Одна хороша людина, волонтер з мого міста вам може розповісти як "легко" зацікавити людей зібратись разом і, наприклад, прибрати парк. Однак, напишіть в ФБ трохи жорсткіший коментар на цю тему з посиланням на бездієвість місцевої влади і байдужість громадян і дебати на декілька днів вам гарантую. У всіх знайдеться на це час і бажання. 

Ілюзія вагомості, відчуття, наче від нас щось залежить - одна із привабливих рис Фейсбуку. Тут можна критикувати безкарно і тролити по повній програмі. Там кожен - "хтось" і усвідомлення власної моральної чи національної вищості над іншими вітається. "МИ" (Українці) - поняття в кожного своє. Але ним не можеш бути "ти", якщо не знаєш правильної (читай: моєї версії) української мови; і "ТИ" тут зайвий, бо не сповідуєш українських звичаїв (не святкуєш Великдень, не постиш, не хрещений). "Тобі" теж сюди зась - я щось не бачив, щоб ти був на Майдані. А на АТО гроші передавав? Яка твоя, власне, позиція? ...

То хто тут "МИ"?
  
А знаєте що? Це не має значення! Ніщо з того, що відбувається в ФБ не має значення! Хоча б тому, що видалити, стерти з пам'яті навіть найскандальніше висловлювання можна одним махом, одним-двома кліками "миші". А ви і далі продовжуєте обзивати один одного "ватніками", "вишиватніками", "жлобами", "рагулями"... Величати "героями" і "патріотами". Може, для вас це має значення у вимірі одного дня, однієї години.. але не більше. Бо пост в ФБ - це не закон, який має силу щось змінити; наше "Ніколи не забудемо!" живе рівно до наступної сенсаційної новини, а сім'я без батька-героя вже забута...

Фейсбук краде в нас час і ми забуваємось поміж всіми цими дріб'язковими скандальчиками про те, що вже рік іде війна і нас вчать до цього звикати. А ще нас вчать не критикувати владу і бути патріотами. Я з острахом помічаю, як люди починають перегинати палицю і кидати камінням в своїх же за найменший прояв власної думки. Як оце було з боксером Усиком і 9-им травня. Людина може бути 364 дні патріотом, прославляти свою країну, але за "Спасібо за Побєду" в Інстаграмі його вже встигли охрестити перевертнем, а один з моїх "ФБ друзів", навіть доpволив собі сказати: " Я завжди думав, що Усик має вираз обличчя дитини з розумовими відхиленнями..." Так і кортіло написати у відповідь: "Перепрошую, а ви, власне, хто???? Крім миршавенької агенції по оренді квартир у Львові, про які ще з ваших досягнень ми не знаємо??? "  

Мій останній день у ФБ запам'ятався відчуттям розчарування в одній людині, яку я вже звикла вважати своїм віртуальним двійником, тільки значно освідченішим. Не знаю, скільки в нього друзів і шанувальників, ніколи мене це не цікавило. Він завжди вмів влучно подати новини з діаспори і любив поезію. Фейсбук часом вміє зіграти злий жарт, коли випадково підсовує коментар друга в якійсь відкритій групі і ваша думка про ту людину раптово змінюється. Але в той день це був не просто коментар. Це було цинічне і зухвале висміювання людей, які завинили лише тим, що народились в меншому місті. Тобто, єдина ознака (не етнічна, не расова, не статтева), а банальна неприналежність до богемного і "ах, такого європейського" Львова відкидає людей до класу "міщан" і "хуторян". Сумно, панове, що ми отак ділимось і самі дозволяємо себе ділити. Навіть якщо і в людини є такі думки, чи відчуття, їх до недавнього часу вчили тримати в собі. Скромність ще нікого не зробила калікою. 

Я не знаю, як живеться людям з числом ФБ друзів, яке давно переважило 500 позначку. Уявляю як вони першу половину дня виділяють лише на перегляд стрічки новин, а другу - щоб відповісти на особливо дотепні/злі/доброзичливі коментарі. В моєму списку друзів було трохи більше сотні, але вже після 80 (я помітила, що це моя допустима норма. Це ще коли я знаю всіх особисто, сюди входять родичі, друзі, деякі колишні колеги, колишні одногрупники і однокласники) у мене з'явився дискомфорт і відчуття, що з кожним наступним незнайомцем, переведеним в статус "друзів", у мене все менше і менше контролю над тим хто, де і коли бачить і ділиться моєю інформацією. Потім мене осінило, що для багатьох людей ФБ - це ефективний спосіб розвивати клієнтську базу і проштовхувати свій продукт. Nothing personal, strictly business. 

ФБ добре підходить для організації і планування різних заходів. Смішно, але саме ФБ календаря мені бракуватиме найбільше. Я чудово розумію, як з платформи для спілкування з друзями фейсбук став бізнес платформою з унікальними можливостями для реклами і доступу до споживача. Тому і не здивуюсь, якщо він переживе своїх аналогів і не помре смертю будь-якого іншого продукту, чий життєвий цикл вигнувся шкалою розвитку в бік повного занепаду  і забуття.

ФБ має здатність адаптовуватись і адаптовувати під себе. Маніпулювати  бажаннями і прагненнями мас, створювати видимість зайнятості, вагомості, впливу. І все це добре для бізнесу і для влади, але не для суспільства вцілому. Ми стаємо ліниві, втрачаємо елементарні навики спілкування в реалі і свою людяність. Справа навіть не в тому, як багато часу ви проводите в соц мережі. Її вплив одинаково сильний.

Те як ми читаємо новини, які ми читаємо новини, наша реакція - все прораховано на основі наших попередніх уподобань. Спекуляція нашими емоціями і почуттями зараз робить погоду в медіа індустрії. Не вірите? Для розрядки - купіть декілька газет і спробуйте прочитати кожну статтю, навіть найменшу. Вдумайтесь в прочитане. В процесі постарайтесь не відволікатись на телефон. А тепер згадайте, як ви зазвичай читаєте новини в ФБ або Контактах. Є різниця? Ото ж бо. 

Ось він, Brave New World! (c)
   
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Квіткова дівчина: як юна візажистка створює ніжні композиції просто на обличчі
Юна мешканка Лондона створює власний тренд просто зараз. Вона покриває очі квітковими конструкціями, виконаними із живих, нещодавно зрізаних, квітів. Така тенденція обов'язково знайде своїх прихильників. У її роботах простежується стиль та певна естетика. Зазирніть і ви у світ юної феї.
Читати більше
Проект «Всі. Свої» проведе спеціальний pop-up маркет під час проведення фіналу Ліги чемпіонів
Проект «Всі. Свої», який об'єднав найбільшу кількість українських брендів на одній платформі, організовує спеціальний pop-up маркет під час проведення фіналу Ліги чемпіонів. Поки Київ прийматиме тисячі туристів, 24-27 травня свої двері на Хрещатику відкриє Ukrainian Design Market.
Читати більше