Юрій Тарнавський: "Нам потрібно залишити українську мову самобутньою, щоби вона давала нам яскраве обличчя нації"

UaModna TV запрошує цікавих гостей. Одним з них став Юрій Тарнавський, котрий народився в Україні, однак практично все життя проживає в Америці. Він - знаний в світі літератор, серед здобутків – заснування Нью-Йоркської групи, яка чимало зробила для розвитку української літератури не тільки у діаспорі, а й на теренах нашої батьківщини.

Про себе

Я українсько-американський письменник. Я народився в Україні, я -  громадянин Америки і живу тут практично все своє життя, як я був ще молодим хлопцем. Але якщо я народився українцем, я теж є американець. Я просто є двома особами в той самий час... Як європейці, скажімо...

Світ глобалізувався...

Так, так... Я не бачу жодних проблем в цьому. 

Вас можна порівняти з Набоковим – він теж мав період і російськомовний, потім американськомовний... Вам лестить таке порівняння?

Так. До речі, мене раніше з ним порівнювали. Є такий відомий російський поет, який перекладав мене на російську мову, він з України – Ігор Померанцев. Ми були в Чернівцях на фестивалі Meridian Czernowitz, і по дорозі, як їхали з Чернівців, де були читання, він казав: "Юрій, ти знаєш, ти такий український Набоков". Але є різниця, безперечно, я за Україну більше, ніж за Росію...

Звичайно. Він виїхав дорослим, а ви, все ж таки, дитиною, сформувалися в Америці. Якщо Набоков знався на метеликах і дівчатках, то ви, виявляється, дуже знаєтесь на всіляких технологіях ІВМ, просто визначна особа і в ІТ-світі, що не може не тішити.

Я закінчив інженерію, коли приїхав до Америки. В Ньюарку ходив до коледжу інженерії, який є тепер технологічним інститутом. І я пішов працювати в ІВМ, працюючи ще в ІВМ, зробив доповідь з лінгвістики і працював над чотирма мовами, і над перекладами природних мов на англійську... 

Тобто для вас написати слово на папері, умовно кажучи, і написати слово у вигляді програми не є проблемою?

Так, безперечно, я програмував багато. 

А те, що ви загалом інженер за своєю освітою – воно якимось чином позначилось  на вашій літературній справі?

Я думаю, що так, бо всі зауважують, що в мене дуже суха мова, інженера, це відчувається. Але в мене, мабуть, був такий вроджений нахил до точностей, до сухості висловлювань і якось воно так склалося, що я пішов і в одну рамку і в другу. 

Чи не було бажання, скажімо, себе виокремити в середовищі постмодерну і стати таким ІТ-інженерним літератором, щось для себе визначити, якусь нову течію породити?

Ні, ні. Щодо постмодернізму я дуже критично дивлюсь, бо там під це підшивається Бог знає що. Є цікаві, на мою думку, постмодерністи. Просто є остання фаза модернізму, тому що це легко зробити. Багато цікавих письменників підшивається, там можна знайти, що захочеш. Але справжнє – воно вийде наверх скоріше чи пізніше.

Ви, до речі, були одним із засновників Нью-Йоркської групи, і тоді середовище літературне за кордоном, в діаспорі було доволі активне. Яка ситуація тепер?

Нью-Йоркська група була заснована в 1959 році. Вона була створена раніше, ніж шістдесятники. Ми почали творити в 55-56 роках. Дехто із нас ще пише, багато відійшло взагалі.

А чому, до речі, вони припинили писати?

Ну хто знає, то ж люди літнього віку, старші від мене більшість. Люди перестають писати, бо пройшло багато часу. Це є явище 50х-60х-70х років. Потім старалися створити щось разом, але вже не виходило. В 90х роках, коли Україна була проголошена незалежною, Богдан Бойчук і Марія Ревакович заснували журнал "Світовид". Він виходив разом із спілкою письменників, був фондований Нью-Йоркською групою і це тривало десь 10 років, але і це припинилось. І таке явище, як Нью-Йоркська група вже не існує.

