Будь-який навіть дрібний поштовх в суто регламентний спосіб може спонукати до діяння та переосмислення; навіть у випадку непотрібності. Здебільшого не варто у всьому шукати користь, до того ж , коли та користь є необхідною, бо усе потрібне виявиться на межі неприйняття. До того ж сам текст, коли розтягнутий в домислі Може бути деактуалізованим. І культура, яка мажоритарно ніколи не була репресивною, в один момент може стати вкрай рятівною. Хоча саму культуру, як домівку чи палац кожен в свій спосіб на початках оберігає, згодом всеодно пустить у плавання, як ковчег чи човен, каравелу чи фрегат по-одісеївськи маргінально, але Одісей сам був математиком, як ним був сам Айнштайн, бо без того плавання не буде нових міфологем...а міф важко заперечити, бо він реальніший за дійсність, і в цьому сам айнштайн прийшов до висновку, що візуалізована дійсність все ж таки істинна, хоча істинність зараз профанізована, скоріше природньо правдива та достеменна, але це текстова парадигма і парадигмою є і саме слово, і його залежність від тексту та інтертестуальності. Зараз проясню, тобто теперішнє розуміння, як квантового апарату може мати підгрунтя не тільки здогадки, але й документальної правди. Вченим краще звести все до виключення випадковостей, хоча міфологема історії переконує нас в тотальній випадковості: випадкові люди, випадкові ситуації, випадкові історичні епохи та цілі епоси. На чому ж все ж таки варто зупинитись?. На вірі чи зневірі. Добре запитання, але остання епоха постмодернів виявилась пахнучою каналізаціює, з присмаком хворих нирок / як у Джойса/, чи бажанням смерті та війни. Не знаю, можливо запах сичі може нести рятівну місію чи лікування чи просто бажанням помітити свій ареал чи територію. Ми ж знаємо ,як полюбляє кожен покласти свою суб'єктивну мітку, яка стане імовірно чорною і поглине інші чорні мітки утворюючи чорні діри чи холодні озера. Але абсурд не завжди такий нісенітний та непотрібний, і політика партії не тільки ззовні ідеологічно дидуктивна. І не бійтесь визнати якесь бодай знання і своє розуміння, бо вірити в єдине виявиться простим однолюбством, тобто знову ж таки побоюванням невідомих мандрів. Це і мої думки і не мої одночасно, і не поштовх ретранслятора, який може може виявитись божевіллям квантового апарату. Зараз спробую роз'яснити. Більшість схиляється до думки, що бога неодноразово ховали , але є небезпека втрати його навіки. Страшно і не страшно одночасно. І передосторги роботизації й нашого розчинення в мережі й каузальності прояву здичалого контенту є Проколом чи його частиною. Протокол один: кожен не врятується: ані через комфорт чи його природню відсутність, ані через уникнення чи запобігання - бо життя може само по собі зупинитись - такий собі сценарій, хоча це феноменологія вакууму і він такий теплий...вакуум завжди був теплий ще за часів греків чи майя, а майя масово приносили тисячі людей в царину смерті просто із-за відсутності врожаю - важко в це повірити, як важко повірити, що більшість знання втрачена, а чому тоді так хтось / інквізитори чи политичні романтики/ так душевно знищував книги та рукописи. А нам казали, що рукописи не горять. Згорають як виходить палким полум'ям, як горіли мільйони в Освенцимі - і зараз хтось заперечив після цього бога з метою протесту, але є протокол: ми маємо жити вічно, навіть, якщо це будо сумно й безперспективно....і наостанок бажання герменевтичного розуміння тексту може отримати статус простого хобі - смішно, але за все є плата й відкуп в моментах явлення та становлення, бо вмирати можна красиво щосекунди й народжуватись із преамбулою свого чи якогось незнайомого розуміння тотальних невідповідностей ваших коливань-систем-уподобань-фобій-ремінісценцій та просто моментів виживання... А колективне підсвідоме таке крихке та слабеньке, що ви в одну секунду можете бути потоплені світовим океаном,навіть не відчувши смак мандрів....
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
