Невідоме раніше
мистецтво перформансу все більше завойовує нашу увагу: поважні фестивалі надають йому свої площадки, вже існують бієнале в багатьох країнах світу, в тому числі й у нас в Україні. А отже, варто задуматися про те, що ми про нього знаємо окрім модної назви. Талановита молода українська художниця Ярина Шумська розповіла про перформанс. Про те, який він всередині і зовні й хто може бути перформером.
Довідка: Ярина Шумська (народилась і живе у місті Львові) – талановита українська художниця, що працює у сфері живопису, перформансу, танцю, інсталяції. Авторка та учасниця українських та міжнародних мистецьких виставок, фестивалів перформансу, зокрема у Польщі, Чехії, Норвегії, Ізраїлі, Японії, Таїланді та ін. Львів’янка є випускницею та аспіранткою ЛНАМ.
Стипендіатка програми "Gaude Polonia" (2013), фіналістка конкурсу “МУХі” (2015)
Ярина Шумська: Я не люблю описувати перформанси, бо їх треба бачити, треба відчувати наживо. Тоді вони зворушують, розчулюють і дають особливі емоції, які не виникають просто так.
Ярина Шумська, перформанс. Сандомєж, Польща. 2013.
То що ж таке перформанс, звідки він взявся?
Яр. Ш.: Перформанс дуже пов’язаний з життям, як і мистецтво загалом. Думаю, він був завжди. Згадаймо Діогена, котрий сидів у бочці…
Він має певні очевидні функції, але й особливо важлива його дія "поміж рядків". Сьогоднішній світ дуже різний і приваблює всіма можливими і неможливими методами. Перформанс – це ще одна з форм вираження у сучасному мистецтві. В певний момент процес став об’єктом більшого зацікавлення, ніж кінцевий продукт. Далі процес набув самостійності, так що сьогодні називаємо його перформансом. Історія знає й інші назви, деякі з цих визначень прижилися більше (хеппенінги, акції), декотрі залишилися в історії (асамбляжі, маніфестації).
Він не те, щоб спеціально створений, а є послідовним продовження попередніх традицій у мистецтві.
Що таке мистецтво, де закінчуються його рамки?
Яр.Ш.: Правда в тому, що кожен сам собі створює рамки, - в мистецтві їх немає. Навіть, коли ми говоримо про теорії, напрямки, стилі - це все дуже умовно, бо рамок насправді нема.
Де межі перформансу?
Яр.Ш.: Події 11 вересня дехто також називає перформансом…
Але, як на мене, мистецтво покликане творити... А катастрофи, божевілля, неадекватності й наслідки, які вони за собою тягнуть, не варто називати мистецтвом, бо навіщо тоді далі жити, для кого творити?
Перформанс провокує мислення, але не страх. Думаю, такі речі відчуваються.
Чим же такий особливий перформанс?
Яр.Ш.: Перформанс здатний нав’язати діалог і зворушити. А такі процеси дуже потужні та вічні. Його промовиста глибока простота рідко залишає байдужим. В Україні ми його заново відкриваємо, розуміємо по-іншому.
Складно виокремити якийсь один. Ми постійно змінюємося і середовище дуже впливає на сприйняття того, що відбувається. Є багато пам’ятних перфомансів, які дуже вразили. І їх важко описувати, бо слова у цьому випадку укладаються в опис дуже дивної ситуації з дивними людьми. Наприклад, ізраїльська перформерка Кінерет Хайя Макс (Kineret Haya Max) у Чіанґ Маї (Таїланд) ходила по периметру зали, притискаючи до стіни долоню, потім зупинилася, піднявши її, білу, і облизала... На кінець вона приклала на цю мокру долоню білий аркуш паперу і він до неї прилип. Кінерет довго дмухала на нього, а він висів перпендикулярно до підлоги і тріпотів від подиху…
...він проникає у ті сфери свідомості, які не завжди відкриті оточенню.
Які обов’язкові складові перформансу?
Яр.Ш.: Перформанси бувають різні: ті, які тривають хвилину, надцять годин, кілька діб; досліджують можливості, силу, витривалість тіла; орієнтовані на взаємодію з публікою і так звані "secret performance", коли ми знаємо, що щось відбувалося, але цього майже ніхто не бачив, не помітив..., те дійство оповите таємницею…
В перформансі не існує законів. Тому нема обов’язкового в перформансі, але певні спільні риси у роботах різних авторів інколи можна простежити: співставлення непоєднуваного, що творить цікаві нові рішення, зосередженість і напруга, присутність автора, орієнтація на специфіку місця, вже згадуваний час…
Як Ви відчули, що вже з перформансом?
