Йонахан Петровський-Штерн: "Багато художників володіють тисячами фарб, але їм не завжди і не зовсім є що сказати"

18 березня 2014
Svitlana Ivanyshyn-Ugryna

Понад місяць тому в Українському Інституті Модерного Мистецтва відбулося відкриття виставки "SURVIVAL, SPIRIT, DREAMS, NIGHTMARES". З українським художником єврейського походження, котрий є професором історії в американському університеті, Йонаханом Петровським-Штерном розмова відбулося тоді ж - на початку лютого, здається, в іншій реальності. Але Майдан ще не розійшовся, а теми людського виживання, духовності, насилля - постали на топі дискусій тепер. І хто б сказав ще півроку тому, що зараз картини співрозмовника, написані в "плакатному" жанрі стануть знову актуальними.... Фотографії з відкриття виставки внизу інтерв'ю.

Пане Йоханане, ваша серія відображає єдину тематику. Картини були написані в якийсь конкретний період часу?

Це зроблено у період з 2007 по 2010 рік. У мене була така "комічна" ситуація: у 2007 році я мав видати дві книжки і отримати свою "tenure" в Northwestern University, на факультеті історії. Здав одну книжку в Стенфорд, іншу в Гарвард. І, коли чекав на тенуру, мені з університету відповіли наступне: "Ми отримали на ваші книжки позитивні рецензії, - але щодо видання книжок - давайте через 5 років…" Розумієте, коли ти маєш отримати "тенуру" в університеті та постійну позицію, а публікація твоїх книжок затримується, ти просто ризикуєш вилетіти з роботи, а це не зовсім приємно. Я був у страшенній депресії і тоді сказав своїй дружині, що не напишу жодного рядка, поки мої книжки не буде видано в інших видавництвах. А поки що, щоби вийти із цієї ситуації, моя дружина привезла мене до магазину Utrecht Art Supply store, в даунтауні Сhicago, і сказала: "От тобі гроші, купуй полотно та пензлики і малюй". Щодо малювання, мушу сказати, в мене була 22- річна перерва, тобто останні свої роботи я зробив у Києві, у 1984 році і 20 років просто нічого не робив. Я займався іншою кар'єрою, іншими речами. І у 2007 році я розпочав серію картин в дусі картин Марії Примаченко, Ганни Собачко, Катерини Білокур, але у власному трактуванні. Я дуже любив цих українських народних художниць. І я зробив, може, 15 холстів в українському народному стилі, за 2 місяці. Вони не триколірні, це багатокольорові роботи. Адріана Кочман (куратор галереї - від авт.) їх бачила, вони були рік тому на моїй виставці.

А де була виставка?

У Spertus Institute Museum Gallery, вона з другого боку Michigan Avenue, напроти Grand Park. Представниці Інституту прийшли, подивилися, і сказали: "Давайте, виставлятися в нас також." Після цієї української серії, коли я намагався розповісти, скажімо так, біблійну історію фарбами українських примітивістів - поєднати єврейську і українську тематику - я зробив оту роботу, от цього самого "крокодила" в Штетлі єврейському містечку.
 


І я собі сказав, що це - погром у містечку. Фотографію картини надіслав декільком своїм друзям і вони сказали, що це найкраща з моїх робіт. Потім я подумав: а що, якби зробити серію червоно-чорно-білих робіт? У чому тут ідея? Це, звичайно, наслідки східно-європейського авангарду, це стовідсоткова техніка європейського авангарду. Проте європейський авангард, так би мовити, "відриває себе від традиційної образності", а я намагаюсь зробити навпаки: ввести традиційну образність в авангардну техніку, чи сказати щось дуже традиційне авангардною технікою, щось таке, що на мові авангарду ніхто і ніколи не казав. Розумієте, от те, що Маяковський називав "языком плаката". Aле "мовою плакату" можна сказати щось дуже прямe і однозначнe, а от сказати "мовою плакату" щось дуже складне, неоднозначне, і, скажімо так, анти-авангардне дуже важко. Тоді я вирішив, що спробую зробити серію робіт, використовуючи мінімум фарб, скажімо три. В авангардній техніці це було пов'язано з тим, що на початку 20х років, в Києві, де працювали всі ці авангардисти з групи Культур-ліга, в них не було фарб, щоб друкувати ілюстрації для книжок. Їм сказали: от є 3-4 фарби і користуйтеся. Багато художників сьогодні володіють тисячами фарб, але їм не завжди і не зовсім є що сказати. І я собі сказав: візьми мінімум слів і скажи максимум.
 


