Віктор Винник про 15 років на великій сцені

Цієї осені у рок-групи «МЕРІ» ювілей – 15 років на великій сцені. Святкування розпочнеться концертом «15 років у твоїх мерідіанах» 27 жовтня у львівському Центрі Довженка. Про цей виступ, а також свою творчість і закордонні концерти сайту Ua Modna розповів Віктор Винник, фронтмен «МЕРІ». 

До ювілейної програми увійдуть найвідоміші романтичні і патріотичні хіти.

В активі групи «МЕРІ» – чотири студійні альбоми: «Мерідіани» (2007), «Війни в прямому ефірі» (2010), «Кулями любов…» (2014) та «Я z України» (2016). Випуск п’ятого заплановано на початок 2019-го року. Засновником і солістом групи, а також автором текстів і музики до майже всіх його пісень є Віктор Винник. Віктор пише пісні не лише для власного проекту, а і для інших відомих українських виконавців: гуртів Kozak System, TaRuta, співачки Андріани тощо.

Днями відбулася прем’єра нової пісні «Снайпери-Амури». Коли вона була написана?

Скажу відверто, пісні насправді вже років 10. Вона навіть була записана у демо-варіанті і мала увійти до другого альбому, але тоді я її не випустив і заховав. Лише зараз вирішив дати шанс на життя. Вона була переписана, отримала друге дихання. І мені подобається нове звучання цієї пісні, те електронне аранжування, яке зробив для неї львівський саунд-продюсер Остап Панчишин.

Ця пісня увійде до нового альбому?

Так. Більше того, вона дасть назву нашому п’ятому альбому. В процесі запису для нього зараз перебуває ще кілька пісень. Також там будуть композиції «Чому болиш?» і «Просто прощай». Вони вже добре відомі, бо відеокліпи на них не так давно були в ротації музичного телеканалу М2.

Для «Снайперів-Амурів» теж зніматимете кліп?

Саме зараз домовляюся про це з режисером Владом Разіховським. Ми з ним почали працювати ще у 2016 році з кліпу на пісню «Miss». Питання лише у тому, щоб Влад швидше знайшов час.

Влад Разіховський зараз є одним з найбільш затребуваних українських режисерів. Він знімає кліпи для Олександра Пономарьова, групи «Без Обмежень» та багатьох інших відомих виконавців…

Так, йому тепер непросто знайти місце у графіку. Але я готовий почекати. Мені час від часу пропонують співпрацю інші молоді кліпмейкери. Втім, їхні роботи мені не подобаються, бо вони використовують повторювані сюжети, слабкий відеоряд... Хоча, зараз взагалі час кліпів минає, і навіть світові зірки іноді, як виглядає, заходять у глухий кут. А кліп має бути достатньо образним, щоб передати зміст пісні і водночас створити яскравий відеоряд. Владу Разіховському це вдається, тому я хочу працювати саме з ним.

Альбом «Я Z України» ви презентували на концерті у Лондоні. Чи плануєте презентацію нового, п’ятого альбому за кордоном?

Плануємо концерти у Сполучених Штатах. Зараз ведемо переговори щодо цього. Ці кілька виступів плануються на весну наступного року, а перед тим у нас має вийти новий альбом. Відповідно, можна буде поєднати виступи з презентаціями.

В яких країнах вам ще доводилося виступати?

Ми вже були з виступами у Штатах. У 2007 році їздили туди на Фестиваль слов’янських культур. Після того виступали у Польщі, Латвії, Італії та Великобританії.

Ти часто береш участь у концертах для добровольців, що воюють на сході України. Навіть присвятив їм пісню «Про них». Для чого тобі особисто це потрібно?

