Насправді байкери – такі ж люди, як і ми з вами. Вони працюють і розважаються, закохуються і створюють сім’ї. Та все ж вони відрізняються від інших. І зовсім не тим, що їхнє хобі - це водночас і їхнє життя. Їздити на мотоциклі можна майже кожен, а ось конструювати нове диво мото-техніки із старого залізяччя – справжнє мистецтво.
Про байкерство як стиль життя, подорожі, пов’язані з ними тематичні фестивалі та взагалі про те, які ж вони – люди на залізних конях – у розмові з ніжинським байкером (Чернігівщина) Денисом Шулежком.
Денисе, що потрібно для того, аби стати байкером? Для цього достатньо придбати мотоцикл і шкіряний одяг?
Скажу категорично: байкером потрібно народитися. Байкер – людина, котра вдень заробляє гроші, а ввечері крутить гайки або п’є пиво з друзями (до речі, не обов’язково такими ж як він). Він може ремонтувати свого "коня", стоячи одним коліном в болоті, за інструмент йому слугують підручні засоби, але він ніколи не покине в біді свого "друга". Не тому, що той дорого коштує, а тому, що в нього вкладена не лише праця, а й душа.
Зовні байкер – це людина, з ніг до голови одягнена в шкіру. Що ж це насправді – спосіб епатувати публіку чи вимушена необхідність?
На противагу поширеній думці, що це спосіб виділятися, це лише прозаїчна необхідність, щоби вберегтися від негоди. Звісно, у кожного байкерського клубу є власна символіка, форма одягу і т.д. Але, повторюсь – особисто я надаю перевагу зручності, тому й одяг, і атрибутику для свого мотоцикла обираю завжди таку, яка б створювала для мене зручності та допомагала в дорозі.
Із чого почалося твоє захоплення мотоциклами?
Кожна людина – принаймні, мені так здається – завжди шукає себе в якійсь сфері, аби самоствердитись, отримати задоволення від свого захоплення чи основного виду діяльності. Я з дитинства любив подорожувати. Навчаючись у школі, відвідував туристичний гурток – мені подобалось періодично вириватися із буденної атмосфери дому. Потім почав слухати рок-музику, захоплювався панк-роком, їх манерою поведінки, іміджем. А коли ми з другом вперше відремонтували старенький мотоцикл – зрозумів – це саме те, що мені потрібно.
Адже з допомогою "залізного коня" можна реалізовувати речі, які мені подобаються – подорожувати, їздити на фести, де виступають улюблені гурти. Врешті-решт, відчувати свободу – в русі. Для мене мотоцикл, як це не пафосно прозвучить на перший погляд, - це певна трансцендентна реальність, тобто те, що ґрунтується, в першу чергу, не на досвіді, а на світовідчутті та підсвідомості.
Наскільки мені відомо, ти намагаєшся не пропускати різноманітні байкерські "здибанки". Де вже вдалося побувати? Які враження?
Враження завжди позитивні. Щороку разом із друзями я їжджу на фестиваль "Тарасова Гора", що проходить під Черкасами, плюс зустрічі байкарів місцевого рівня. Цьогоріч планую побувати в Умані на фесті "П’ять доріг". А взагалі, це не принципово – куди їхати – аби поруч була гарна компанія та передчуття нових емоцій.
Цікаво, а чи є у байкерів якісь прикмети, забобони?
Звісно, як і взагалі у будь-якому виді спорту. Особливо чутливі ми до поганих прикмет – коли з рук випадають ключі або падає шолом. Тоді краще відкласти поїздку до кращих часів.
Створювати, ремонтувати, моделювати мотоцикл власної мрії – це творча робота. Але ж, мабуть, окрім творчості, до цього доводиться докладати чимало праці…
Так, творчість – це, звісно, добре, але в основі стосунків "байкер-мотоцикл" – кропітка праця. Людина, котрій батьки купили мотоцикл і яка не знає, як він працює, розуміючи лише, що це "крута фішка і під тобою кілька коней, які тебе несуть на величезній швидкості", і на якій можна покатати пару-трійку дівчат, насправді просто велика дитина. Вона грається дорогою іграшкою, а потім кидає, не замислюючись, скільки вона коштує і якою працею зароблялися ці грощі.
Та найбільша проблема не некомпетентність таких персон, а трагізм цієї ситуації. Ігри завершуються, здебільшого, статтею у газеті про черговий нещасний випадок, у якому звинувачують чомусь справжніх байкерів, які апріорі не могли такого вчинити.
У твоєму житті мали місце якісь трагічні випадки, пов’язані із подорожами на мотоциклі?
Так, внаслідок ДТП загинув мій друг. А взагалі я ніколи не женуся за шаленими швидкостями, мені більше подобається їхати так, щоб можна було роздивитися те, що тебе оточує. Також одним із табу для мене є кермування у стані алкогольного сп’яніння. Ніколи не сідаю на мотоцикл у нетверезому стані, та й іншим не раджу.
Денисе, як думаєш, байкерський рух потрібно розвивати? Якщо так, то чому?
Безперечно, хотілося б, аби рух мотолюбителів розвивався на більш професійному рівні. Для мене мотоцикл - символ свободи особистості. А вільна від догм людина є каталізатором нових ідей та прогресу суспільства. Тому хотілося б, аби таких людей – справжніх любителів-професіоналів своєї справи – було якомога більше.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