У вас там напис є на Вавилонській Вежі, по центру?

Ну, як і сама Вавилонська Вежа, ця робота дуже саркастична: щоб її завершити, потрібно було багато часу, десь 2 тижні роботи. Kоли я роблю якусь роботу, намагаюсь робити якісь деталі стовідсотково автентичні, тобто, щоб була "повна" автентика, щоб не було нічого вигаданого. Розумієте, коли малюєш Вавилонську Вежу в дусі Брейгеля, бо ж в нього є така, але ти робиш з неї напів-Кремль, і, звичайно, з підтекстом, то на Вавилонській Вежі мають бути якісь слова, щоб воно було автентичне. Якщо це Вавилонська Вежа, то напис має бути шумерською мовою. Тут написано: "Ми таки підведемо її до не...", мається на увазі "неба", а тут сказано: "на не", тобто, дівчинка "небо" не дописала. І хтось із моїх друзів, хто знає мову, сказав мені: "А що ж в тебе там помилка?" Я кажу: "Це - не помилка, вона ж школу свою Вавілонську ще не закінчила!" Але родзинка у тому, що в цій країні є десь 3 фахівці, які можуть прочитати і розшифрувати цей напис.
 


Ви кажете, "в цій країні", маєте на увазі Америку?

Так, в Америці. Можливо, є хтось і в Європі. Я зателефонував своєму приятелю, він викладає бібліїстику, знає угаритську, шумерську, аккадську і давньоєгипетську мови; я йому сказав, що мені треба перекласти три речення, бо не знав, що саме використаю. Але мені потрібно три речення.

Тобто, задумка змісту речення є вашою?

Звичайно. І от, він каже мені: "А навіщо я тобі потрібен, якщо в твоєму університеті є людина, яка працює в деканаті, Гарвардський випускник, який закінчив Divinity School з Давнього Вавилону." І я йому надіслав тих три речення, які мені потрібно було перекласти на шумерську мову, він сказав, що потрібно 2 тижні, але через 2 години надіслав мені їх, і я частково використав те, що він мені надіслав. Але надіслав він мені це у друкованому вигляді. А мені потрібно було це стилізувати під клинопис. На цій картині також є інший автентичний елемент – білійний текст на паперовому човнi.
 


А яка це мова?

Це давньоєврейська, себто гебрейська письмова мова. Коли євреї перейшли через Червоне море, на тому боці вони співали пісню визволення від військ фараона, про те, що вони таки вийшли з Єгипту, і тепер за ними не женеться армія, це є текст цієї пісні з Книги "Виходу".

А як поясните свій підпис?

Тобто, мою монограму…. Йоханан - "й" коротке, українське чи російське немає значення, "п" - Петровський, літера "шін" - штерн з гебрейської мови, тобто в підписі поєднується слов'янське і єврейське разом.
 


А чому ці дві роботи в інших барвах?

Тому, що це голокостні роботи, я не знаю, звідки це приходить, але щось мені підказує, що, коли ти робиш ці роботи, то повинен вибрати фарби, які відповідають тематиці. Зробити голокостну роботу червно-чорно-білою, я не можу просто фізично, тобто, я не знаю, як це зробити, я не бачу її так, а зробив їх у тонах майже виснажених. І навіть це для мене дуже багато кольору, я би зробив ці роботи ще блідішими.
 


