Битва під Оршею 1514 року – Рахманський погляд

Розгром московитів під Оршею у 1514 році майже ніколи не був об’єктом препарування в історичних розвідках радянських часів. Він подавався як подія вторинна, незначна, яка до минулого України непричетна. Бо Москва, і вороги України, не могли собі дозволити розголосу української військової слави. Тому, з подачі барона Зигмунда Герберштайна – це перемога польсько-литовска, де, нібито, не українськими військами командував Волинський князь Констянтин Іванович Острозький.

Проте, вже нині є нагода дати виклад подій 1514 року в суто українському, Рахманському баченні, спираючись на відомості, які зберегли давні православні Отці Волині.

Рис 1. Битва під Оршею – розгром московитів українсько-литовською армією

Варто нагадати, що у 14-16 століттях давній православний світогляд ще міцно утримувався Рахманами і волхвами на землях союзу Росі-Волині-України та Великого князівства Литовського, на які поклали око вороги православного світогляду - так звані яхи (про яхів стаття в інтернеті - «ВОРОГ ЯКИЙ ЗАВЖДИ МАСКУВАВСЯ ПІД ДРУГА»).

На початку 16 ст.н.е. потомки прийшлих яхів складали значну частину елітарних верхівок царства Московського (яхи-татари) і королівства Польського (ляхи). Між цими групами яхів в той час існували таємні домовленості по перекроюванню земель Литви і Росі-Волині-України (про це в інтернет-статті «ВІЙНИ ПРОТИ СЛОВ'ЯНСЬКОГО СВІТОГЛЯДУ»).

На той час головним союзником Литви була єдиновірна Волинь-Україна. Українські духівники, Рахмани та волхви, військо та люд, були готові боротись за волю духовних побратів з Литовського князівства.

Ідеологічна близькість еліт московських яхів-татар та віслянських ляхів, їх націленість на експансію, підгодовувались і зовнішніми силами (орденством, масонством). Серед  таких сил виділялись - Римський кесар та Римський папа, різні католицькі ордени.

Першим кроком до здійснення задуманного стали походи московитів на Литву в 1512 році. А після взяття ними у 1514 році Смоленська, московити планували вийти до річки Березина.

Великий князь Литовський був занепокоєний цим. Він шукав дієвої допомоги. Тому звернувся до давніх союзників, росів-українців, до їх духовного лідера - Першого Отця Роської Трояні. Послом до Отця було обрано князя Радивила, який був родом з Волині.

Прибувши на Волинь, Радивил уклінно просить Першого Отця Трояні невідкладної допомоги. Це прохання Перший Отець Трояні приймає з розумінням. Бо він знає про таємні плани східних і західних ворогів стосовно поділу Литви та України, підготовку стрімкого наступу.

Розуміючи надзвичайну загрозу та необхідність поставити на чолі волинського війська людину шановану і ту, яка виграє війну, Перший Отець Трояні звертається до знаного Волинського князя і полководця - Костянтина Івановича Острозького.

Князь Костянтин був людиною вельми духовною та військово досвідченою. До прийняття духовної обітниці він перебував у Острозі (поряд з Рівним). Там шістнадцять років він керував місцевою паланкою в Роксолані. Як потомок роду Бусового, він, з часом, мав навернутися до православного духовного служіння та перейти в Рахманство (Старчество).

Рис 2. Формування українсько-литовського війська перед Оршанською битвою

Відвідавши князя, Перший Отець Трояні попросив його стати на чолі волинського війська. Розуміючи, що відмовляти Першому Отцю (виразнику волі Божої) не годиться, князь погодився. Він склав Першому Отцю особливу клятву вірності.

Першими Отцем, поряд з князем Костянтином, у військо був посланий Рахман високого, третього, рівня посвяти, який мав високий дар духовного яснобачення та знав рахманські практики (про це інтернет стаття «РАХМАНСЬКІ ДУХОВНІ ПРАКТИКИ МИНУЛОГО»). Йому належало стати наставником у війську та головним радником князя Костянтина.

Після формування війська в Роксолані, піші полки Костянтина спустились човнами-чайками по Горині до Прип`яті, а кінні загони пройшли шляхом на Дубровицю і Давид Городок, до місця загального збору. По прибуттю у Давид Городок, Костянтин зустрівся з Великим князем Литовським. Костянтин розказав йому про свій план військової компанії.

Великий князь Литовський запропонував Костянтину очолити об`єднане росько-литовське військо, бо зрозумів, що саме ця людина здатна привести союзників до перемоги. Костянтин погодився і відразу ж, як головнокомандувач, дав накази про швидке об’єднання військ.

Зібравшись у Полоцьку, литовське військо за два тижні було вже у Борисові. Його кількість сягає до 20 тисяч воїнів (15 тис. – піхота, 5 тис. - кіннота). Підійшло і росько-українське (волинське) військо у складі 26 тисяч воїнів (15 тис. – піхота, 11 тис. - кіннота). Об'єднавшись війська рушили на Оршу. Перетнувши Дніпро, союзники розташувались на схід від міста, на краю невеликого лісу та Крапивнянського поля, що по дорозі на Смоленськ.

