"Крізь роки..."

Варто почати з того, що український націоналізм ставить собі за мету створення і розвиток самостійної держави, вимагає усвідомлення того, що ти - українець.

Початок бере з 1770-х років, запропонований Й.Г. Гердером. Власне, тоді й почався процес відновлення національних, політичних і культурних прав етносу, який упродовж багатьох років перебував у залежності від інших держав. Умови, звичайно ж, були не надто перспективними і не створювали комфорту, оскільки Україна не була визнана як держава. Хто тут тільки не владарював: Російська імперія, яка проводила русифікацію, Австрійська імперія – зазіхала на землі, Річ Посполита – ополячувала, окатоличувала.

Нелегко було українській інтелігенції зберігати свою автентичність. Все частіше вони угруповувались, створювали братства, у яких обговорювали подальший план дій для визволення України з-під загарбницького ярма і мріяли про її волю.

На 30-ті роки ХІХ століття припадає національне відродження і на західноукраїнських землях. Центром стає Львів, а його авангардом – громадсько-культурне об`єднання "Руська трійця". Засновники М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич виступали за те, аби українська літературна мова розвивалась, боролися проти політичного, соціального та духовного гноблення, хоча на той час були студентами Львівського університету. Певною "родзинкою" їх літературної діяльності було те, що вона створювалась у дусі романтизму.

У 1837 році було видано у Будапешті альманах "Русалка Дністровая", котрий містив у собі возвеличення історії України, поетизацію народних героїв (Морозенка, Довбуша). Він викликав шквал емоцій, високі оцінки Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка.

Пізніше розпочала свою діяльність Українська військова організація, яка за мету мала продовжувати збройну боротьбу за державність. Ситуація в країні складна. Відтоді в нашому краї і за його кордонами створювались нелегальні гуртки на підтримку України. За тим ОУН, УПА. І все йде до одного – до вільної, незалежної, самобутньої, визнаної держави України.

Кажуть, що на кожну епоху є своє горе і своє щастя, що ця "пара" завжди ходить разом. Україна у 1991 році отримала незалежність, право на самостійне життя. Але, як пише Ліна Костенко у "Записках українського самашедшого": з 2000 по 2004 рік – це була "епоха застою" і водночас час, коли громадяни України починали розуміти, що вони – українці.

Розповідь ліричного персонажа завершується тим, що люди це зрозуміли, що вони хочуть жити краще. Певно, виявилось замало бажання. На жаль, це була лише "генеральна репетиція" Революції Гідності, яка розпочалась 21 листопада 2013 року. Виникла через брак терпіння, сили і виправдань, оскільки омріяна угода з ЄС з невідомих причин не підписалась. Напевно тоді й можна було побачити єдність, патріотизм, здатність протистояти. Народ згуртувався. Разом йшли в бій, разом вірили, разом жертвували життям. Прийшло нове усвідомлення патріотизму і, власне, слова "українець". Крізь біль, сльози, смерть… Але прийшло. Прийшла рішучість щось змінювати, прагнути до висот.

Як казав Роман Шухевич: "Не дивіться на Україну як на землю своїх батьків. Дивіться на неї як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни". Все-таки, подивились. Подивились і побачили. На жаль, терзання України продовжуються. Зараз українці на передовій, "на лінії вогню". Відстоюють право на незалежне життя України, на її розвиток і процвітання. Відважні хлопці. Добровільно, без відповідного забезпечення, воюють там.
 
Аби лише Україна відродилась і почала дихати на повні груди. Їхні слова, що патріотизм, єдність, бажання змін, підтримка співвітчизників їх захищає, заспокоюють. І дійсно, якщо немає патріотичного бронежилету на серці, то який спецодяг зможе допомогти на тілі?..



Якщо вам сподобалась ця стаття, вас також можуть зацікавити:
Поступ українського націоналізму: з минулого в майбутнє
“Слава Україні!” -  шана героям чи “фашистське гасло”?
Червоне та чорне - ідеологія одного прапора
УПА: герої чи кати?!