Вивчаємо міФоісторію?

Міфи передаються від покоління до покоління. Це загальновідомо ("загальновідомо" — слово, на яке натрапити можна скрізь: у політиці, науці, соціології тощо; воно, як на мене, є коренем усіх негараздів і бід у тих процесах, що називаються маніпуляцією масової свідомости). Виникає одне наївне питання: хто створює ці міфи? Коли у відповідь чується: народ, — мені стає смішно і трішечки сумно. А інколи — навіть страшно... Ну, страшно — не страшно, а, скажімо так, психологічно дискомфортно.

Розкриваю книжку "История средних веков" (учебное пособие для студентов исторических факультетов, под редакцией Н. Ф. Колесницкого, Москва: Просвещение, 1986). Власне, це перше, що трапилось мені на очі в моїй бібліотеці; можна взяти й будь-яке инше наукове чи навчальне видання, навіть найсучасніше. Там є типова (або краще сказати б, загальноприйнята) мапа, яка називається "Вторгнення варварських племен у Римську імперію в IV—V століттях". Це мапа Европи, на якій я бачу дивовижні речі, гідні пера достославного Данієля Дефо: вся вона помережана стрілочками, які вказують напрями вторгнення або переселення багаточисельних так званих "варварських" племен. А втім, я просто — майже без емоцій — опишу те, що бачу.

Алани виходять ЗВІДТІЛЯ Ж (!), мандрують проз південь Німеччини, Францію, Іспанію. Стрілочка, що означає рух аланів, впирається в Середземне узмор’я поблизу Гібралтарської протоки. Дивина в тому, що цей народ теж зникає...

Вестґоти (здається, крім сучасної історичної літератури, більше ніде не зустрічається назв "вестґоти" й "остґоти"; натомість давні автори пишуть про "весиґотів" чи "везиґотів" та "остроґотів"), які мешкають на теренах сучасної Румунії, раптом здіймаються з місця і переселяються в місто Равенну, що в Північній Італії. Хто скаже: вигнав їх хтось із Румунії чи Равенна їм більше припала до душі?

Друга ж частина вестґотів виходить із Румунії й рухається на південь. Вони стинаються з візантійською армією під Адріянополем, прямують на Константинопіль, прочісують усю Грецію, потім узбережжям Адріятичного моря рухаються на півчніч, завертають на південь, вештаються по всьому апенінському "чоботу", відходять знову на північ Італії, захоплюють південь Франції й Іспанії. Врешті-решт, цю частину й названо на мапі Державою Вестґотів.

Ще одне германське (як нам розповідають протягом століть) плем’я вандалів виходить десь із басейну річки Одри (чомусь пригадуються зовсім не німецьке, а давньопольське слово "ванда", що могло означати "вода"), простує на південь, до Угорщини, потім круто змінює напрям руху на захід, проходить крізь Німеччину, Францію, Іспанію, переправляється через Гібралтар. Далі ці чи то давньогерманські, чи то давньопольські "водники" мандрують зневодненими теренами Північної Африки, Сахари й дістаються Карфагена. У цьому місті вони чи то захоплюють чийсь (!), чи то будують власний новий (?) флот і звідтіля, дужаючи просторінь Середземного моря, нападають на Південну Італію, Балеарські острови, Сардинію, Корсику, Сицилію і навіть Рим. Водникам було з руки нападати на всіх з моря, чи що? Може, тому їх і назвали вандалами?

Набагато непишніші успіхи у "великому переселенні" мають бурґунди. Вони виходять, як і вандали, з берегів Одри (чого їм там не сиділося?), перетинають Німеччину й осідають у Франції, створивши Державу Бурґундів.

Англам та ютам так само щось муляє в Данії, і ці дикуни полишають рідну данську землю, щоб опинитися в Британії.

Брити, в свою чергу, очевидно, тікаючи з Британії від данських англів і ютів, нападають на Бретань, що у Франції, але, здається, тоді своєї держави не створюють, проте чудесним чином залишають назву "Бретань" для далеких гальсько-романських германізованих нащадків.

Франки просто переселяються з правобережжя Райна на лівобережжя і — о диво! — роблять еволюційний стрибок у розвитку свого суспільства, а саме: створюють власну державу. Хто би міг подумати, що для створення держави варто тільки перейти річку!

Весь цей шарварок, що в офіційній науці зветься "Великим переселенням народів", і коментувати не хочеться, бо ж схожий він не на історію, а на маячню.

У традиційній історичній науці прийнято таке тлумачення подій під вивіскою "Велике переселення народів": мовляв, Римська імперія ослабла через цілу низку внутрішніх причин, ось цим і скористалися дикі й напівдикі племена германців, слов’ян та инших варварських народів, щоби грабувати й захоплювати нові землі. А самі ці племена рухнулися на захід ще й тому, що їх підпирали зі сходу азійські кочові племена гунів, хозарів та всяких инших тюрків.

Усе це й подосі вивчається у школах, високих навчальних закладах, але ніхто практично не піддає сумніву такий розвиток подій з погляду логіки. Погодьтеся: чи є логіка в тому, що народи, сидячи з давніх-давен на власній землі й опираючись потужному натиску східняцьких орд, при цьому неминуче втрачаючи власну військову міць та ресурси від чисельних поразок, ТІКАЮТЬ на захід і ПЕРЕМАГАЮТЬ цілу ЗАХІДНУ РИМСЬКУ ІМПЕРІЮ?

Але ж саме так вивчали й нині вивчають історію багато поколінь людей у цілому світі. Це "єдино правильний" історичний сценарій, запропонований вченими XVII століття Жозефом (Йосипом) Скаліґером (1540—1609) та Діонисієм Петавіусом (1583—1652). Иншими словами, загальне трактування і хронологія історичного процесу в XXI столітті базується фактично на пізньосередньовічних догматах! В цілому світі!!!

Однак, погляньмо на більш нову, тобто більш достовірну з погляду фактів історію. Чи є у світі приклади перемоги "дикунів" (нехай простять мені цю умовну назву народи, про які я скажу нижче) над цивілізованими країнами? Хіба Велику Британію підкорила своїй владі Ніґерія чи Ірляндія? Хіба Францію захопив Алжир? Хіба Російську імперію перемогли казахи, чеченці або якути?.. Зате з історії ми знаємо, що маленький народ монголів тримав під кормигою Русь, і не тільки її, а практично цілу Євразію. Це той бідний народ, який писемність отримав у вигляді кирилиці з рук совєтських просвітників тільки в 1920-і роки?

То що ж ми вивчаємо? Історію? Певно таки, що міфологію...

Ні, я не збираюся подавати власне трактування "Великого переселення народів". Сьогодні знайти альтернативні теорії досить таки легко. В них є все: від слушної критики традиційної історії до різноманітних, навіть гіперфантастичних, гіпотез. Закликаю тільки до одного: користуватися здоровим глуздом і логікою. І відкидати авторитети. Або ліпше так — подумати над тим, що казали ті історики, яких офіційна наука оголошувала (та й тепер оголошує) невігласами, єретиками чи божевільними. Бо ж історія не може бути тільки тим, що написали нам середньовічні схоластики, чи не так?

Можливо вам також буде цікаво:
Вправи з історією на щодень
Анатомія музею, або Що мусять знати житомирці про обласний краєзнавчий