Чому люди стають злими, коли хочуть їсти

Ви коли-небудь замислювалися про те, чому голодні люди - це майже завжди злі люди? Ви самі стаєте запальним і агресивним, коли відчуваєте голод?

Але чому це відбувається? Вся справа - в хімічних процесах, які відбуваються всередині вашого тіла.
 

lab.paolacetti.it

Фізіологія голоду

Вуглеводи, білки і жири, переварюючись, перетворюються в прості цукри (глюкозу), амінокислоти і вільні жирні кислоти. Ці поживні речовини потім потрапляють в кров, яка розподіляє їх між нашими органами і тканинами: щоб у них була енергія для нормальної роботи.

Як тільки після вашого останнього прийому їжі проходить кілька годин, потік поживних речовин, що розноситься кров'ю, починає зменшуватись.

А низький рівень глюкози в крові мозок сприймає як ситуацію, яка загрожує його життю. Все тому, що будь-які інші наші органи і тканини можуть використовувати різні поживні речовини, а от мозок дуже залежить від глюкози, щоби продовжувати виконувати свою роботу.

Ви, напевно, вже помічали, наскільки сильна ваша залежність від глюкози. Коли ви голодні, вам важко зосередитися, ви допускаєте дурні помилки і взагалі ніяк не можете зібратися і довести розпочату справу до кінця. Думки стають заплутаними, а слова невиразними. Це характерно для всіх.

Інша справа, що багато людей, коли вони голодні, починають не просто "гальмувати", але ще й зриватися на оточуючих, починати безпричинні істерики.

Але є ще одна причина

Ваша злість - результат не тільки падіння концентрації глюкози в крові. Коли її рівень падає до певної межі, ваш мозок надсилає інструкції іншим органам тіла, щоби вони виділяли гормони, які синтезують глюкозу. Гіпофіз посилено виділяє гормони росту, підшлункова залоза - глюкагон, а наднирники - кортизол і адреналін. Останні два - це гормони стресу, виділяються вони зазвичай тоді, коли нам загрожує якась небезпека. Або коли вам доводиться інтенсивно витрачати глюкозу (наприклад, бігти лісом, рятуючись від хижаків), а її запаси дуже малі.

Так ось, ваша злість - це реакція на рівень адреналіну і кортизолу, що починають "зашкалювати". Вони дають організму команду: "Бийся або біжи". Оскільки втеча з офісу - не варіант, ви починаєте злитися, якщо не поснідали, а до обіду залишилась ще година.

Природа і виховання

Ще одна причина прямого зв'язку між голодом і гнівом - той факт, що обидва ці явища знаходяться під контролем спільних генів. Продукт цих генів - нейропептид Y, - хімічна речовина, яку мозок виділяє в ті моменти, коли ви голодні. Він, з одного боку, регулює відчуття голоду, з іншого - вашу агресивність. Тому люди з високою концентрацією нейропептиду Y в спинномозковій рідині також, як правило, схильні до імпульсивної агресії.

Загалом, ви вже зрозуміли, в чому тут справа: людський мозок в процесі еволюції розробив прекрасний механізм виживання. Але підходить він більше для тварин, ніж для цивілізованих людей: занадто голодний - починай відбирати їжу у всіх інших, нехай навіть у одноплемінників. Якби тварини під час голоду могли спокійно спостерігати за тим, як вечеряють інші, вони б вимерли.

Як же тримати себе в руках?

Найпростіший спосіб справитися з голодною злістю - з'їсти що-небудь солодке. Це заспокоїть мозок. Шоколад або картопляні чіпси відмінно підійдуть. Та у нездорової їжі є один суттєвий недолік: вона швидко піднімає рівень глюкози в крові, але зовсім не надовго. Тобто її дія швидкоплинна.

Тому подумайте над тим, як все організувати так, щоб їсти регулярно і тільки поживну, натуральну їжу, яка переробляється організмом довше, ніж харчові напівфабрикати. Чим натуральнішою буде їжа, яку ви споживаєте, чим меншій обробці вона піддавалася, тим довше вона буде перетравлюватися в тілі. А отже, тим рідше ваш мозок буде вмикатирежим паніки.

Отож, якщо безпричинна агресія для вас стала справжньою проблемою, завжди тримайте десь поруч шоколадний батончик. І не пропускайте сніданки!

(via)

Якщо ця статт я здалась вам корисною, вам також варто почитати:
"Їжа і мозок": Що їсти, щоб легше думалося
10 легких в приготуванні страв, ідеальних для сніданку
Правильний догляд за мозком: що любить наш розум, а що - ні