Усе залежить від тебе: інтерв'ю з фельдшером

Сьогодні ми відкриваємо новий підпроект "Справжні", у якому (не)звичайні люди розповідатимуть про те, як вдосконалюють світ та бачать себе в ньому. Про мрії, відповідальність та людей розповідає наша перша учасниця Аня Шумейко.

Аня Шумейко

Родом: з Івано-Франківська.
Освіта: Івано-Франківський базовий медичний коледж.
Місце роботи: Комунальний заклад "Івано-Франківський центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф".
Сімейний стан: неодружена.
Улюблений колір: рожевий.
Улюблений вид відпочинку: на морі.
Українець-кумир: немає.

Як реагує твоє оточення, коли дізнається, де ти працюєш? Що найважче?

У нас багато молодих дівчат, і одразу дивна реакція, наприклад, “ой, та це дітки”, “ все, нам потрібно іншу бригаду”, але коли бачать нас в роботі, тоді вже усвідомлюють, що ми не в забавки граємо.
     Найважче — це вміти собою керувати. Як би не здавалось, що ти вже звик до таких ситуацій, але поки молодий, ти не відчуваєш стрес на собі, а пізніше все може проявитись. Саме тому потрібно збергіати холоднокровність.

Найважче — це вміти собою керувати.

Розкажи, будь ласка, про твоє перше чергування. Яким є реальне ставлення, коли людина помирає в машині швидкої допомоги?

У моє перше чергування сталася ДТП на трасі з мотоциклістом. На жаль, трагічна, тому нам вже не довелось нічого робити.

Я розумію, що це важка, відповідальна робота, однак чи трапляються смішні випадки і як на них реагуєш?

Ті випадки, які можна назвати “смішними”, мабуть, дратують. Складається враження, що люди не розуміють, куди телефонують. Був випадок: дзвонить жінка і каже, що помирає. На місце виклику приїжджає реанімаційна бригада у складі чотирьох осіб, зі всім оснащенням, а виявляється, вона просто полаялася з чоловіком і вирішила поклеїти дурня, щоб чоловік її пожалів. Такими вчинками просто забирається шанс в людини, якій справді потрібна допомога.

Як перезавантажуєшся? 

Сон — найкращий засіб:) Нещодавно почала відвідувати танці.

Яка твоя найбільша дитяча мрія?

Моя дитяча мрія здійснилася: я стала медиком. Спочатку вступила в коледж, після закінчення якого мені пощастило і мене взяли на цю роботу. Це екстрена швидка допомога, тобто реанімація, і я одразу зрозуміла, що це моє. Мені це подобається, і колектив гарний.

Ти думала коли-небудь про еміграцію? 

Раніше не думала, однак тепер починаю задумуватись. Не треба далеко, навіть у ту саму Польщу, парамедиком. У них набагато менше чергувань на місяць, а праця цінується набагато більше. Зараз я тут працюю, бо мені це подобається і є батьки, які ще мене забезпечують. Якщо ж доведеться забезпечувати свою сім’ю, то однієї зарплати медика в нашій країні просто недостатньо.

Чи хотіла б ти бути публічною особистістю? 

У медичній сфері хочу досягнути певних висот. Мені не потрібна надзвичайна популярність, але хочу бути важливою для суспільства, щоб люди знали і зверталися.

Читаєш або дивишся українські медіа?

Новини дивлюсь дуже рідко, стараюся не дивитись взагалі. Здебільшого цікавлюсь інформацією медичного спрямування. Узагалі мені здається, що інакше сприймається, коли ти читаєш зарубіжне.

Яке твоє гасло по житті?

Як думаєш, чого не вистачає нашим людям?

Свідомості. Наші люди хочуть багато чого позичити у когось: то не так, зарплата не така, країна не така, але я вважаю, що кожному варто почати з себе. Багато українців просто не хочуть розвиватися, мабуть, тому у нас такі проблеми.

Чого б ти побажала кожному українцеві?

Не тільки нити, а й щось робити. Почніть із себе.

Команда UaModna дякує Ані!
Разом ми змінимо наше життя на краще!

Розмовляла Дарія Перевозова

*Важливо! Будь-яке порушення авторського права карається законом!