Я був на Майдані, це частина мого життя

19 лютого ми мали чергову програму UA Modna Radio. Тоді вже почала надходити інформація про чергову зачистку. Але усе  жахіття ще було попереду... Публікуємо тут стенографію нашої телефонної розмови з Зиновієм Закалюком, котрого вдалося завдяки старанням ентузіастів Фонду медичної допомоги Майдану вивезти до США на лікування. Більше про цей фонд та зробити пожертвування можна тут

Доброго вечора, пане Зиновій, це Світлана, радіо UA Modna, з Чикаго. Мені відомо небагато: я знаю, що ви з Тернопільщини, що ви опинилися в центрі подій, якраз при зачистці 22 січня, це вірно?

Так

Будь ласка, розкажіть про це детальніше, тому, що люди потребують інформації з першоджерел. Як це відбувалося і що конкретно з вами сталося?

Я не перший день був на Майдані, це частина мого життя, і основне для мене це Майдан - з часу побиття студентів і до сьогоднішнього дня. Мені дуже важко після того дня. Та і не тільки після того, я ще не встиг навіть поправитись. Ходив на майдан, там багато людей, патріотів, які люблять Україну і які хочуть жити в цивілізованій, європейській державі. Ходив тільки на день, бо я давно прихворів інсультом – в мене паралізована рука, і я ходив щодня з 9 ранку до 7 вечора. 19 січня, то була неділя, хлопці молоді просто вже не витримали очікувати від Януковича і бандитської влади подачок, і від того, як вони припинять  знущаються над українським народом і підуть у відставку. Хлопці пішли штурмом на Верховну Раду, навіть не штурмом, вони просто хотіли захопити ВР і викликати депутатів, які були у відпустці, щоб ті відмінили закони, які прийняла ВР, ці закони були направлені на те, щоб президент Янукович, який сьогодні при владі, який має дві «ходки», тобто зек з двома «ходками», хотів, щоб всі люди України за ніщо мали судимість у два, а то й більше разів від нього

Пане Зиновію, можете трошки більше сказати про те, що саме ви робили на Майдані, чим ви там займалися, зважаючи на ваш фізичний стан?

Я займався тим, що ходив підтримувати тих хлопців, і те, що я  побачив, то є Герої України. Хлопці  були налаштовані радикально, в них була готовність померти за Україну.

А що це за хлопці, Правий сектор?

Це патріоти України, які хотіли швидше закрити це питання, раз і назавжди, щоб ВР, президент України, буди назначені дострокові вибори. То вони вирішили прискорити цей процес і хотіли, всього на всього, мирно пікетувати ВР. Почали йти на Грушевського, а там вже чекали кордони міліції, спецзагони «Беркут», і інші, які прийшли протистояти цим заходам – перекрили вулиці машинами, автобусами, і нікого не пускали. Люди пішли за ними, і я в тому числі. І коли побачив, що хлопці ризикували своїм життям, я всі дні ходив за ними. Я ходив для підтримки, бо вважав, що якщо більше людей там буде, то влада не посміє піти на людей силою.

Як ці хлопці поводились, вони буди агресивно налаштовані, в них в руках були якісь засоби, які можна трактувати як зброю, чи це просто були звичайні люди, які підійшли блокувати ВР?

Хлопці були мирні.  Але як як я вже сказав, були прийняті закони заборони носити будь-якій людині носити каску на голові, мати маску на обличчі, а отже за це людина вже несе кримінальну відповідальність. Але люди, мільйони людей, і я в тому числі, не хотіли так жити..

Отже, ви підійшли туди, і що там відбулося? Як сталося, що ви постраждали?

Зранку, коли збирався йти на Майдан, я включив новини, я вже знав, що вогнепальною зброєю було вбито 2 молодих хлопці, і чимшвидше я поїхав на Майдан. І я знав, що чим більше буде людей, тим більш ймовірність безпеки, бо так, то половину тих людей перестріляють, а іншу – посадять в тюрми на великі терміни. Коли я приїхав на Майдан, то вже зібралось декілька тисяч людей, які прийшли на підтримку хлопцям з вул. Грушевського. Але прийшов наказ «Беркуту» зробити зачистку, і от вони почали наступати на людей

Що робили «беркутівці», яку зброю застосовували? Вони били кийками, чи відтісняли людей?

Вони кидали димові гранати і сльозогінний газ, хлопці, які стояли на барикадах, слава Богу, мали противогази, тобто були захищені від атаки газу., а інші мусили відступати, і я теж, але ми не відійшли, ми стояли, просто позаду, бо не мали масок.

Чи була паніка серед людей, з якими ви знаходились?

