Тетяна Череп-Пероганич: "Треба поважати себе, як поета, щоб і інші поважали"

Для мене поняття "Жінка-Українка" і "Тетяна Череп-Пероганич" практично стали синонімами, бо завдяки мистецькому Порталу "Жінка-Українка", співзасновницею якого є Тетяна, творчі люди дружно зібрались під єдиний "дах". Адже відтепер на Порталі можна знайти багато цікавої, корисної та важливої інформації про творчу інтелігенцію України.

А втім, вона встигає все – ця жінка з теплою посмішкою і добрими очима. Її активна громадська позиція не заважає їй творити, кохати, дружити...
 
Тетяно, будь ласкава, розкажи, звідки береш теми для своїх поетичних творів. Це – як блискавиця чи доводиться їх довго обдумувати?
 
Теми підказує життя. Я журналіст за фахом. Хоча нині й працюю в піарі та комунікації, але ж до цього були газети, журнали і навіть телебачення. А це – життєві долі, життєві ситуації, одним словом, маса тем для літературної творчості.

Нині поезії пишуться все менше. Захопилася драматургією, написала повість для підліткового віку, є трохи короткої прози. Робота забирає багато часу, а ще маленький хлопчик, якому зараз треба багато маминої уваги. Часто чую про те, що письменник повинен писати кожного дня. Але в мене супротив викликає саме слово повинен, бо вважаю, що я взагалі нікому нічого не винна. Мені в цьому плані більше підходять слова: хочу – не хочу, можу – не можу.
 
А чоловік не підказує теми?
 
Ні, не підказує. Він надихає на творення чогось, любовної лірики, приміром. :)

Знаєте, з чим стикаюся постійно на роботі – от чи якесь привітання треба підготувати до свята, чи кого з колег з Днем народження привітати – і зразу: "Тань, ану кинь нам пару віршиків, що тобі вартує їх написати". Я тоді відповідаю, що віршиків, на жаль, не пишу. Звертаються, мовляв не за адресою. Не ображаються, просять потім ще, але вже інакше).

Треба поважати себе, як поета, щоб й інші поважали. Бо у нас як часом буває. Запрошують на фестиваль артистів і поетів. Виступи артистів передбачають кошторисами, а поетів – вважають, що їм достатньо запрошення. А де в цьому логіка? Хіба є різниця між тим, хто підходить до мікрофону, хіба що, звичайно, в силі таланту.
 
Але впевнена, що дитячі вірші написані під впливом спілкування з синочком...
 
З меншим синочком. Коли ростила старшого, дитяче не писалося. А от перед народженням молодшого Богдана вірші прямо лилися з мене. Та й зараз частенько пишуться. Ми от якось гуляли восени в парку. Він заліз на дерево, а назад – ніяк. Я його поки знімала, кілька рядків в голові занотувала. :)

На вербичку я заліз –
Глянути згори щоб вниз.
Як же з дерева назад?
Затрусилися коліна...
– Порятуй, матусю, сина!
А то буде синопад.

 
Кумедні вислови маленького розумника ти часто-густо виставляєш на фейсбук. А не плануєш зібрати їх у збірничок, на кшталт "Від 2-х до 5-ти"?
 
Ой, він у нас такий розумничок. Виважений, розсудливий – весь у татка :) Кожного дня чимось дивує. Я часто щось публікую з почутого в себе на сторінці у Фейсбуці і часто мені пишуть в коментарях – видавайте книжечку. Ще поки збиратиму. А там час покаже. До речі, зі свіженького.

Нагримала на нього, що не збирає іграшки після гри. Машинки, олівці, запчастини від конструктора по всіх кімнатах.

- Мені це набридло. Зберу і повикидаю все геть.
- Ой, мамо, у відповідь мені Богдан. – З жінками так важко порозумітися…


 
Дитяча тема – окрема тема. А що стосується суто жіночих тем... Як виникла ідея написати про Квітку Цісик? Чому саме про неї?
 
Я її відкрила для себе в досить зрілому віці, щоб відчути і зрозуміти. Багато читала для себе. В одному журналі натрапила на статтю про її практично останні дні, тугу за тим, що відчуваючи прихід останніх днів, вона так і не зможе ще раз побувати в Україні. Тоді подумала, от чому так. Ми народилися й виросли, й живемо на цій благодатній землі, а чи любимо її так, як любила її Квітка?! В цих думках і народилася п'єса.
 
На камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка в Києві відбувся прем'єрний показ моноспектаклю "Я − Квітка..." за музичною п'єсою-монологом "Квітка Цісик. Туга за Україною". Скажи, чи радився з тобою режисер? І хто писав/підбирав музику?
 
