Деякі зауваги до проблеми вивчення мов

Ми зазначали на початку, що успішне відродження мови передбачає масове вивчення її особами, які доти нею володіли недостатньою мірою, або ж не володіли зовсім. Про вивчення мов написано гори книжок та статей, однак ті аспекти проблеми, які мають стосунок до відродження своєї власної напівзабутої мови нам би хотілося підкреслити особливо.

В спеціальній літературі описано близько сотні історій дітей-"Мауглі", які, подібно до героя відомої казки Р. Кіплінга, з різних причин провели перші роки свого життя серед тварин. Ці історії однозначно свідчать про те, що перші 3-6 років, проведені дитиною поза людською спільнотою роблять практично неможливим подальше опанування нею людської мови. Себто початковий період життя відіграє критично важливу роль у формуванні мовної індивідуальності людини.

Ця обставина тісно пов'язана з феноменом рідної мови. Зазвичай та мова, яку чує довкола себе людина в перші місяці та роки свого життя, якою вона вимовляє перші слова та починає спілкуватися зі своїм оточенням – саме ця мова найглибше заходить у всі клітини її свідомості й залишається з нею назавжди. Це програма, яку майже неможливо стерти; скарб або тягар, якого годі позбутися. Коли людина не говорить рідною мовою, вона продовжує нею думати; коли вже й не думає нею – бачить сни цією мовою; коли навіть сни стають іншомовними – згадує рідне слово в найкритичніші моменти свого життя: в радісному піднесенні, смертельному страху, пологових муках, гарячковому маренні, передсмертних стогонах…

Чи правильно вживати термін "рідна мова" завжди в однині? Адже в найближчому довкіллі багатьох людей з перших днів життя активно присутня більш ніж одна мова. Чи може людина мати дві й більше рідних мов?.. Більшість озвучених відповідей на це питання є радше негативними. Так великий гуманіст, лікар і мислитель Альберт Швайцер, який однаково добре володів німецькою та французькою мовами саме першу вважав своєю рідною й уважав, що двох рідних мов людина мати не може.

На нашу думку, тут не варто бути надто категоричним і наперед виключати можливість існування різних, часом нестандартних і непередбачуваних ситуацій. Сформулюємо таку позицію: статус рідної мови є схожим на статус рідних батьків. "В нормі" синівський обов'язок поєднує кожну людину лише з двома конкретними особами, але в певних життєвих випадках таких осіб може бути й більше (годувальниця, вітчим…). З рідною мовою мабуть справа така ж: за своєю природою це поняття передбачає єдність, незамінність і чітке протиставлення іншим мовам, однак в реальному житті все буває не так однозначно. Рідних мов може бути більше ніж одна; "рідна" може не збігатися з першою мовою, мовою самоідентифікації тощо.

Для нас поняття рідної мови означає насамперед спонтанність її опанування й природність використання. Відомо, що дитині для засвоєння її першої мови не потрібні педагоги, словники, підручники, лінгафонні кабінети тощо. Цілий драматизм проблеми мовної освіти полягає в тому, що з наступними мовами, які опановує людина в своєму житті, справа стає дедалі складнішою. Адже мова є не набором слів, а певним способом висловлення довколишнього світу. Коли в свідомості людини цей спосіб вже склався, його вкрай непросто замінити чи, бодай, примусити співіснувати з якимось іншим способом.

Непросто, але, в принципі, можливо. Відомо чимало прикладів того, як люди блискуче, ба навіть геніально реалізовували себе в своїй другій, вивченій, нерідній мові, але… Вікно можливостей невпинно звужується із прожитими роками. Так особі, яка почала вивчати певну мову у віці "за 20", украй важко досягти такого бажання володіння цією мовою, щоб ніхто не зауважував її вторинності для мовця. Й далі, чим пізніше людина береться за опанування мови, тим більших мусить докладати для того зусиль, і тим скромнішим – в сенсі якості засвоєння – виходить кінцевий результат.

Кожна нова мова прочиняє перед людиною двері в світ нових знань, специфічного досвіду, особливих культурних традицій тощо. Не дивно, що чимало прислів'їв та афоризмів наголошують на корисності вивчення мов. Однак, загалом, процес цей може мати не лише позитивні наслідки. Пригадаймо, що інсталювавши в комп'ютер багато різних програм, кожна з яких сама собою є корисною, ми нераз виявляємо, що "комп" починає давати збої, оскільки його пам'ять перевантажена й її не вистачає для здійснення поточних операцій… Кожна мова також є "програмою великого обсягу", а її інсталяція – відчутним навантаженням навіть для такого досконалого й необмежено потужного приладу, як людський мозок. Тому звичайній людині зі звичайними здібностями, не поліглотові й не фаховому лінгвістові, яка вже опанувала 3-4 мови, варто добряче подумати, перш ніж братися за вивчення ще однієї.

"Наскільки складною є ця мова?" - питають зазвичай люди, які тільки-но зважують для себе можливість приступити до її вивчення. На це питання найкраще відповідати зустрічним питанням: а що саме є для вас складним при вивченні мов? Назагал-бо нема нічого більш суб'єктивного, ніж оцінки складності тієї або іншої мови.