А у сніжинках зашифровані якісь особливі символи?

Ні, просто, майже всі вони різні, їх десь 70. Я зробив ці сніжинки різними, щоб люди подумали про чоловіка з концтабору, який просто дивиться на них, приголомшлений їхньою красою.
 


Пане Йоханане, скажіть декілька слів про себе.

Я киянин, 2 тижні тому приїхав з Києва, був на Майдані, був у Києво-Могилянській Академії, отримав своє звання доктор Нonoris causa – почесного доктора Києво-Могилянської Академії. Видавництво НаУКМА надрукувалa книжечку з моєю лекцією і картинками. В 1984 закінчив романо-германський факультет Київського університету, з п'ятьма мовами. Займався цими мовами. Поступив до Московського університету на кафедру зарубіжної літератури, написав дисертацію про Габріеля Гарсіа Маркеса. Повернувся до Києва, з 1988 дo 1993 викладав у Київському університеті на кафедрі іспанської філології та на кафедрі зарубіжної літератури історію літератури, історію роману від Сервантеса до Томаса Мана, тощо.

Скількома мовами ви активно послуговуєтеся?

Ну, 7-8. Отож, після цього, я з'їхав з глузду і вирішив, що буду євреєм, вивчив ще стільки ж.

А до того?

До того я був громадянином України, з таким eліністичним вектором, із бажанням ствердити себе як перекладач і літератор, переважно в Москві. Тому, що все, що я друкував в ті часи, а це 4 книжки моїх перекладів, було надруковано в Москві. Отож, став євреєм, вивчив гебрейську мову, працював директором центру єврейської освіти України з 1993 по 1995 рік. Потім вирішив, що мало мені однієї дисертації - треба робити іншу і поїхав до Брандайського університету (Вrandeis University ) у Бостоні, вивчати соціально-культурну єврейську історію, саме східно-європейську. Захистив дисертацію, написав книжку про те, як маленьких єврейських хлопчиків, за часів царату, забирали в російську армію, тобто "брати на панщину ходили, поки лоби їм поголили". Писав про те, як євреям голили лоби за часів Миколи І. Потім виявили, що я спроможний брати участь у конкурсі "на замещение вакантной должности", і так отримав свою першу позицію. Викладав у Tufts University, Hebrew Сollege, в Бостоні, в мене було повне навантаження, але не було постійної позиції. Але була посада на факультеті історії в Northwestern University. З 2003 року я працюю там. Пройшов всі щабелі кар'єрного розвитку, і тепер, вище, ніж я сиджу, скочити не можна.

А от ви згадали, що 2 тижні тому були на Майдані, хотілось би почути ваші враження, як історика й художника?

Те, що пишуть про Майдан у різних джерелах російських, українських, ну, список величезний.. Воно не передає основних елементів того, що відбувається на Майдані, розумієте, Майдан це не тільки Київ, він є в, приблизно, 11 інших регіонах України. Але, в Києві, Майдан це такий клаптик свободи, від Центрального універмагу до академічних інститутів на Грушевського, а за межами цього регіону місто живе звичайним життям: люди одружуються, ходять до кав'ярень, весь транспорт працює, немає нічого ненормативного. Місто живе своїм життям, і Майдан живе своїм життям; Майдан це така інституція, що вона на відміну від Помаранчевої Революції, не постраждає, якщо її розженуть. Якщо б Помаранчевий майдан в 2004 році розігнали, то все кінець. А тут така ситуація: якщо розженуть Майдан, вони зберуться післязавтра і буде не 50 тисяч, а 500 тисяч людей або і 1 мільйон 600 тис. людей. Тобто, Майдан –це певнa структурa, яку можна поновити: там є медицина, їжа, кава, курси англійської мови, співи, бібліотека і т.д., і це функціонує, як містечко в місті, і це все феноменально цікаво цікаво. І оскільки це інституція, то зібрати їх знову і повернути це справа двох годин, розумієте, ми такого ще не бачили. Бо Майдан, то така мобільна організація, вони можуть реструктурувати себе в будь-якому куточку.