Війна – це така штука, яка багато чого оголює. Знаєш, коли йдеш рибалити, треба накопати хробаків? Ти береш і підіймаєш дошку, яка лежить в землі, а там є своя екосистема. Туди ніколи не потрапляє сонце. Там живуть хробаки – і ти їх оголюєш і набираєш собі в банку. Так само і війна – вона оголює, підіймає цю дошку в душах, куди ніколи не потрапляло сонце. Вона препарує, відкриває. Всі люди, які з нашого боку беруть участь у цій війні, для мене герої, бо вони ризикують найдорожчим. Тому мені з ними завжди цікаво. Я слухаю їхні історії з цікавістю, бо у кожного вона унікальна. А добровольці – це взагалі окрема тема. Це люди, які йшли на війну за власною волею. Вони не просто сидять на ротації, вони хочуть воювати, щиро хочуть захищати країну.

Ти є автором неофіційного гімну прикордонників – пісні «Наш кордон». Ви виконуєте її в тріо разом з боксером, абсолютним чемпіоном світу в першій важкій вазі Олександром Усиком і стронгменом, найсильнішою людиною планети Василем Вірастюком. Як виникла ідея цієї пісні?

Я написав її на замовлення прикордонних військ. Писалося легко, бо знав, про що пишу. Пару років тому я брав участь у зйомках документального фільму «Війна на нульовому кілометрі» і разом з гуртом «Carbon» (зараз – «Навігатор») виконував там пісню «Далеко». Ми їздили на полігон, де стояла прикордонна частина, ходили нейтральною смугою, бігали за БТРом… Я там спілкувався з прикордонниками, а потім ще давав кілька концертів для них, тому і знав, як треба писати.

Спершу пісня була затверджена керівництвом Державної прикордонної служби, бо так треба за вимогами, а вже потім ми записали її у студії і зняли на неї кліп. Причому кліп знято на основі реальних подій – бойових дій на сході України. У відеороботі відтворено кілька епізодів війни: захист блокпосту «Балу» поблизу Дебальцеве, бойові дії під Красною Талівкою у Луганській області і захоплення терористів поблизу села Дякове, що теж на Луганщині.

Чому саме такий вибір виконавців для пісні?

Олександр Усик служив у прикордонних військах, тому це йому близько. Василь Вірастюк теж має відношення до цього роду військ. До речі, Усик раніше не співав, це був його дебют. Але він прислухався до всіх порад і з першого разу заспівав дуже добре, бо має і слух, і ритм. Тому той мінімум, який від нього був потрібен, він виконав на відмінно. Пісню ми записували минулого року, Усик тоді щойно приїхав з Америки. Там він переміг у бою, але отримав великий «бланш» під оком, тому у кліпі він знявся у темних окулярах.

Василь Вірастюк співає давно і добре. У нього є співочий старший брат Роман, теж стронгмен, який іноді приходить до нас на концерти. Тоді ми виконуємо його пісню «Брате мій», яку він написав для «МЕРІ».

Минулого року було реалізовано благодійний соціально-мистецький проект «Пісні війни», який підтримало Міністерство оборони. У ньому воїни АТО співали свої власні пісні з відомими виконавцями. Чому ти дав згоду взяти у ньому участь?

Тому що я знав, з ким я буду співати. Автор проекту, Галина Гузьо, запропонувала мені співати в дуеті з Богданом Ковальчиним його пісню «На схід». А я знав Богдана ще дитиною. Це людина, яка пішла добровольцем на фронт, будучи директором радіо, маючи двох дітей. Він зовсім не є людиною війни, але відбув повний термін служби снайпером. Це дуже важка служба. Це коли ти лежиш годинами на бетоні, дивишся на інший берег і знаєш, що на іншому березі хтось так само дивиться на тебе і чекає, коли ти помилишся.

Коли Богдан повернувся з війни, він почав писати тексти пісень. Музику до його пісень створює інший талановитий хлопець – Мар’ян Ганусяк. Богдан – це не поет, який пише пісні для одноденних співачок. Це людина, яка винесла війну на собі, прожила її. Людина до цього доторкнулася, її це обпекло, а ти можеш долучитися до цього вогню. Добре, що цей проект привернув увагу до таких людей, як Богдан. Саме це для мене важливо. Бо про війну треба нагадувати щодня. Якщо суспільство припинить звертати увагу на війну, вона триватиме завжди.

