Валентина Фалькова: Для мене це і є щастя, якщо мої вихованці мене зрозуміли!



Прем’єра у театрі – справа відповідальна й хвилююча. Туди-сюди сновигають заклопотані актори в яскравих театральних костюмах, звучать та різко обриваються ноти, музичні фрази, спів...

У холі Будинку органної та камерної музики, де має відбутись вистава, скупчились і тихо перемовляються гості з величезними букетами квітів – це схвильовані батьки, друзі, знайомі й незнайомі поціновувачі театрального мистецтва. Батьки нервово отирають  піт з чола, а гості тихо перемовляються, здивовані дивовижно казковою атмосферою.

Відкрию вам, шановні читачі, таїну: заклопотані актори – то юні вихованці авторського дитячого музичного театру "Надія" Дніпровської дитячої музичної школи №3, а батьки і гості – майбутні глядачі й поціновувачі театрального мистецтва.

Традиційно напередодні світлого літнього дня у "надіївців" відбувається прем’єра нової вистави – своєрідний річний звіт і, водночас, привітання зі святом своїх однолітків. І щороку на акторів чекає гучний успіх, шквал оплесків і схвальні відгуки преси.

За цими оплесками й схваленням – велика підготовча робота Валентини Фалькової – постійного художнього керівника авторського дитячого музичного театру "Надія" й, за сумісництвом, композитора та режисера-постановника, Відмінника культури, викладача вищої категорії та методиста, завідуючої музично-теоретичним відділом ДДМШ №3, члена Асоціації композиторів Національної Всеукраїнської музичної спілки.

Театру виповнилось вже 25 років і колектив вирішив вразити глядачів виставою за романом Клайва Стейплза Льюїса  – однією з книг циклу романів "Хроніки Нарнії". Вистава написана за мотивами останньої книги "Срібне крісло" і називається "Нарнія – країна мрій".

Цей вибір мене дещо здивував і за роз’ясненнями я звернулась до пані Валентини.


 
Скажіть, Валентино, а чому Ваш вибір зупинився саме на цьому творі?

Тому, що тема, яку висвітлював К. Льюїс, мені здалася дуже актуальною, адже Нарнія – це чудова країна, в якій існує найцінніше: мир, свобода, людська гідність, де добро перемагає зло. Ми теж мріємо про те, що зможемо побудувати таку країну, нашу Мрію.

Зрозуміло, що ризик був. Справа в тому, що я завжди створюю дійство за допомогою "живої" музики, а сучасні діти чують, в основному, розважальну музику, яка створена часто-густо технічними засобами. Але наші діти-актори найкращі в світі! Вони не тільки зрозуміли, що ми хотіли їм сказати, але й пройнялися думками і ідеєю вистави, та грали і співали так, що в залі плакали та сміялись дорослі і малі глядачі. А для мене це і є – щастя, якщо мої вихованці мене зрозуміли!

Взагалі, я люблю писати лібрето за творами письменників-класиків. Особливою популярністю серед глядачів користувалися спектаклі за казками Антуана де Сент Екзюпері "Маленький Принц", Астрід Ліндгрен "Пеппі Довгапанчоха", Олександра Гріна "Червоні вітрила", Олександра Волкова "Чарівник Смарагдового міста", Шарля Перро "Кришталеві черевички", Джанні Родарі "Чарівний голос Джельсоміно", Анатоля Франса "Вірне серце" ("Бджілка")...
 
Ого, який солідний перелік класиків! Але в репертуарі театру не тільки ж класичні твори?

Звичайно. Я із задоволенням написала музику та знайомлю наших глядачів із творами сучасних дніпровських письменників, чи то ба – письменниць: Олени Швець-Васіної "Музичний бал" та Олександри Кравченко "Викрадення рози". А який успіх мали вистави "Пригоди Морського коника" і "Тітонька Жабка"? (На це мені доводиться лише зашарітися й вдячно посміхнутися, оскільки згадані п’єси – творчість вашої покірної служниці, шановні читачі. Е.З.)
 
Ви вже 25 років працюєте з дитячим творчим колективом. Звичайно ж, юні актори постійно змінюються. Як на Ваш погляд: з ким важче працювати – з дорослими виконавцями чи дітьми?

Важко сказати… Із сучасним поколінням дітей працювати стало важче, але з дорослими виконавцями, мабуть, працювати ще важче, бо вони вже мають певні погляди, амбіції, комплекси, а це заважає справжньому лету творчості.
 