У цей час впевнений у подальшому успіху московський воєвода Іван Челяднін готується до походу на Оршу і Борисів. Зібравши під Смоленськом свої головні сили у кількості 80 тисяч воїнів, він рушає вперед військом у 50 тисяч (30 тис. – піхоти, 20 тис. – кінноти), залишаючи під Смоленськом резерв у кількості 30 тисяч воїнів.

Рис 3. Перший етап битви під Оршею 1514 року

По трьох днях після прибуття під Оршу союзної армії, московське військо наблизилось до неї. Челяднін дав наказ про підготовку до бою. Правий фланг своїх полків він вивів майже до Дніпра, а лівий - виставив далеко за Смоленську дорогу, в поле (дивись карту І етапу битви).

Варто зазначити, що бій мав відбутись у знаковому місці – на дорозі до давньої Рахманської обителі, яка колись називалась Арсою (АРСА - АРійське Світло А/духом). Ця обитель вважалась святим місцем. Саме у ній, в переддень битви, Рахман з Пересопниці молився за праведну перемогу (нині це місце зайняте Свято-Богоявленским Кутеїнським монастирем).

Челяднін першим почав наступ. Він послав московський авангард на литовські передові піші полки і почав тиснути на їх лівий фланг. Кінні волинські (роські) полки, які стояли позаду і лівіше, допомогли відбити цей наступ.

Тоді Челяднін дав наказ атакувати правий фланг передових полків союзників, тиснучи саме на литовські загони. Але знову прийшла волинська (роська) кінна допомога і відкинула нападників на цьому фланзі.

Нова атака військ Челядніна мала вирішити результат битви. Московське військо направило головний удар на литовські полки другого ешелону, того ж таки правого флангу союзників.
Настав ключовий момент битви.

Під час вирішальної миті, за наказом Костянтина Острозького, литовські полки вдали, що відступають і повільно відійшли у тил. Челядніну здалось, що битва вже виграна і треба лишень рішучіше дотиснути суперника. Він дає команду загального наступу усім полкам свого лівого флангу і тилу. За цим наказом полки другого ешелону московського війська кинулись допомагати атакуючим.

Проте, несподіванно нападники натрапляють на завчасно побудовану у тилу союзників лінію міцної оборони. Влучні постріли чотирьох десятків гармат з глибини невеликого лісу та подальші гострі дії засадного полку приголомшують московитів (дивись карту ІІ етапу битви).

Рис 4. Другий етап битви під Оршею 1514 року

Потрапивши під несподіваний артилерійський обстріл, московські полки полишають багатьох убитими та пораненими. Вціліла піхота після нападу засадного полку хутко тікає і потрапляє під безжальний боковий удар союзної кавалерії.

Розвал лівого флангу московського війська робить можливим оточення головних сил Челядніна з півдня. За наказом Острозького кавалерія рушає вперед і вривається з боку поля у тилові позиції другої лінії московських полків.

Московським військом шириться паніка. Констянтин Острозький дає команду загального наступу і вся армія рішуче йде вперед. Під таким активним натиском центр та правий фланг московського війська кидається навтьоки, потрапляючи у болото та річку Кропивну, що в тилу московитів. Йде переслідування вцілілих і нищення ворога. У стрімкому переслідуванні відступаючих потрапляє у полон і сам командувач московських військ - воєвода Іван Челяднін.

Побачивши паніку втікачів, полишений під Смоленськом резерв поспішно кидає табір та біжить в бік Москви.

Розбивши ворога, князь Костянтин Острожський зламав плани Московського царства захопити значну частину Великого Князівства Литовського і загальмував можливість швидкої реалізації ідеї яхів-московитів, та їх союзників, по розчленуванню Литви та Росі-України.

Він покрив себе вічною славою, яка живе у Рахманській пам'яті і донині. За такий подвиг Великий князь Литовський висловив щиру подяку та низько вклонився Костянтину Івановичу Острозькому. Велике князівство Литовське було врятоване і святкувало.

Рис 5. Князь Констянтин Іванович Острозький

І хоча битва під Оршею не зняла з порядку денного питання нейтралізації московських, та їх союзників, намірів по нищенню давнього Рахмано-волхвівського (православного) простору від Балтики до Чорного моря, вона показала силу тих, хто єднається за для захисту такого.

Завоювання території православної Литви та України агресивними сусідами відбудеться лиш згодом, у 17-18 століттях (стаття в інтернеті «СПОТВОРЕНА ПРАВДА - МАГНАТСЬКЕ ЛІТОПИСАННЯ ЧАСІВ ПРОМОСКОВСЬКОЇ ГЕТЬМАНЩИНИ»).

Воно станеться в умова духовної зради місцевого старшинства, яке поступово перетвориться на литовську та українську шляхту, вертляве магнатство, на московське дворянство…

Тому допитливим українцям варто поставити собі такі запитання.

Чи готові ми нині переосмислити правду подій тих часів?

Чи хочемо бачити справжню велич предків?

+  +  +

З видання "Армія України", №4, 2025 р.

Інші публікації блогу Святояр дивитись тут — https://sviatoiar.uamodna.com