Тетяна Череп-Пероганич: "Треба поважати себе, як поета, щоб і інші поважали"

Для мене поняття "Жінка-Українка" і "Тетяна Череп-Пероганич" практично стали синонімами, бо завдяки мистецькому Порталу "Жінка-Українка", співзасновницею якого є Тетяна, творчі люди дружно зібрались під єдиний "дах". Адже відтепер на Порталі можна знайти багато цікавої, корисної та важливої інформації про творчу інтелігенцію України.

А втім, вона встигає все – ця жінка з теплою посмішкою і добрими очима. Її активна громадська позиція не заважає їй творити, кохати, дружити...
 
Тетяно, будь ласкава, розкажи, звідки береш теми для своїх поетичних творів. Це – як блискавиця чи доводиться їх довго обдумувати?
 
Теми підказує життя. Я журналіст за фахом. Хоча нині й працюю в піарі та комунікації, але ж до цього були газети, журнали і навіть телебачення. А це – життєві долі, життєві ситуації, одним словом, маса тем для літературної творчості.

Нині поезії пишуться все менше. Захопилася драматургією, написала повість для підліткового віку, є трохи короткої прози. Робота забирає багато часу, а ще маленький хлопчик, якому зараз треба багато маминої уваги. Часто чую про те, що письменник повинен писати кожного дня. Але в мене супротив викликає саме слово повинен, бо вважаю, що я взагалі нікому нічого не винна. Мені в цьому плані більше підходять слова: хочу – не хочу, можу – не можу.
 
А чоловік не підказує теми?
 
Ні, не підказує. Він надихає на творення чогось, любовної лірики, приміром. :)

Знаєте, з чим стикаюся постійно на роботі – от чи якесь привітання треба підготувати до свята, чи кого з колег з Днем народження привітати – і зразу: "Тань, ану кинь нам пару віршиків, що тобі вартує їх написати". Я тоді відповідаю, що віршиків, на жаль, не пишу. Звертаються, мовляв не за адресою. Не ображаються, просять потім ще, але вже інакше).

Треба поважати себе, як поета, щоб й інші поважали. Бо у нас як часом буває. Запрошують на фестиваль артистів і поетів. Виступи артистів передбачають кошторисами, а поетів – вважають, що їм достатньо запрошення. А де в цьому логіка? Хіба є різниця між тим, хто підходить до мікрофону, хіба що, звичайно, в силі таланту.
 
Але впевнена, що дитячі вірші написані під впливом спілкування з синочком...
 
З меншим синочком. Коли ростила старшого, дитяче не писалося. А от перед народженням молодшого Богдана вірші прямо лилися з мене. Та й зараз частенько пишуться. Ми от якось гуляли восени в парку. Він заліз на дерево, а назад – ніяк. Я його поки знімала, кілька рядків в голові занотувала. :)

На вербичку я заліз –
Глянути згори щоб вниз.
Як же з дерева назад?
Затрусилися коліна...
– Порятуй, матусю, сина!
А то буде синопад.

 
Кумедні вислови маленького розумника ти часто-густо виставляєш на фейсбук. А не плануєш зібрати їх у збірничок, на кшталт "Від 2-х до 5-ти"?
 
Ой, він у нас такий розумничок. Виважений, розсудливий – весь у татка :) Кожного дня чимось дивує. Я часто щось публікую з почутого в себе на сторінці у Фейсбуці і часто мені пишуть в коментарях – видавайте книжечку. Ще поки збиратиму. А там час покаже. До речі, зі свіженького.

Нагримала на нього, що не збирає іграшки після гри. Машинки, олівці, запчастини від конструктора по всіх кімнатах.

- Мені це набридло. Зберу і повикидаю все геть.
- Ой, мамо, у відповідь мені Богдан. – З жінками так важко порозумітися…


 
Дитяча тема – окрема тема. А що стосується суто жіночих тем... Як виникла ідея написати про Квітку Цісик? Чому саме про неї?
 
Я її відкрила для себе в досить зрілому віці, щоб відчути і зрозуміти. Багато читала для себе. В одному журналі натрапила на статтю про її практично останні дні, тугу за тим, що відчуваючи прихід останніх днів, вона так і не зможе ще раз побувати в Україні. Тоді подумала, от чому так. Ми народилися й виросли, й живемо на цій благодатній землі, а чи любимо її так, як любила її Квітка?! В цих думках і народилася п'єса.
 
На камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка в Києві відбувся прем'єрний показ моноспектаклю "Я − Квітка..." за музичною п'єсою-монологом "Квітка Цісик. Туга за Україною". Скажи, чи радився з тобою режисер? І хто писав/підбирав музику?
 
Режисер моно вистави Валерій Нєвєдров – Народний артист України. Головну роль зіграла чудова актриса театру ім. Івана Франка Вікторія Васалатій. Пісні вона виконувала під час вистави під гітару сама. Акомпонував їй відомий рок-музикант Юрій Кондратюк. Я не була на жодній з репетицій. Для мене вся моно вистава – суцільна, але неймовірно приємна, несподіванка. Та ми постійно тримали зв'язок з паном Валерієм, зустрічалися, спілкувалися в телефонному режимі. Дещо довелося змінити, дописати, чи переписати. Прем'єра відбулася. Тепер треба чекати, коли театр візьме п'єсу у свій репертуар. Там є певні процедури, через які треба ще пройти.
 
На твої вірші написано багато чудових пісень. Чий музичний презент був найоригінальнішим?
 
Я всі пісні, створені на свої вірші, люблю. Дякую композиторам Івану Пустовому, Віктору Ліфанчуку, Василю Сторонському, Леоніду Нечипоруку. Геннадію Володьку, Юлії Григорук, Діані Овсянниковій, Наталії Зіньків, Юрію Старчеводу та багатьом іншим. З крайніх текстів, які звучать нині в душі, це "Колискова для коханого", яку виконує народна артистка України Світлана Мирвода та дитяча пісенька "Теплі мамині казки"  співають сестрички Палієнко.
 
Більшість композиторів – чоловіки. Знаю, що музикантам притаманно захоплюватись не тільки творчістю авторки, але й нею самою. Чи не ревнує пан Юрій (чоловік Тетяни. авт.)?
 
Наш шлюб будується на довірі, а там де є довіра, нема місця ревнощам.
 
А що взагалі можеш сказати про відносини у родині? Буває, жінки радіють, коли чоловік ревнує, спеціально наражаються на з'ясування відносин, вважають: "Якщо ревнує, значить кохає". Яка твоя думка?
 
Невже є сьогодні такі нерозумні жінки? :) Тоді ще треба додати "б'є, значить любить". Якщо ревнує, значить не впевнений в собі. Або сам робить те, в чому підозрює. Мені такий чоловік не потрібен. Мені треба такий, який зараз біля мене. Мудрий, цілеспрямований, діловий, і водночас – турботливий, люблячий, всепрощаючий. Бо хіба запорука міцного шлюбу - це не коротка пам'ять?! :)
 
Твій старший син вже має дівчину. А на чиєму боці буваєш, коли дізнаєшся про якісь суперечки? Підтримуєш майбутню невістку чи сина?
 
Так, Віталій два роки живе з чудовою дівчиною Мариною. Вони чудова пара. Ми бачимося не так часто, як мамі б хотілося. Але може це й добре. Я практично не знаю їхніх особистих проблем, вони мене від цього бережуть, але я знаю про всі їхні спільні успіхи, які мене неабияк тішать. Щодня дякую Господу за чудових дітей і прекрасних людей поруч.
 
Яким ти бачиш майбутнє? Своє, твоєї родини, України?
 
Мирним. Поки не закінчиться війна, хіба може бути щось добре. А війна це ж не тільки кулі на сході, це не зовсім проста ситуація на заході країни, це ж і вороги в центрі столиці, які всіма інформаційними та й не тільки методами намагаються знищити нас як націю. І отут письменницьке слово – найпотрібніша зброя.
 
Дякую! Сподіваюсь, що твої передбачення здійсняться.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Леся Кічура: "У творенні казок можна мати за собою таку величезну аудиторію, якій позаздрить і дорослий автор..."
14 лютого світ відзначає не лише День Святого Валентина, а ще й Міжнародний день дарування книг. Тому сьогодні авторка дитячих казок Леся Кічура ділиться секретами цього наймилішого жанру.
Читати більше
"Легенда Карпат": весь знімальний процес - то велика пригода
З інтерв'ю із режисером "Легенди Карпат" незадовго до всеукраїнської прем'єри дізнаємося... Чому Сергій Скобун називає Олексу Довбуша карпатським Мойсеєм? Які містичні історії супроводжували знімальний процес та чи справді легенди не потребують імен?
Читати більше