Деперсоніфікація як кінець політичної топоніміки

І надала ж мені лиха година піти на чергове засідання комісії з топоніміки Житомирської міськради! Жодного разу там не був, а оце вирішив на власні вуха почути, що ж обговорюють на зібранні під головуванням першого заступника міського голови Сергія Сухомлина.

Генерал Баґратіон vs. адмірал Щастний

Житомирські ЗМІ останнім часом багато пишуть про колізії з масовим перейменуванням топонімічних об'єктів Житомира. А воно, в свою чергу, не забарилося активізуватися після прийняття відомого всім Закону України "Про засудження комуністичного та націонал­-соціялістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаґанди їх символіки".

Якщо з назвами вулиць, що містять імена совєтських, комуністичних і нацистських вождів, діячів, воєначальників, все зрозуміло, то з уродженцями славного міста Житомира й надто з тими, хто до Житомира жодним боком не припасовується, — не все; якщо перших треба було вже давно викинути (нацистські назви, щоправда, ще за Сталіна ліквідували), то з другими з’являються великі сумніви: а чи потрібно... й їх залишати?

На топонімічній комісії, що засідала 22 червня 2015 року, виникла кумедна ситуація. Надійшла пропозиція не називати одну з вулиць міста ім’ям Баґратіона під тим приводом, що він служив у царській російській армії (нагадаю: Петро Баґратіоні, або Баґратіон, — грузинський князь, герой франко-російської війни 1812 року). Зате не так уже й давно одну з житомирських вулиць назвали ім’ям адмірала російського флоту (теж царського і, звичайно ж, ненависного) Олексія Щастного, котрий відзначився тим, що 1918 року врятував Балтійський флот, яким і досі пишається сусідня нам і дуже недружня держава. Вибачайте, панове, та чи мало хто народився в Житомирі? Хіба ж це привід називати вулиці іменами генералів та адміралів? А коли вони скінчаться, ким тоді перейменовувати? Чи вистачить у Житомирі "видатних" полковників, підполковників, майорів?

Наполеон обійдеться тортом

Дуже важливе, виявляється, для комісії питання: чи присвоювати одній з вулиць ім’я відомого совєтського актора (вдумайтесь!) Інокентія Смоктуновського, тому що він потрапив у житомирський концтабір й утік звідти? А як бути з иншими жертвами, знищеними нацистами у цьому таборі, — представниками инших професій? Чи їхня вийнятковість перекреслюється фільмом "Берегись автомобиля!", де вони навіть в епізодах не грали?

Зате для того, щоб надати ім’я українського публіциста й письменника Юліяна Мовчана школі на Мальованці (район міста Житомира), де він навчався, комісії потрібні документи, що підтверджують цей факт. А то мало що Мовчан, про якого знають і в США, і в Україні, міг написати в автобіографії! А раптом збрехав, примазуючись до чести бути в лавах видатних житомирців, що претендують на надання свого імени мальованській школі? Чи є в міській раді чи хоча б у комісії з топоніміки свідомі українці, хто міг би захистити насправді видатних житомирців-одноплемінників?

Хтось із членів комісії (під час бурхливого обговорення кандидатури на викреслення — Баґратіона) запитав: то нам тепер і Наполеона, і Ґудеріяна вважати великими полководцями? А чому ні? Хіба вони не великі полководці? Згоден, вони аж ніяк не вписуються ані в совєтські поняття, ані в концепцію української національної ідеї, але дуже вже добре робили те, що вміли. Полководці вони великі, та це якраз не привід їхніми іменами називати вулиці. Як і те, що вони разом із Баґратіоном і Щасним не воювали на боці УПА.

В Європі, до якої ми так прагнемо, як колись прагнули до побудови комунізму, теж зустрічаємо випадки політичної кон’юнктури в найменуваннях вулиць (і це свідчить тільки про те, що Європа теж має хиби).

Наприклад, у Варшаві була вулиця з шикарною назвою "Мьодовнича", потім "Мьодова", яка в 1808—1813 роках мусила носити ім’я Наполеона. Ті, хто орієнтується в історії, здогадається чому. І це, кажуть, був перший випадок присвоєння людського імени варшавській вулиці. Наполеон, скупавшись у польських медах, гадаю, обійдеться тепер назвою торта й сотнями томів досліджень, написаних про нього світовою вченою спільнотою.

Чи не перейменувати й комісію з топоніміки, очолювану паном Сухомлином, на "житомирську верховну раду". А що? Тут уже не тільки політичні суперечки йдуть на повний хід, а й своєрідні торги зав’язуються: мовляв, підтримай мою пропозицію, а я підтримаю твою. А так звані "публічні обговорення", на які приходить не більше ніж сотня житомирців, суперечки закінчуються сваркою, а то й мордобоєм. Ось вам і vox populi!

Вулицями не відкупимось

Давня українська традиція (та й не тільки українська) полягає в тому, щоб давати вулицям, майданам, провулкам або імена їхніх власників, обов’язково у формі прикметника (на сьогодні ця традиція здається вже сумнівною), або залишати милозвучні історичні назви, пов’язані з назвами місцевостей, людської діяльности чи напрямів руху. Хоча ще за царського режиму з’явилися такі назви, як Пушкінська, Гоголівська та Лермонтовська. З иншого боку, ці російські письменники теж не були тутешніми домовласниками, засновниками вулиць, не вчинили в Житомирі жодного гідного місцевої пам’яти вчинку, та все ж таки було не "Пушкіна" й не "Гоголя".