Чи знаєте ви когось серед молоді, хто міг би взяти це як за спадок і розвинути?

Ну, цього не можна робити, бо, перш за все, це сталося дуже давно...

Це є вже викінчене явище?

Так, так, це було явище тих років, ці особистості... Можна підібрати стиль, який був розроблений. Щодо певного вірша, верлібру, який Нью-Йоркська група дуже сильно розвинула, бо він не існував в українській літературі і тепер проявляється на Україні, це був деякою мірю вплив Нью-Йоркської групи. Хоча Київська школа теж це зачала більш-менш окремо від нас це розробляти, але безперечно це спільне явище Нью-Йоркської групи і Київської школи – вільний вірш. І ті всі, що кажуть, що ми вчились в американців – це просто неправда, бо вони читали нас, як і ми читали американців. 

Кого ви поважаєте зараз з сучасних українських письменників, кого б почитали із задоволенням, хто був би вам цікавим? Кілька імен…

Я не знаю, чи я поважаю. Признаюся, із сучасних – ніхто. Я читаю мало взагалі. Я взагалі не хочу читати сучасних письменників, бо вони перебивають це, що я роблю. Я читаю здебільшого класиків. Але просто з цього, що я бачу, вони не те що погані, мені здається, там немає нікого насправді цікавого. Скажімо, такого рівня як шістдесятників чи, особливо, з Київської школи – мені здається, немає нікого такого. 

В якомусь інтерв'ю ви говорили, що вас трохи дратує те, що сучасна українська мова наповнена русизмами. Інші "-изми" вас не дратують? американізми, полонізми і так далі...

Ну знаєте, це є мова. Я мовознавець, завжди дуже добре розумію, що, скажімо, мовознавство каже – що немає доброї чи недоброї, гарної чи негарної мови. Мова, будь-яка мова, вживається, вона втягає в себе елементи інших мов, але що сталося з русизмами – це було навмисно прищеплене явище і воно було цілеспрямоване на те, щоб знищити українську мову, і воно далі є. Скажімо, коли Путін говорить про російськомовне населення України, він говорить про людей, які говорять суржиком, і це все є політична акція. Тому я реагую на це не як мовознавець, а як патріот, як українець-патріот. Це явище є небезпечним, тому я хотів би щоб люди цілеспрямовано і свідомо викорінювали русизми з української мови, щоб показати українську мову інакшою, ніж вони її зробили, щоб сказати, що вона є ближча, що вона зливається. То це був цілеспрямований антиукраїнський рух, щоб знищити українську націю.

А якщо йдеться про якесь органічне запозичення, скажімо як американізми, які хапає молодь – ви спокійніше до цього ставитесь?

Так, але я бачу американізмів в Україні теж дуже багато, і я теж проти цього. Тому що вони роблять українську мову ближче до російської і ближче до всіх інших. Тоді як нам, насправді, треба залишити українську мову дуже самобутньою, щоби вона давала нам якесь яскраве обличчя як нації, розумієте. Тому я за чистоту мови. І звичайно, це є суто політична і громадська настанова. 

Ви приїхали до Чикаго, у вас два дні буде читання. Ви будете зустрічатися тут переважно з українцями?

Я не знаю, там, мабуть, будуть американці теж, але зустріти українців буде дуже приємно. Я читатиму з нових книжок, але дещо вже переклав деяку поезію українською мовою. Я буду читати ці українські варіанти також.

Йдеться про збірку "Ефект плацебо", так?  

Ні, трилогія "Ефект плацебо" - це прозова річ. Я також маю нову збірку поезій, називається "Modus Tollens". З неї я дещо переклав на українську мову. Мої книжки там теж будуть, то ж їх можна буде придбати. Завтра читатимуть зі мню ще три мої колеги – американські письменники, їхні книжки теж будуть, можна буде купити.