Давно Не Бачились №8. Мішка - забутий і покинутий символ олімпіади

Ведмедик Мішка – забутий і покинутий символ ХХІІ олімпіади в москві

Завчасно перепрошую за ігнорування граматики при написанні таких слів як "росія, срср та москва" з маленької літери. Моя внутрішня ідеологія не дозволяє з повагою ставитись до ворога мого народу.

З любов’ю до України Юрій Кліфф
В далекому і в той же час не дуже 1980 році на радянський союз впала халепа: треба було виступити гостинним хазяїном ХХІІ Олімпійських ігор, які повинні були проходити у москві. Це означало, що треба було продемонструвати високій комісії МОК (Міжнародний Олімпійський Комітет) видатні та безпрецедентні засоби безпеки, наявність олімпійської символіки на кожній бродячій собаці, зведення спортоб’єктів для проведення змагань і нових будов для розміщення величезної кількості гостей з різних країн світу.
 
​Треба зазначити, що ставати в особливо красиву позу не було перед ким, адже більше ніж 50 країн "загниваючого" Заходу дружньо послали на ху...рмовий комбінат увесь срср разом з їхньою олімпіадою, у зв’язку із вторгненням радянської армії до Афганістану. Але це вже зовсім інша історія.

Є така традиція – той, хто проводить олімпіаду, повинен придумати символ, який би був притаманний країні проведення і відображав сутність народу, котрій в ній проживає. Тому в шалено популярній телепередачі того часу "У світі тварин" ведучий Василь Пєсков провів опитування серед глядачів на тему "Кого чи що ви бачите як символ олімпіади в москві?" Народ за звичкою не образився, що їхньою думкою цікавляться люди із передачі про тварин, і завзято прийняв участь в опитуванні. 
 
Таким чином більшістю громадян було обрано ведмедя – сильного, впертого і цілеспрямованого звіра, з яким увесь світ асоціював росію, а разом з нею і весь радянський союз.
 
"Нагорі" прийняли рішення – Ведмедю бути. Почався другий етап конкурсу під назвою "Намалюй ведмедя". 
 
Більше 40000 малюнків було розглянуто, поки, нарешті, не відібрали один, який, на думку жюрі, майже повністю відображав ідею символу московської олімпіади. Його зобразив відомий радянський художник Віктор Чижиков, автор таких незабутніх героїв як Чебурашка і Вітя Малєєв. 
 
Ведмедик в його виконанні, якого згодом всі почали називати Мішка, фігурою нагадував важкоатлета, стояв на задніх лапах і посміхався симпатичною посмішкою, яка сяяла на білій морді. То фігня, що біломордих бурих ведмедів у природі не існує, посмішку повинні бачити всі, бо вона означає гостинність і щирість непізнаної російської душі, а "підкачані" лапи натякають, якщо морда перестане посміхатись, почнуть працювати вони і тоді всі ховайтесь в жито.

А щоб остаточно закріпити належність Мішки до великого спорту, на нього нап’ялили пояс з олімпійськими кільцями. Іноді ведмедя вдягали в майку з таким же спортивним зображенням. Словом, символ народився, всі заплескали в долоні та почали його ліпити куди попало – на значки, марки, листівки, шоколадки, футболки, сувеніри, плакати.
 
Михайло Потапович почав з’являтися в мультфільмах, таких як "Велика Естафета", "Де ж це ведмежатко?", "Хто отримає приз?", "Салют, олімпіада", "Баба Яга проти". Його можна побачити в 13–му випуску "Ну, постривай", де він вручає вовку і зайцю приз – торт, прикрашений шоколадними зайцем і вовком. У мультику "Троє із Простоквашино" дядя Федір читає журнал "Мурзилка" із зображенням Мішки на обкладинці. Всі закохались у Мішку, але як це часто буває, любов була недовговічна. Та про це трохи згодом.
Гігантська восьмиметрова гумова фігура Михайла була виготовлена на українській хутряній фабриці у місті Жовті Води. На випадок форс-мажору було виготовлено дві абсолютно ідентичні ляльки.

За задумкою головного режисера олімпіади, наш Мішка повинен був на закритті дійства полетіти в небо, помахавши всім на прощання лапою. Але голова спорткомітету, товариш Грамов спочатку забракував цей проект, мотивуючи це тим, що ведмеді не літають. На це головреж, товариш Головко (до речі, наш земляк, він родом з міста Бар, Вінницької області) відповів, що ведмеді і спортсменами не являються, коли на те пішло, і накапав на бюрократа Грамова самому товаришу Суслову, який був на той час головою цк кпрс.