Ваші постанови – справжнє шоу: барвисте, яскраве, запальне. Але, супротив сучасних бізнесових тенденцій, зіграні вашим колективом вистави – наскрізь природні. Маленькі актори співають "вживу", танцюють, демонструють неабиякий акторський талант. Хтось допомагає Вам проводити репетиції, "ставити" танці?

У мене прекрасна, талановита помічниця, хореограф – Олена Петалла. Це моя учениця, учасниця самого першого складу театру, професійний музикант, а ще й психолог і чудова танцівниця. А, головне,– мій однодумець. Велика доля роботи у концертмейстера – Ірини Єгеревої. Без них мені було б дуже складно здійснити таке велике дійство.

Що вже й казати про батьків наших юних акторів!? Їхня відданість дітям та театру, фінансова підтримка, допомога у розвитку дітей, яких намагаємось виховати справжніми громадянами нашої країни – неоціненна.

Не можу не згадати Оксану Єсельську. з якою творчо співпрацювали 13 років в Будинку вчених (якого, на жаль. більше не існує)  Вона завжди вирізнялася особливою любов’ю до дітей і відкритістю, дбайливим ставленням до кожного найменшого члена акторського ансамблю.

Неоціненна підтримка театру моїми директорами ДДМШ №3: Галини Євгеніївни Мартинової, Тетяни Василівни Денисової, Ольги Віталівни Григораш, Єлизавети Миколаївни Щербак. Дякую долі, що на моєму шляху зустрілись такі прекрасні люди.
 
Вистави театру – безкоштовні. Але вбрання акторів, декорації... Невже все це – лише батьківські кошти?

Раніше нас підтримувала адміністрація Будинку вчених, на базі якого ми й працювали. Але зараз...

Цьогорічна вистава відбулась завдяки підтримці міського голови м. Дніпра. Хочу подякувати нашому міському голові – Борису Альбертовичу Філатову. Завдяки стипендії, яку я отримала цього року, ми й підготували виставу.
 
Ви – викладач з багаторічним стажем, композитор, співачка працюєте з натхненням, віддаєте себе улюбленій справі. А звідки бажання присвятити себе одній з найвишуканіших дочок Зевса – Евтерпі?

Справа в тому, що часто-густо я особисто працюю і над сценаріями моїх вистав, і текстами музичних номерів. Мені дуже подобається це робити, бо літературною творчістю захоплююсь з дитинства. Маленькі вистави створювала і показувала дітям з своєї і сусідніх вулиць та друзям-однокласникам (сама грала, співала, танцювала, грала ролі). Театр – це моя друга – після музики – любов, особливо музичний театр. То моя мрія, що, на щастя, здійснилася.

А музику почала писати тому, що не могла не писати, бо вона, тая музика, звучала в мені. А ще тому, що мене заворожувала класична музика, хоч я любила й якісну популярну музику, як її тоді називали "естрадну". А, граючи та співаючи справжні шедеври високої музики, хотілося щось створити, адже душа співала щось своє, ще не співане.
 
Як рідні сприймали Ваше бажання присвятити себе музиці? Підтримували, чи навпаки – відмовляли?

Спочатку не замислювалась над тим, щоб обрати професію музиканта, а просто полюбляла грати на фортепіано, співати. Усі шкільні вечори озвучувала з дитинства, бо миттєво підбирала популярні мелодії по слуху з акомпанементом. Починаючи зі школи – створювала вокальні та інструментальні ансамблі і, ще нічого не знаючи про те, як це треба робити – створювала своє "аранжування" та "оркестровки" і керувала цими ансамблями. Продовжую це робити із задоволенням і досі, але вже на професійній основі.

У нашій родині завжди звучала музика. Як співала мама! На свій перший гонорар за наукове видання тато купив нам із сестрою фортепіано. Це було справжнє диво!

Потім до музичного училища вступила старша сестра. Вона теж сприяла моєму вибору професії. Татові подобалось, коли ми вдвох грали ансамблем в 4 руки на фортепіано або співали разом із мамою на 3 голоси для нього чи для гостей. Татові би, правда, хотілося, аби я обрала якусь технічну спеціальність, він був деканом загально-технічного факультету, але він мені не заважав, і я обрала музику, бо відчувала, що не зможу існувати без неї.
 
Пам’ятаєте Вашу першу спробу написати музику? Що це було?

