Звучання віршів як голограма її душі: усе про творчість Марії Гончар

Варто зауважити, що її безпрецедентно талановите декламування високо оцінило не лише досвідчене журі, а й тисячі українців, вдячність яких «трансформується» у рекордну кількість вподобайків та слів вдячності під дописами й авторськими відеосюжетами на сторінці пані Марії.

– Пригадуєте період, коли у вашому житті з’явилась поезія? Можливо, декламували вірші в дитинстві, стоячи на стільці?

Перш за все, сердечно вдячна за увагу до моїх читань і за приємну можливість поспілкуватися. Поезією почала захоплюватися в підлітковому віці. Цьому посприяла вчителька зарубіжної літератури в гімназії, де я навчалася. Світлана Терейковська – це прекрасна людина і досвідчений педагог!

До слова, пані Світлана вміло перетворювала звичайні уроки на справжню творчу майстерню! Також учителька завжди активно організовувала вистави і літературні заходи. Власним прикладом любові до художнього слова Світлана Терейковська закохала в нього і мене. Радію, що ми досі тепло спілкуємося!

Першим поетичним захопленням була поезія Сергія Єсеніна. Книга його віршів і вдень, і вночі була зі мною. Зараз мої літературні вподобання змінилися, але вірші Єсеніна завжди займатимуть особливе місце в серці.

– Переглядаючи відеозаписи помітно, що крім поезії у Вашому житті є ще й інша любов – музика, це так?

Так, Ви маєте рацію. Без музики не уявляю свого життя. Я не співаю, не граю на музичних інструментах, але музика завжди зі мною. Подобається слухати українські народні пісні в сучасному аранжуванні. Також імпонує творчість львівського гурту «Один в каное». А для запису відео віддаю перевагу класичним композиціям, які, на мій погляд, здатні посилити вплив поезії на слухача.

– Як відбувається процес підбору поезії для декламування? Скільки потрібно «тренуватися», щоби досягти такої віртуозної майстерності?

Мені дуже приємно, що Ви вважаєте моє декламування майстерним, але я завжди бачу багато недоліків у свої читаннях, критикую себе та шукаю шляхи вдосконалення. Поезію обираю серцем – це головний критерій. А шляхи пошуку бувають різні: іноді, гортаючи стрічку новин в соцмережах, я натрапляю на «той самий» вірш; інколи до мене звертаються самі автори; а інколи я відшукую щось у книжках із власної бібліотеки. У записнику вже багато віршів, на які мені б хотілося знати відео. Сподіваюся, що всі ідеї будуть втілені в життя!

– Окрім естетичної цінності від почутих віршів, щоразу полонять серце Ваші детально продумані образи. Безумовно, ця богемна вишуканість посилює візуальне сприйняття, але яким чином Вам вдається досягти такого результату?

Вдячна, що помічаєте ці важливі дрібниці. Читаючи вірш, в моїй уяві візуалізується не лише його сюжет, а й образ у якому я хочу продекламувати цю поезію. Завжди радію, якщо мені вдається гармонійно поєднати картинку зі змістом і, як завжди, прагну до кращого результату!

– Сергій Злючий, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Осип Маковей, Марта Борова, Максим Рильський, Володимир Тимчук, Марія Грицан, Юрій Іздрик, Сергій Жадан – це такий напрочуд лаконічний перелік з безлічі авторів, поезії яких Ви декламуєте. Можна сказати, що Ваша інтерпретація схожа на огранювання дорогоцінного каменю, котре делікатно посилює його первозданну красу. Розкажіть, а бували у Вашій практиці поезії, які ставали такими особистими викликами?