Розгляньмо один лише приклад. Більшість європейців вважають заледве не еталоном незрозумілості та важкодоступності китайську мову. Такою її робить не лише ієрогліфічна система письма, а й, скажімо, необхідність розрізнення в цій мови музичних тонів. Останнє явище неможливо пояснити на жодному прикладі з жодної європейської граматики. Між тим без володіння тонами не варто намагатися вимовляти навіть найпростіші фрази китайською. Але з другого боку… Пригадаймо, скільки здоров'я забирають при вивченні мов видозміни тих самих слів: однина й множина, відмінки іменників, розмаїття часових форм та способів дієслів… – і то все з численними винятками, відхиленнями від правил тощо. В "надскладній" китайській мові нічого цього нема! Слова в ній майже не змінюють свою форму; всі відтінки їхніх значень виражають позиціонуванням слів у реченні й правила такого позиціонування не знають винятків.  

На думку автора цих рядків, всі природні мови є однаково складними, оскільки відображають складний довколишній світ та величезне розмаїття людських практик і переживань. Тим не менш, суб'єктивно питання про більшу чи меншу проблемність вивчення мови не позбавлене певного сенсу. Річ у тім, що складність різних систем мовлення по-різному розподілена між їхніми підсистемами: в одних мовах складнішою є фонетика, в інших – морфологія, ще в інших – правила написання слів і так далі. Легкість же опанування цих підсистем залежить від характеру здібностей окремої людини. Так, особа, здібна до каліграфії, може доволі легко засвоїти китайські чи японські ієрогліфи; людину з досконалим музичним слухом не злякає фонетика кавказьких мов (приміром в аварській самий лише звук "к" має 14 (!) варіантів вимови) й т. ін.

Легше від інших надаються до вивчення ті мови, в яких основні складнощі починаються десь на вищих щаблях, натомість базові лексика й граматика є відносно простими. Так дієслівна система іспанської мови є надзвичайно складною, має заплутані правила й численні винятки, але при тому переважну більшість дієслівних конструкцій пересічний мовець може більш-менш безболісно ігнорувати. Приміром, кубинський друг автора цих рядків запевняв його, що зі 115 можливих форм іспанського дієслова він використовує лише 4...  

Лінгвісти давно зауважили, що учні назагал легше засвоюють ті мови, які належать до однієї сім'ї з їх рідною мовою. Причина не в тому, що такі мови зберегли в своєму складі мізерну кількість слів спільного походження, а в схожих принципах мовного мислення, які лежать в основі цих мов. Так, в усіх індоєвропейських мовах дієслова не мають "порід", як у семітських мовах; в них відсутні музичні тони (китайська, в'єтнамська й багато інших мов) й чітко протиставлені навзаєм іменники, прикметники, дієслова тощо, чого нема, приміром, в індонезійській мові… Відповідно, українцеві простіше опанувати англійську, французьку, грецьку, іранську, гінді, ніж приміром турецьку, арабську, фінську, японську тощо. 

Поширене уявлення про легкість опанування слов'янських мов є справедливим хіба почасти. Спостереження автора однозначно свідчать про те, що з мінімальною підготовкою або й без неї українці здатні читати прості тексти, вловлювати сенс монологів, розумітися в побутових ситуаціях майже будь-якою зі слов'янських мов – в неслов'янських мовах досягнення схожого рівня розуміння потребує від нас куди більших зусиль. Але нашому землякові навряд чи простіше оволодіти однією з "братніх" мов, ніж приміром англійською в такій мірі, щоб нею підтримувати діалог на довільну тему, здійснювати висококваліфіковану працю, писати тексти тощо. Причому, на думку багатьох педагогів-мовників, подібність мови, яку вивчаєш до своєї власної не полегшує, а радше ускладнює навчання. "На язику крутяться" українські або російські слова, моделі та звороти, які не збивають вас із пантелику, коли ви намагаєтеся говорити хоч якою неоковирною англійською, французькою чи німецькою…

Однак успішність масового опанування мови вкрай слабо пов'язана з її лінгвістичними особливостями. Тут визначальним є існування широкого та привабливого соціального середовища, до якого ця мова відкриває доступ. Середовище-стимул спонукає тисячі й мільйони людей долати страхи та вагання, братися до вивчення мови, напружувати свої здібності, шукати й знаходити оптимальні методики навчання та здібних педагогів. Шалений попит на англійську мову в сучасному світі зовсім не пов'язаний з її легкістю або милозвучністю й хіба частково – із законами й правилами, які зобов'язують до її вивчення. Якщо завтра схожі позиції завоює китайська, ні її ієрогліфи, ані музичні тони тощо не завадять тріумфальному поширенню цієї мови країнами й континентами…

Про створення середовища-стимулу мають першим ділом подбати ентузіасти відродження будь-якої мови. Інклюзивне, багате на можливості, з численними й добре налагодженими соціальними ліфтами україномовне середовище краще допоможе відродитися нашому "калиновому диву", ніж тисяча законів і постанов про обов'язковість вивчення та використання української мови. Якби ж це зрозуміли її палкі прихильники та мужні оборонці!