Імпровізувала з дитинства – років з 6-7. Трохи пізніше вигадувала невеличкі п’єски для фортепіано, але справжнє написання музики почалося тільки тоді, коли зустріла в музичному училищі свого незабутнього першого вчителя композиції – українського композитора Кіма Олександровича Шутенка. А вже пізніше багато корисного для підвищення своєї кваліфікації отримала від спілкування з композиторами Геннадієм Клебановим, Мирославом Скориком, Андрієм Штогаренком.
 
Маєте численні грамоти, подяки, відзнаки... А є найбільш Вам дорога? Або така, з якою пов’язаний незабутній спомин?

Найбільш дорога нагорода – це звання Відмінника культури України, тому, що це було для мене дуже зворушливим подарунком, адже я не знала, що моя ДДМШ №3 та тодішній її директор Галина Євгеніївна Мартинова так високо оцінили мою діяльність, що піклувалися про цю відзнаку. Щиро їм вдячна.

А з останніх нагород мабуть найцінніша перемога в Обласному конкурсі композиторів "Серебряный век" (2013). По-перше тому, що це моя найулюбленіша тема у вокальній творчості і на протязі 15 років я створила 20 романсів на вірші поетів Срібного віку. А по-друге, це те, що за отриману за перемогу Премію, я здійснила видання збірки цих романсів (2014). Взагалі, вже вийшло друком 6 вокальних збірок та збірка для фортепіано "Фортепіанні сторінки".
 
З огляду на Ваш великий досвід, що можете сказати стосовно розвитку сучасної української музики? Уявіть: Вам дана влада щось змінити, щось виправити. Щоб Ви зробили спершу?

Я б зробила так, щоб усі талановиті діти (а на мій погляд – усі діти мають музичні здібності, їх подарував людям Всевишній) мали змогу навчатися музиці. А для цього треба зберегти музичні школи та зробити батьківську платню такою, щоби батьки були спроможні її платити. І, звичайно, нагадати усім, хто має відношення до музичного виховання, та слухачам, що музика – це не тільки "шансон" та "попса". Хотілося б, щоб розвивалася глибинна академічна музика, музика для душі і серця, музика для розуму врешті-решт. Тоді молоде покоління збудує нову сучасну державу.
 
Які Ваші творчі плани?

Зараз завершую роботу над створенням нотної збірки вибраних фрагментів з кращих вистав мого театру. Маю надію, що вона буде надрукована до початку осені і презентована в жовтні 2017 року. 

Взагалі, мрію про те, щоб мої діти – учні й вихованці продовжували мою композиторську справу і зросли справжніми музикантами або композиторами.

На теперішній час з гордістю можу зазначити, що більше 70 моїх учнів продовжили музичну освіту в середніх спеціальних і вищих навчальних закладах. Вони стали професійними музикантами, режисерами, акторами. Дуже пишаюся, що вже зростила 9 професійних композиторів.

Для сприяння вихованню юних композиторів навіть розробила авторську методику "Навчання композиції та імпровізації обдарованих дітей" (2010 р.). От і зараз в моєму класі юних композиторів вже 5 Лауреатів різних конкурсів. Нехай вони й надалі пишуть музику і розвивають Душу!
 
Що хотіли би побажати нашим читачам?

Любіть дітей, давайте їм змогу розкрити всі свої таланти, мрійте і не старійте душею, цінуйте справжню, високу музику, може тоді, ми разом зможемо побудувати чудову країну.
 
На все добре! Нових Вам творчих досягнень та перемог!
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Ганна Ручай: "Українця середнього класу так само мало цікавить Україна, як і ситого європейця"
Про книговидання в Україні, про що має писати автор та які є виклики та небезпеки для української мови — читайте в інтерв'ю з редакторкою та письменницею Ганною Ручай.
Читати більше
Леся Кічура та її шлях до письменницького успіху
​Вона — мама, яка пише добрі казки не лише для своїх дітей, а й для всієї малечі України, бо її соціально-книжковий проект "Добрі мамині казки" продовжує мандрувати країною. Про складнощі, нюанси та кропітку працю — у статті нашої авторки.
Читати більше
Історія українця, що наважився підкорити Бродвей
Що вам відомо про жагу до життя й бажання стати найкращим? Скільки падінь треба пережити, щоб дістатися омріяної висоти, коли вона, здається, так далеко? Про це й не тільки в ексклюзивному інтерв'ю для UaModna розповів танцівник Роман Косій. Надихайтеся.
Читати більше