Це мені нагадує історію таборів DP - "displaced persons", тобто, коли українці-біженці організували навіть інститут; люди отримували освіту в центрі Європи під час війни, і, по суті, це те ж саме явище. Не кажучи вже про різні об'єднання культурологічного та політичного значення. Тобто, українці схильні самоорганізувати цілу державу, на будь-якому ґрунті.

На Майдані дуже багато різних людей: там є радикали, там є ультра-радикали, люди, які просто симпатизують тому всьому, що відбувається; там є люди, які розмовляють виключно російською мовою, є такі, що розмовляють чисто українською мовою. Але більшість, яка там є це київська інтелігенція, розумієте, Майдан це middle class, це не те, що було під час Помаранчевої Революції, коли міліонери протестували проти мільярдерів. Це також i не революція пролетаріату, Олександра Блока, коли матроси, анархісти і т.д. йдуть на Зимовий Палац. Це інтелігенція, тобто, всі наші приятелі, знайомі, друзі, викладачі університетів, шкіл зі своїми студентами, журналісти, художники, люди, які володіють невеличкими підприємствами чи магазинчиками - якраз основна маса Майдану, тобто, це, скажімо так, нова ситуація для України, коли ми бачимо активність цього саме середнього класу.

А яку роль відіграє на Майдані духовенство?

Ну, от дивіться, Московський патріархат, там його, звичайно ж, немає, але є всі інші священики: і уніати (українська греко-католицька церква), автокефальна українська церква, київський патріархат. Кримські татари, звичайно, підтримують все це, там є мусульманське духовенство, там є єврейське духовенство вони виступають перед людьми і розмовляють з людьми. Вони намагаються зупинити насильство з боку міліції і Беркуту, навіть стати між "Беркутом" і майданівцями, і це дуже важливо, мені здається. Звичайно, Майдан це така поліетнічна інституці на Майдані. Я спілкувався з людьми, розмовляв зі всіма і про все. От їду у метро і поруч зі мною жіночка розмовляє з хлопчиком про те, що відбувається на Майдані. Чи мені потрібно проїхати певну відстань на таксі я розмовляю з таксистом; цей хлопець віз мене до Борисполя, він покинув комітет держбезпеки, бо його попросили прикрити когось, чи зробити на когось наїзд, а він пішов з КДБ. Він розповідав мені, що таке корупція, не ззовні, а зсередини, бо такі історії у пресі не прочитаєш. Тобто, я беру інтерв'ю весь час.

Я так розумію, наступна дисертація буде про Майдан :)?

Треба буде щось написати про це, звичайно. Коли був 2004 рік, Помаранчева Революція, NPR Chicago Public Radio і інші весь час мене смикали на інтерв'ю і коментрі, я давав інтерв'ю кожні 2-3 дні, це й досі можна знайти в Інтернеті. Але, в цей ж час, я бачу якесь зневажливе ставлення хлопців у Вашингтоні до того, що відбувається в Україні, тобто, їм не байдуже, але вони не мають певної інформації.

Фотографії Галини Угриної
 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Віктор Винник про 15 років на великій сцені
Цієї осені у рок-групи "МЕРІ" ювілей – 15 років на великій сцені. Святкування розпочнеться концертом "15 років у твоїх мерідіанах" 27 жовтня у львівському Центрі Довженка. Про цей виступ, а також свою творчість і закордонні концерти сайту Ua Modna розповів Віктор Винник, фронтмен гурту.
Читати більше
Вимоглива й жіночна: тренер Ірина Ващук про гармонію та мотивацію
Чому важливо тримати себе у формі? З чого почати вести здоровий спосіб життя? Де шукати мотивацію та на кого варто рівнятися? До вашої уваги інтерв'ю з фінтес-тренером Іриною Ващук, яка вже багато років допомагає людям триматися в гарній формі.
Читати більше