Режисер моно вистави Валерій Нєвєдров – Народний артист України. Головну роль зіграла чудова актриса театру ім. Івана Франка Вікторія Васалатій. Пісні вона виконувала під час вистави під гітару сама. Акомпонував їй відомий рок-музикант Юрій Кондратюк. Я не була на жодній з репетицій. Для мене вся моно вистава – суцільна, але неймовірно приємна, несподіванка. Та ми постійно тримали зв'язок з паном Валерієм, зустрічалися, спілкувалися в телефонному режимі. Дещо довелося змінити, дописати, чи переписати. Прем'єра відбулася. Тепер треба чекати, коли театр візьме п'єсу у свій репертуар. Там є певні процедури, через які треба ще пройти.
 
На твої вірші написано багато чудових пісень. Чий музичний презент був найоригінальнішим?
 
Я всі пісні, створені на свої вірші, люблю. Дякую композиторам Івану Пустовому, Віктору Ліфанчуку, Василю Сторонському, Леоніду Нечипоруку. Геннадію Володьку, Юлії Григорук, Діані Овсянниковій, Наталії Зіньків, Юрію Старчеводу та багатьом іншим. З крайніх текстів, які звучать нині в душі, це "Колискова для коханого", яку виконує народна артистка України Світлана Мирвода та дитяча пісенька "Теплі мамині казки"  співають сестрички Палієнко.
 
Більшість композиторів – чоловіки. Знаю, що музикантам притаманно захоплюватись не тільки творчістю авторки, але й нею самою. Чи не ревнує пан Юрій (чоловік Тетяни. авт.)?
 
Наш шлюб будується на довірі, а там де є довіра, нема місця ревнощам.
 
А що взагалі можеш сказати про відносини у родині? Буває, жінки радіють, коли чоловік ревнує, спеціально наражаються на з'ясування відносин, вважають: "Якщо ревнує, значить кохає". Яка твоя думка?
 
Невже є сьогодні такі нерозумні жінки? :) Тоді ще треба додати "б'є, значить любить". Якщо ревнує, значить не впевнений в собі. Або сам робить те, в чому підозрює. Мені такий чоловік не потрібен. Мені треба такий, який зараз біля мене. Мудрий, цілеспрямований, діловий, і водночас – турботливий, люблячий, всепрощаючий. Бо хіба запорука міцного шлюбу - це не коротка пам'ять?! :)
 
Твій старший син вже має дівчину. А на чиєму боці буваєш, коли дізнаєшся про якісь суперечки? Підтримуєш майбутню невістку чи сина?
 
Так, Віталій два роки живе з чудовою дівчиною Мариною. Вони чудова пара. Ми бачимося не так часто, як мамі б хотілося. Але може це й добре. Я практично не знаю їхніх особистих проблем, вони мене від цього бережуть, але я знаю про всі їхні спільні успіхи, які мене неабияк тішать. Щодня дякую Господу за чудових дітей і прекрасних людей поруч.
 
Яким ти бачиш майбутнє? Своє, твоєї родини, України?
 
Мирним. Поки не закінчиться війна, хіба може бути щось добре. А війна це ж не тільки кулі на сході, це не зовсім проста ситуація на заході країни, це ж і вороги в центрі столиці, які всіма інформаційними та й не тільки методами намагаються знищити нас як націю. І отут письменницьке слово – найпотрібніша зброя.
 
Дякую! Сподіваюсь, що твої передбачення здійсняться.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

«Ми підтримуємо руки тих, хто колись тримав наші»: історія "Ґудзика"
У статті мова піде про одеський бренд виробів із фетру "Gudzyk", який дає можливість реалізації людям пенсійного віку. Вироби, які зроблені з любов'ю та ніжністю. Як прийшла ідея та де бабусі беруть натхнення, — далі.
Читати більше
Ганна Ручай: "Українця середнього класу так само мало цікавить Україна, як і ситого європейця"
Про книговидання в Україні, про що має писати автор та які є виклики та небезпеки для української мови — читайте в інтерв'ю з редакторкою та письменницею Ганною Ручай.
Читати більше
Леся Кічура та її шлях до письменницького успіху
​Вона — мама, яка пише добрі казки не лише для своїх дітей, а й для всієї малечі України, бо її соціально-книжковий проект "Добрі мамині казки" продовжує мандрувати країною. Про складнощі, нюанси та кропітку працю — у статті нашої авторки.
Читати більше