Яр.Ш.: Вперше з перформансом я зіткнулася у 2009 році на "Школі перформансу" в рамках фестивалю "Дні мистецтва перформанс у Львові" (який щороку проходить на зламі серпня-вересня, організатором є МО "Дзиґа"). Так з’явилася можливість поєднати досвід живопису і танцю, які досі існували в моєму житті паралельно. Робота з власним тілом, простором довкола, специфікою місця, поєднання цього з композицією, яка притаманна площині, - це стало новим враженням і відкриттям для того, що я робила.
Спочатку це були, такі собі, поодинокі спалахи раз на рік, але весною 2012 року з’явилася можливість попрацювати з перформансом у групі учасників "школи" у Любліні, завдяки майстер-класу, організованого галерею "Лабіринт". Потім стипендія "Gaude Polonia", де основним моїм напрямком був перформанс, під керівництвом знаного польського перформера Януша Балдиґи. Так з’явилася можливість побачити чимало перформансів на численних фестивалях та подіях, що відбуваються в Польщі, Японії, Норвегії… То був творчо дуже активний і плідний час.
Ярина Шумська, перформанс. Фестиваль ZAZ. Хайфа, Ізраїль, 2013.
Який перформанс всередині?
Яр.Ш.: В такі хвилини все сприймається дуже особливо. Перформанс наповнений хвилюванням. Це така присутність із зануренням у себе. Через підвищену зосередженість стають помітними небачені досі деталі, проявляються певні вказівники, які диктуються самі собою, час якось по-іншому протікає, так ніби ти тут, водночас блукаєш по закамарках себе всередині. Дуже цінні для мене ті ситуації, котрі народжуються у процесі. Мене цікавить дослідження простору, де є присутність людини. Виявлення подвійної реальності, двозначність місць, ситуацій.
Що відбувається з перформансом потім, куди він зникає?
Яр.Ш.: Будь-який твір має певні етапи розвитку. Так і тут, є певний початок, концентрація, кінець. Мені запам’яталися слова британської перформерки Сандри Джонстон (Sandra Johnson ): "Перформанс починається до приходу публіки, і триває навіть тоді, коли виглядає, що він вже завершився". Це ті стани переживання, розслаблення, котрі відчувають глядачі та автор, але вже не разом. Осмислюючи те, що було. Чи готуючись до того, що має бути.
Перформанси вже можна поділити на напрямки?
Яр.Ш.: Ми намагаємося все ділити й приписувати кудись.
Однозначно розмежувати не можна, все мистецтво сьогодні дуже перемішане, де є живопис, там і скульптура, і відео, й інше. Воно все взаємодіє одне з одним. Але наявність якогось переважаючого елементу у виражальних засобах можна відзначити.
Наприклад, є перформанси, котрі більш зосереджені на звук, інші - на слова, мову і мовлення, рух, зображальні засоби, інтеракцію і т. д. Тематика їхня також дуже різна.
У Польщі, в Сопоті, кілька років тому відбувся фестиваль перформансу під назвою "Свині і кролики". Відповідно учасників "поділили" на дві категорії, в залежності від характеру їхніх творів: ті, хто смітять, залишають безлад, роблять шал; і ті, чиї твори більш виважені, стримані, і діють у інший спосіб.
Ярина Шумська, перформанс. Оронсько, Польща. 2013.
В перформансі художник керує подіями чи вони ним?
Яр.Ш.: Художник сам визначає межі своєї діяльності, що потрібно для вираження та втілення тієї чи іншої ідеї, і як далеко він може в цьому зайти.
Якщо хтось не вміє малювати – може він творити в мистецтві перформансу?
Яр.Ш.: Є здібні й талановиті люди, які від природи володіють загостреним почуттям виразності.
Наприклад, канадська перформерка Мартін Віаль (Martine Viale) робить дуже цікаві праці. З простих, буденних речей вона витягує стільки несподіванок. Її перформанси тривають по кілька годин, але хочеться постійно бути біля неї, спостерігати за нею, за її діями. Хоча вона не має мистецької освіти.
В діях пересічної людини часто буває чимало того, що можна би було назвати перформансом, але за умови обов'язкого усвідомлення цих дій.
Фестиваль "Дні Мистецтва Перфоманс у Львові". 2012.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