Як ти почав писати пісні? Чому тобі це потрібно?

У мене ніколи не стояло завдання стати музикантом. За освітою я художник. Пісні просто писалися ще з юних років, це така напівфізіологічна потреба. Пісня пишеться як пчих – коли є якесь подразнення і ти мусиш звільнитися від нього. І у мене так: щось приходить – і я роблю пісню. Мої пісні написані за 10-15 хвилин. Якщо треба більше часу, якщо треба переробляти, то пісня не вийде вдалою.

Мені пощастило, бо я пишу пісні, які так чи інакше відповідають часу по формі, по змісту, по звучанню. Якщо хотіти потрапити в моду або якісь сучасні тенденції, то у тебе завжди буде або останній вагон, або взагалі відстанеш від поїзда.

Кажеш, що не йдеш за модою. А хіба одна з найвідоміших твоїх пісень «Я Z України» не кон’юнктурна? Це не данина моді на все українське, яка виникла протягом цих кількох років?

Ні. Бо написана вона ще у 2011 році, тобто випередила моду. Ми не знімали на неї кліп, бо я не знаю, яким би він мав бути. На цю тему що не зроби, все буде банально, крикливо і показушно. Хай цей відеоряд живе в голові кожного і буде у кожної людини унікальним. Зараз ця пісня досі популярна, навіть діти в садку на концертах її співають, хоча вона зовсім не дитяча.

Як довго зараз «живе» пісня в радіоефірах?

Тривалість «життя» пісні на радіо коротка. Нещодавно дивився список пісень «ФДР» - це одна з компаній, яка займається розповсюдженням музики для радіо. У них є більше 50-ти прем’єр тільки на один тиждень, бо зараз виконавці дають нові пісні кожен місяць. Тому найдовше пісня «живе» в радіоефірі два-три місяці, а деякі композиції «живуть» не довше двох тижнів.

Чи дослухаєшся ти до побажань публіки?

На концертах – так. Там я завжди йду на поводу у публіки. Бо жива музика від фонограмної відрізняється тим, що ти наживо ведеш розмову. Якщо бачиш, що щось пішло не так, ти з трек-листа перекидаєш якусь іншу пісню. Або в принципі можна зупинитись посеред пісні і сказати: «Та ні, краще ми зараз іншу пісню заспіваємо». Бо люди приходять на концерт, щоб знову відчути той момент, з яким асоціюється та чи інша пісня, тому що це був прекрасний момент. Мені приємно, коли люди на концертах танцюють, радіють або сумують, тобто проявляють свої емоції. Для мене це важливо.

Ти пишеш не лише пісні, а й книжки. Чи є щось про музику у твоїй книжці «90/60/90. Без імен»?

Звісно, є, бо це автобіографічна книжка. Наприклад, там є розповідь про те, як я написав першу пісню. Вона була створена слідами «Кіно», а першою слухачкою стала моя сестра. Вся ця книжка – про 90-ті, відповідно, там також йдеться про музику 90-х. Є і розповідь про те, як ми зробили групу «МЕРІ».

Довідка: Віктор Винник народився 19 вересня 1976 року в м. Сколе Львівської області. Закінчив художній факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську. Засновник і вокаліст гурту «МЕРІ», екс-учасник гурту «НеМо». Автор книжки «90−60−90. Без імен».

Група «МЕРІ»: Віктор Винник – вокаліст, гітарист і автор пісень, Микола Гаврилів – клавішні, Володимир Панів – бас-гітара, Віталій Гудзій – гітара, Володимир Андрієвський – ударні. Стиль виконання колективу – поп-рок, або мелодійний рок.