Що заважає комісії з топоніміки відмовитись од політичних баталій, прибравши з топонімічної мапи Житомира ГЕТЬ УСІ ЛЮДСЬКІ ІМЕНА? До чого тут Шелушков, Котовський, Мануїльський, Якір? Дехто з них як особистість ні на що не годен, хіба тільки носити звання ката українського народу! Багато з них навіть ніяк не дотикаються до міста Житомира. І навіщо, скажіть, ліпити на таблички імена Бандери, Шухевича, Ольжича та инших наших героїв?

Краще видатному уродженцю Житомира Олегові Ольжичу пам’ятника поставили б. Зрозуміло, хто заважав це зробити за панування Януковича. Тепер що заважає? Он поляки на розі Театральної й Київської споруджують пам’ятник видатному композиторові Іґнацію Яну Падеревському, котрий мав прямий стосунок до Житомира. Молодці! А де українці з прагненням відзначити своїх видатних синів? Хіба табличками з назвами вулиць відкупимось од історичної пам’яти?

У совєтський період іменоманія досягла піку, й людськими прізвищами (і гідних, і негідних — бо ж, погодьтеся, категорія гідности часто буває суб’єктивною або політично вмотивованою) називали все, що попадеться під руку. Хіба не краще нині повернути історичні нейтральні назви або придумати нові (без імен і політичної приналежности)? У Житомирі ж є фахівці, які володіють величезною базою знань з цього приводу, зокрема й серед членів топонімічної комісії, однак не завжди критично підходять до аналізу своїх вислідів.

Чи не краще звучать для вуха і психічної (читай: політичної) рівноваги населення міста: Велика Чуднівська, Провіянтська, Міщанська (не лякайтесь, це відповідає і колишньому, і сьогоднішньому духові Житомира, міщани — це ще й попросту мешканці міста), Зелена, Зарічна, Заводська, Чеська, Цегляна (чи все ж таки Цегельна?)?

І ніхто тоді не дивуватиметься, що то за вулиця така — В’ячеслава Малі (за нормами української мови чеське прізвище Malý, перекручене російськими писарями ще в XIX столітті, мало б писатися як "Малий"). Нащадків одного з найбагатших землевласників і засновників Чеської Крошні большевики розкуркулили, націоналізували їхнє майно, родину вислали на Урал, а тепер, виявляється, йому в Житомирі чи то належить одна вулиця, чи то не належить...

Або візьмімо вулицю Монтана. Довелося почути розмову: "Ти де живеш?" — "На Монтані". — А далі проникливий погляд співрозмовника: мовляв, чи не з’їхав з глузду корінний житомирець з американського штату Монтана? Хто в Житомирі знає, що маємо місто-побратима в Болгарії, і зветься воно теж Монтана (колишній Михайловґрад)?

Не біда, що в комісії забули про родовий відмінок: мало би бути "вулиця Монтани", а в муніципальному переліку числиться чомусь "вулиця Монтана"... В тих, хто вміє відмінювати іменники в українській мові, ця назва викликає навіть асоціяції зі знаменитим французьким актором та співаком Івом Монтаном!

Філолог назвам не потрібен?

Очевидно, що декомунізація, десовєтизація назв топонімічних об’єктів потягнули за собою питання про їхню деімперіялізацію (деросіянізацію), не відображену в згаданому законі. Але, як на мій хлопський розум, топонімічній комісії варто було б розпочати ширшу роботу — З ДЕПЕРСОНІФІКАЦІЇ. Чому б Житомиру не стати першим в Україні таким містом, де не буде назв вулиць на честь тієї чи иншої людини?

Після деперсоніфікації майже ґарантовано ніхто не зазіхне на перейменування та обличчя в житомирців, які люблять публічно дискутувати в стінах міськради, цілішими будуть. До того ж, не спостерігатимемо такі "перли", як-от: Микола Хомичевський (він же Борис Тен) жив на вулиці... Бориса Тена. І ще ми б тоді не виходили з тролейбуса на Шевченка, Довженка і Ґаґаріна і не топталися по них ногами...

Хто скаже: якщо завтра в котромусь із будинків по вулиці Щастного народиться "більш видатний" Іваненко, що нам тоді робити з першим? А ще в недалекому майбутньому кон’юнктура може змінитися. Щастного розстріляли більшовики, і це вже саме по собі було трендом. А тепер він не "вписується" в політичну концепцію сьогоднішньої України, бо був царським адміралом. Чи не перетворюємо ми й надалі процес перейменування на перманентний?

Врешті-решт, не завадило б комісії залучити до свого складу гарного фахівця з української мови. Невже в державному університеті імени Івана Франка немає філологів? Чи то Сергій Сухомлин як голова комісії не знає, що вони там мають бути? Топоніміка — все ж таки інтеґральна дисципліна, що використовує дані не тільки географії та історії, а й лінґвістики. Може, тоді Житомир позбавиться таких мовних покручів, як "майдан ім. С. П. Корольова" або "вулиця Чумацький Шлях"? (А й справді, хто б міг подумати, що чумаки по сіль їздили до Перекопу не вздовж лівого берега Дніпра, а околицями нинішнього Житомира? Чи це щось космічне?)

Натомість комісія й надалі намагається впроваджувати дикі для українського вуха назви: наприклад, замість двослівного, приємного на сприйняття "Шодуарівського парку" може з’явитися топонімічний монстр із шести слів і трьох крапок: "парк ім. І. М. де Шодуара"! Філолога таки не вистарчає...

Здається, наше місто трохи перегралося в краєзнавство й політику, все частіше перетворюючи таку важливу і вдумливу справу, як топоніміка, то на хуторянство, то на таку звичну для совєтських часів кампанійщину із висмоктуванням із пальця нових імен для назв вулиць...

Опубліковано в газеті "20 хвилин" (2015, № 28, 22 лип., с. 15).

Радимо вам також почитати:
Хто бреше українцям про кількість загиблих військових в боях на Донбасі?
"Ленінопад" в Україні
Уявляючи Україну