Галерея і ти: навіщо туди ходити?

Завжди було цікаво: яка є та хімія (магія!) взаємодії мистецької роботи і глядача, що робить мистецтво вічним, а людину одухотвореною під його впливом?

Милуватися... Молитися... Асоціювати себе... Розсміятися... Спантеличитися... Зацікавитися... Розгніватися.... Поспівчувати... Відчути запах лісу... Згадати дитинство... Дізнатися, що раніше не знав... Заглянути в очі корові... Відчути бажання співати... Згадати дідівську хату у селі... Помандрувати кудись невідомо куди... Раптом розтопити сніг на пальцях... Піднятися в небо і поглянути на землю вниз... Стати свідком історичної події... Розгадувати ребус абстракції... Ловити ритм кольору... Віддатися інтуїції... Замінити аналіз чуттєвістю... Пошкрябати пальцем рельєф фарби на полотні (завжди це любила!)...

Почитати вірші... Послухати художника... Поспілкуватися...

Забути зробити селфі...

Усвідомити, хтось так само прийде сюди і віддасться власним рефлексіям. 

Милуватися... Молитися... Розсміятися... Шкрябати фарбу на полотні.. Спілкуватися...

Разом зі мною за глядачами спостерігали луцькі фотохудожники Любомир Безручко і Олександр Паньковець