Я б не сказав, що була паніка. Кілька разів ми зупинялись на заклики певних людей «Стояти», і ми стояли. Я не ходив на Майдан, а на вул. Грушевського, я стояв з хлопцями, бруківка сипалась на голову людям

Тобто, ви хочете сказати, що «Беркут» почав кидати в людей бруківку і каміння?

Було саме так. Я добре пам’ятаю, бо отримав удари бруківкою декілька разів у плечі і голову. І після того як мені потрапили у череп і я вже погано пам’ятаю. Я піднімався і знов падав, потім вже пам’ятаю як медики надавали допомогу, потім мене забрали в лікарню, там я ще говорив – сказав хто я, назвав домашню адресу. Після цього мені зашили голову і зробили відповідні комп’ютерні діагностики. А пізніше ввечері, десь о 10 годині у мене пропала мова.

Пане Зиновію, дуже важко все це слухати, але хотіла запитати, які у вас складалися відчуття, оці «беркутівці», вони спеціально навчені і треновані люди, але ж вони живуть на тих самих вулицях, у тих самих містах і з тими ж людьми, яких вони б’ють. Чи бачили ви обличчя, коли вони наступали? Бо ходить думка, що вони вживають наркотики, враховуючи те, як брутально вони відносяться до людей.

Я бачив людей, які підходили до «беркутівців» і розмовляли з ними, хоча було попередження не підходити до міліціонерів на 5 метрів, бо будуть нести кримінальну відповідальність, але підходили і говорили «у вас є батьки, сім’я, а якщо не має, то ж буде, ми всі українці»

А як вони реагували на це, коли з ними говорили?

Вони дивляться прямо в очі. І складається враження, що вони або закодовані, або обкурені, або вони просто мають пробиті вуха – абсолютно ніякої реакції. Вони, як роботи – йдуть на людей, що б їм хто не говорив, що ви захищаєте бандитів, ви ж повинні бути з народом, то в них абсолютно ніякої реакції. Людяність  них відсутня 

Отже у вас почались проблеми з мовленням, і ваш стан почав погіршуватися?

Так

І ви зараз знаходитесь у безпеці, вам вдалося виїхати до США на лікування, вірно?

Питання з моїм лікуванням не зовсім вирішено. Можливо я і продовжив би лікування в Україні, але не другий чи третій день до мене прийшли з міліції і почали розпитувати про події на Грушевського, як я там опинився і т.д. я це все чув, але не міг відповісти. 

Вони вам погрожували?

Ні, вони не погрожували, просто хотіли отримати в мене інформацію, як в потерпілого, все, що я хотів. То писав тільки синові – він живе у Києві, а їм я не писав нічого. Я розумів, що людина заходить до них як потерпілий, як свідок, а через кілька годин вони роблять з тебе учасника масових заворушень, і тим людям, відразу ж, грозить кримінальна відповідальність від 5 до 10 років. В мене була відкрита черепно-мозкова травма , в мене були проблеми з мовою, і вони прийшли через декілька днів вдруге, і я знову нічого їм не сказав. Кожен день приходив син до мене і бачив, як я в наручниках лежу. І коли активісти майдану, адвокати і інші прийшли, і сказали: - забери батька.(плаче)

Пане Зиновію, вас охоплюють емоції, ми тут теж на межі з сльозами, я не хочу втомлювати вас. Але останнє, на вашу думку, чим ми в діаспорі можемо допомогти людям там?

Я не знаю, що відповісти на це питання. Я вдячний усім людям, в тому числі і діаспорі за молитву. Це все молитва. Бо за такий короткий час, я все таки з вами розмовляю, то це дяка Богу і дяка всім людям, хто молився. Без сумніву, мені допомогли, і є така організація «Спільна справа», які допомогли мені коштами на лікування, і молитви по всіх церквах і на Майдані. Я думаю, що це велика моральна підтримка для мене, яка заліковує рани. І американці теж за мене молились і коштами допомогли. бо тут моя донька є. Я з деякими знайомий, але не в коштах справа, а саме в цій підтримці, коли ти знаєш, що ти не один.

Пане Зиновію, я вам дуже дякую, що знайшли сили поговорити з нами, ваша розповідь є важливою для всіх нас. Ми щиро бажаємо вам повного одужання і безпеки надалі, і щоб ці історії залишались і архівах і ми більше ніколи цього не переживали, і щоб всі ці жертви були не марні. Я вам ще раз, щиро, від душі, бажаю здоров’я і швидкого одужання.

Щиро дякую, і бажаю, щоб ніхто не мав таких проблем, коли людина хоче вистояти свої думки, в будь-якій країні, мала право це зробити. Щоб журналісти, які дають правдиву інформацію не були вбиті чи закатовані, як це робитья в цій країні. Щоб люди говорили правду вільно і не боялись.