Суслов сказав своє слово, проти якого Грамов нічого проти, ясна річ, не мав. Ведмідь має летіти. Крапка. І тут з цього місця історія починає обростати різними версіями подій того часу, що було зумовлено любов’ю радянського союзу до замовчування своїх таємниць, яких було безліч.
 
Отже, все почалося з тренувань. За чутками, спочатку планували запустити в небо людину в костюмі ведмедя. Чому? Та тому, що величезну ляльку запустити рівно і красиво в небо не так просто з причини відсутності аеродинамічності. А ще треба, щоб вона не перекинулась догори дригом у повітрі, летіла чітко вгору, а не вбік і бажано, щоб не зачепила чашу з вогнем. Інженер Трусов, який взяв на себе роль олімпійського Ікара, начепив спеціальний костюм і вирішив зробити пробний тренувальний політ. До костюму прикріпили повітряні кулі й інженер стрімко рвонув догори.
 
Більше його не бачили. За однією з версій, він загинув, за іншою - втік за кордон.

Вирішили запускати ляльку, а щоб вона була керована, в праву задню лапу посадили пілота Ігоря Артамонова, який повинен був керувати повітряними кулями, регулюючи вагу ведмедя в правильному напрямі. Але цей план також став провальним, тому що під час випробувального польоту лялька дуже близько пролетіла над вогнем і спалахнула. Пілот помер від опіків.
 
Після цього було вирішено ведмедя запускати самого, без людини, прикріпити повітряні кулі до його вух та верхніх лап, а нижні лапи зробити важчими. Таким чином Мішка мав не перевертатися і летіти рівно.

І ось 3 серпня 1980 року, на урочистій церемонії закриття гігантська лялька олімпійського Мішки, махаючи лапою глядачам, красиво полетіла в небо під пісню "До свіданія, масква".
 
Момент був настільки зворушливим, що ридали як діти всі присутні на стадіоні – і глядачі, і спортсмени. А Мішка, поступово зменшувався, поки не зник з очей. На табло він з’явився зі славнозвісною скупою сльозою, яка збігала по мужній спортивній щоці. Люди повитирали очі, пошмаркались в носовички і порозходились по домівках. І ніхто або майже ніхто не цікавився подальшою долею улюбленця публіки 1980 року, символу олімпіади Мішкою. А дарма. Тому що to be continued.
 
Існує дві версії закінчення героїчного польоту нашого Михайла. Перша, що він приземлився на околиці москви, зніс пивну будку і до сивини налякав двох місцевих москалів. Ляльку знайшли і виставили на виставці ВДНХ. Якась невідома приватна німецька фірма пропонувала за Мішку 100 тисяч марок, але цей варіант кремлем навіть не розглядався. По закінченню виставки Мішку кинули до підвалу, де його зжерли пацюки.

За другою версією, лялькою керував льотчик – випробувач Суров. Ведмедя сильним потоком вітру несло до станції метро. Для запобігання виникнення ганебної ситуації, льотчик відкрив спеціальні клапани і лялька з великої висоти гепнулась на землю в районі Можайського водосховища. Пілот Суров загинув. Талісман Олімпіади теж став непридатним і його спалили.

Як бачите, достеменно невідомо, де саме здійснив посадку олімпійський ведмідь, знаємо тільки те, що він так чи інакше загинув.
 

Цікаві факти

• Мало кому відомо, що ідея сльози, яка біжить по щоці Мішки, виникла спонтанно. На репетиції церемонії один зі статистів тримав щит зворотною стороною. Коли розпорядник наказав перевернути щит, його команду виконав не тільки цей горе-статист, який помилився, а й увесь ряд. Таким чином, з’явився ефект сльози, який і використали в церемонії закриття
   
  

 

• За створення символа олімпіади художник Чижиков повинен був би стати мільйонером, але це не могло статися в радянському союзі, йому виплатили 2000 карбованців і змусили відмовитись від прав на своє творіння.   

   

• Директор московського зоопарку Сосновський за зовнішнім виглядом визначив вік Мішки – 3 місяці. І як він це зрозумів?

   

• Моряки торгового флоту розповіли Віктору Олександровичу Чижикову історію про те, як вони, перебуваючи у Папуа Новій Гвінеї, гостювали у хижі місцевого вождя, на стіні якої висів плакат із зображенням Мішки.

 
 
Така сумна доля спіткала улюбленця всього радянського народу. Він вірою і правдою відпрацював свій дебют, який народив щем у серцях мільйонів і цей вихід пам’ятають і донині. Тепер про нього є тільки пам’ять в телеархівах і численних скульптурах, які стоять і дотепер в багатьох містах пострадянського простору.
До зустрічі, друзі, з наступним героєм недалекого минулого, з яким ми Давно не бачились.