Не знаю, чи можна назвати це викликом, але траплялися випадки, коли я відмовлялася декламувати деякі поезії. Вірші були попросту не «моїми»,  я їх не відчувала і розуміла, що немає сенсу братися за зйомку відео – фальшиві емоції побачить як автор, так і глядач. Відмовляти завжди важко, але прагну залишатися щирою і з собою, і з людьми. Є ще категорія віршів, які дуже подобаються, які перечитую чи не щодня,  але їх рядки не піддаються мені під час декламування: читаю вголос, і слова немов руйнуються…Дивна річ – поезія, але якраз ці випадки  вкотре доводять, що слово – це не просто літери на папері.

– Чуттєвість Вашого декламування нагадує бутон квітки, який все більше розкривається із кожним словом. Та цей певний посил до читачів відчувається не лише в словах, а й в жестах і поглядах. Закрадається думка, що Ви опанували ще й театральне мистецтво. Це так?

По-перше, завжди намагаюся прожити вірш душею, тоді потрібні жести та погляди народжуються самі. А, по-друге, в юнацтві дійсно деякий час займалася в театральному гуртку, який організувала прекрасна пані Світлана Терейковська. Ми вчилися працювати з голосом, мімікою, читали монологи, ставили різножанрові вистави – це був чудовий час! Отже, не можу сказати, що я опанувала театральне мистецтво, але якісь посіяні зернятка знань у мені все-таки проросли.

– Подейкують, що є лише один спосіб написати слово і біля семиста способів його промовити. А все через інтонації. Погоджуєтесь з таким судженням?

Так, повністю згодна з цим. І на власному досвіді неодноразово переконувалася в тому, що правильне чи неправильне інтонування може повністю змінити зміст сказаного. Інтонація – важливий елемент культури мовлення,  якому треба приділяти достатньо уваги не тільки під час декламування, а й у повсякденному житті. Тому намагаюся дивитися дистанційні майстер-класи з ораторського мистецтва, щоб глибше опанувати це питання.

– Можливо, Ви й самі пишете вірші? Якщо так, наведіть хоча б кілька рядків.

Вірші не пишу, хоча спроби в минулому були, але зовсім невдалі, як на мене. Інколи пишу прозу, але не постійно і тільки для себе. Напевно, моя «місія» – декламувати, бо від цього отримую справжнє задоволення та багато теплих відгуків!

– У Вашому творчому доробку є пронизливе подання поезії Марії Грицан, яка починається зі слів: «Я вдячна Богові за все, За ті короткі миті щастя, Що дав мені, немов причастя, І не забрав відразу все». Тут відчувається незламна віра у кожному слові, але все ж: як Вам вдається так глибоко переживати зміст вірша? Чи можна молитися поезією?

«У кожного свою пустеля і свої міражі», – це слова Ліни Костенко. В моєму житті було чимало випробувань, але я дійсно вдячна Богові за кожну сторінку свого життя. Звісно, поезією можна молитися. Головне – щирість.  

– Уявімо на мить: деревні акорди багряного листя мимоволі нагадують про золоту осінь, у міріадах зірок народжуються нові мрії, переливи дощу інтригують своєю ніжною безбарвністю, а запаморочливі жовті гарбузи грайливо перекочуються картатим килимом трави. Поділіться з читачами  авторськими світлинами видноколів, які колосально надихають.

Природа – джерело мого натхнення. Дякую, що Ви «намалювали» такий колоритний осінній пейзаж! А у моїх спогадах замиготіли і рідні пейзажі біля стрімкої Орілі та Дніпра, і смарагдові краєвиди Полтавщини, і солоний прибій Приазов’я, і дивні та привабливі рельєфи Криворіжжя – Україна є справжньою красунею!.. Хай ці світлини надихнуть і читачів! 

Келеберда (Полтавська область)

Балка Сажівка (м. Дніпро)

Кодацька фортеця (м. Дніпро)

Токівські водоспади (м. Кривий Ріг)

Тунельна балка (м. Дніпро)

Щиро бажаю світлих днин і чудового настрою, дякую за бесіду!

Інтерв'ю підготувала наша авторка Нємцева Таня.