До питання правопису прізвищ із суфіксом -ин- та імен

Вважаю, необхідно нарешті вже визначитись і прийти до єдности й щодо прізвища ученого, адже у сучасних різних джерелах його з ініціалами вживають по-різному: то Ю. Й. Сецінський, то Е. Й. Сіцінський, то Є. Й. Сіцинський, то Е. Й. Січинський. Це можна пояснити, зокр., тим, що наприкінці ХІХ сторіччя, у час панування московинської мови, написання цього прізвища виглядало так: "Съцинский" і/або "Съцинскій". Сам же вчений уже у 1920-их роках, себто в часи дозволеної українізації, вживав своє прізвище як "Сіцінський". Щодо походження прізвища, то воно, як і кожне, потребує окремого дослідження, як і питання національної приналежности історика.

А ось із коренем прізвища, тобто його значенням, важко щось твердити достеменно, позаяк слово, від якого утворене прізвище, точно не відоме. Маю припущення, що в його корені – слово "січ, січа" (битва), що було лихом частим на наших теренах, і що таке наймення першоносій цього прізвища отримав від назви топоніму на зразок Січинка, Січівці або їм подібних. Це, звісно, – на перший погляд.

Інша річ, що важче уявити поселення з назвою Сіцінка чи Сецінка (назви вигадані. – Л. С.), від яких начебто утворилося прізвище "Сіцінський", "Сецінський"... За віки наймення першоносія могло трансформуватися, тож для достовірнішого визначення необхідно заглянути у середньовіччя, коли творилися патронімічні наймення.

А зараз задля уникнення різноваріантности написання ім’я та прізвища маємо вживати варіант за сучасними правилами вимови і написання: з "и" в першому суфіксі, а отже – Сіцинський, наймення – Юхим (инша річ - цитування давніх джерел). Цікаво, що син Юхима Йосиповича Володимир переймався неправильним написанням родового прізвища, а згодом йому таки вдалося повернути собі первісне прізвище і знову стати Січинським [2].

Те саме стосується і всіх инших прізвищ із суфіксом -ин- при поєднанні із суфіксом -ськ- (-цьк-): Горчинський, Дорожинський, Жулинський, Корчинський, Малинський (бо утворене від "Малин"), Скаржинський (Скарга → Скаржин (чий?) → Скаржинці), Свідзинський, Славинський, Струтинський, Теліжинський (від "Теліжин" (Теліга → Теліжин → Теліжинський). На такий правопис назви села вказує багато науковців. Зокр., д. філол. н., професор Тернопільського педуніверситету Дмитро Бучко. Навіть у назвах його праць про подібні топоніми бачимо букву "и": "Українські топоніми на -івці, -инці (Львів, 1972), або праця "Топоніми на -івці, -инці, утворені від особових імен" (Київ, 1969).

Тут історично вибудувалась низка однокореневих слів: Теліга → Теліжин → теліжинець (один) → теліжинці (мешканці) → Теліжинці (село), які утворились одне від одного. Коротка історія творення назви така: ім’я → хутір → мешканці → село (хто? чий? хто? що?). За цим же правилом утворені й инші подібні топоніми: Паплинці, Микитинці, які означали відповідно: нащадки Пáплі, Микити) [3; с.35], Западинці, Михиринці та  їм подібні топоніми.

Варто знати, що прізвище саме у тій формі, яка дісталась нам із давнини, не завше правильне, бо записи, як відомо, вели не мовою корінної нації, а мовою імперії (московинською), часто – не розбірливо. І ще один важливий чинник. Як зазначає професор Д. Г. Бучко, "писарі цих документів нерідко не знали не лише законів української мови, а й української мови взагалі" [4; с.36]. Крім того, прізвище записували з вуст людини, на слух, тож нерідко саме цим спричинені помилки, які тягнуться досі. Це бачимо і в записах прізвищ без суфікса -ин-: Муравицький, Ситницький, Рибицький, які досі вживаються за московинською вимовою, а отже, спотвореним записом ("Муравіцький, Си(і)тніцький, Рибіцький")…

З усього дослідженого мимохіть виникає сумне міркування: навіть із прізвищ та імен видно, як же до болю багато в нас намішано чужизни! Але ж антропонім – це чи не наймісткіший національний ідентифікатор! Спотворення імен та прізвищ і знищення графи про національність у паспорті українця веде і до самого знищення нації. Хоча націю можна розпізнати і за прізвищем, і за зовнішніми ознаками, і за вчинками та життєвою позицією, графу про національність конче треба повернути у паспорт громадян України. Час, коли північні зайди (московини) записували українців до різних реєстрів, минув. Тож мусимо виправляти написане чужинцями, насамперед – у паспортах, заодно - обов'язково відновивши в них запис про національність.

Ця публікація є спробою довести, що ми – не молодші, не вітром занесені, як нам намагаються нав’язати московинські історики і деякі доморощені політологи. Ми маємо власну історію, мову, звичаї, рідні наймення (імена, прізвища, топоніми…), які – попри безліч перешкод і заборон! – таки збереглися. 

Гадаю, настала пора повернути прізвищам українців правильний правопис. Наше завдання – українізувати наймення, котрі зазнали чужинського впливу, зокрема, відновити правильне написання прізвищ у паспортах громадян України.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1. Метрическая Книга ... из Подольской Духовной Консистории в Іоанно-Богословскую церковь с. Телижинец Литинского уезда для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших,ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:
1. Метрическая Книга ... из Подольской Духовной Консистории в Іоанно-Богословскую церковь с. Телижинец Литинского уезда для записи родившихся, браком сочетавшихся и умерших, на 1899 г. (1898 – 1904) // Хмельн. обл. архів (Ф-18).
2. Вікіпедія. Юхим Сіцинський. 
3. Сердунич Л.. Столиця твого родоводу. Історія села Теліжинці Старосинявського району Хмельницької области. (Історично-краєзнавче видання). – Хмельницький: ФОП Крисюк, 2015. – 308 с.: іл..
4. Бучко Д.. // Лист мовознавця Д. Г. Бучка, м. Тернопіль, до Любови Сердунич, 2008 р.. Офіційна відповідь науковців Тернопільського національного педуніверситету, зокр., д. ф. н., професора Д. Г. Бучка, на запит депутата Старосинявської райради Л. А. Сердунич, лютий 2010 р..

(@ Любов СЕРДУНИЧ)